52. Поняття, види і завдання допиту.

Допит як слідча дія, що спрямована на отримання слідчим від осіб свідчень, які його цікавлять у рамках розслідування певної кримінальної справи, тобто - на отримання вербальної інформації, з абсолютно очевидних причин був найдавнішим джерелом доказів і встановлення факту наявності (або відсутності) будь-якого злочину.

Допит класифікується за різними підставами на види:

1) за процесуальним становищем допитуваної особи і регламентацією порядку допиту в КПК України: допит свідка (ст.ст. 68-71, 167-170), потерпілого (ст.ст. 49, 72, 171), підозрюваного (ст.ст. 43і, 73, 107), обвинуваченого (ст.ст. 43, 74, 143-146), експерта (ст.ст. 75,201), підсудного (ст. 300);

2) за віком допитуваної особи: допит дорослої, неповнолітньої (малолітньої, ст.ст. 168,438 КПК України) особи;

3) за обсягом отримуваних відомостей: основний і додатковий (метою додаткового допиту є з'ясування й уточнення обставин справи, які були упущені під час первинного допиту або висвітлені недостатньо повно й конкретно);

4) за послідовністю проведення: первинний і повторний (повторний допит проводиться, коли після первинного допиту в результаті перевірки отриманої інформації виникають сумніви в правильності показань допитаного);

5) за характером слідчої ситуації:

а) допит у безконфліктної ситуації, що характеризується прагненням того, хто допитує, і допитуваної особи встановити істину, їх взаємодією, співробітництвом, відсутністю супротиву (допит особи, яка дає правдиві показання чи добросовісно помиляється);

б) допит у конфліктній ситуації з несуворим чи суворим суперництвом, що характеризується розбіжністю інтересів того, хто допитує, і допитуваної особи; це виявляється в першому випадку у свідомому викривленні реальних подій шляхом давання неповних, неточних показань (наприклад, у разі часткового визнання обвинуваченим своєї вини); в другому різновиді ситуації - у відмові давати показання, запереченні достовірних фактів, небажанні співробітничати зі слідчим, активній протидії встановленню істини (допит особи, яка відмовляється від давання, або дає свідомо суперечливі чи повністю неправдиві показання);

За іншими критеріями: залежно від судимості - допит раніше судимої та раніше не судимої особи; за місцем проведення - в кабінеті слідчого, іншому місці.

Метою (завданням) допиту є отримання повних і достовірних (таких, що відповідають дійсності) відомостей про розслідувану подію та її окремі обставини. Все, що з'ясовується під час допиту, становить його предмет. Це будь-які обставини, що стосуються розслідуваної події та мають значення для встановлення істини в справі

Фактичні дані, які повідомляє допитувана особа, є доказами, показання і протоколи допиту, носії інформації щодо цієї слідчої дії, на яких з допомогою технічних засобів зафіксований допит, - джерелами доказів (ст.ст. 65, 82 КПК України). Як такі вони є важливими засобами встановлення обставин, що підлягають доказуванню у справі (ст.ст. 23, 64 КПК України).

Показання використовуються під час розслідування злочинів для побудови версій, його планування, виявлення нових доказів та їх джерел (документів, речових доказів, невідомих раніше свідків тощо). Завдяки показанням установлюються нові епізоди злочинної діяльності, співучасники, розшукуються злочинці, предмети посягання тощо. Виходячи із показань, обирається тактика слідчих дій, у тому числі допиту інших осіб.