1.Поняття мови. Мова як система.

Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

Система — це певна впорядко­ваність взаємопов'язаних елементів, які становлять єдине ціле.За своїм складом системи бувають однорідні {гомогенні) й неоднорідні {гетерогенні). Мова в цілому — це неоднорідна си­стема: у ній поєднуються взаємозалежні елементи різного ха­рактеру, які утворюють підсистеми, що перебувають у різних ієрархічних стосунках (наприклад, слова як частини мови вхо­дять водночас і в лексичну, і в граматичну системи). За кількістю елементів системи бувають закриті (з точно визначеною кількістю елементів) і відкриті (з довільною кіль­кістю елементів). Мова в цілому — відкрита система: вона дає змогу як вилучати зі свого складу окремі елементи, так і вклю­чати нові (наприклад, наявність архаїзмів і неологізмів, поява і зникнення деяких граматичних значень тощо). Проте окремі її підсистеми скоріше закриті, ніж відкриті (наприклад, в ук­раїнській мові три особи дієслова, сім відмінків, шість голос­них фонем тощо). Щодо впорядкованості, то мова, будучи в цілому строго системною, допускає використання також несистемних еле­ментів (винятки). Ступінь упорядкованості мови тим більший, чим довше вона розвивається, оскільки в процесі її функціо­нування людська пам'ять усуває з неї все, що не відповідає системі, порушує її. Українська мова належить до високо впо­рядкованих: у ній якщо й трапляються винятки, то вони сто­суються переважно запозиченої лексики.Основні функціонально-струк­турні компоненти мови. Мову складають три основні компо­ненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для реалізації їх). Кожен із цих складників виконує свою специфічну роль.

2. ураїнська мова як національна, культурна, державна.

Поняття національна мова охоплює загальнонародну українську мову - як літературну, так і діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова. Державною (або офіційною) є мова більшості корінного населення країни, тобто мова корінної національності. Державною в Україні може бути лише літературна українська мова як мова корінного народу. У Конституції України у ст. 10 записано. Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.

3.Поняття мовної норми та діалекту. Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм: орфоепічні норми (вимова); акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфографічні норми (написання слів); пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Діале́кт— наріччя, говір, мова, якою спілкується між собою певна група людей) — різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю. Відтак, розрізняють територіальний і соціальний різновиди діалектів. Найчастіше поняття діалект уживають у значенні територіального діалекту, натомість на означення соціального діалекту уживають терміни соціолект або жаргон, арго, сленг, просторіччя як різновиди соціодіалектів.

4. Види мовних норм.Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм: орфоепічні норми (вимова); акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); орфографічні норми (написання слів); пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).