2.3 Вплив вчення Цицерона на подальший розвиток правничої думки

Творчий спадок Цицерона, його вчення про державу і право мало значний вплив на подальший розвиток світової культури. Його діалоги «Про державу» та «Про закони» є видатними пам‘ятниками світової культури.

Його правці знаходилися в центрі уваги римських (стоїки, юристи, історики) і християнських авторів. Пристальний інтерес до його ідей проявляли мислителі епохи Відродження, а потім і французькі просвітителі, які вбачали у Цицероні свого великого предтечу і гуманіста. Вплив вчення Цицерона ми бачимо на прикладі твору «Дух законів» Монтеск‘є. Великим авторитетом ім‘я та ідеї Цицерона як великого республіканця, борця за свободу і справедливість користувалися у діячів Французької революції (О.Мірабо, М.Робесп’єра та інших).

Твір Цицерона «Про державу» користувався досить широкою популярністю у сучасників. Так, наприклад, один із кореспондентів Цицерона – Марк Целій Руф писав йому в Кілікію в середині 51 р.: «Твої книги про державу високо цінуються усіма» (Цицерон, «Листи до близьких», VІІІ, 1, 4) [11, с.159]. Та ще більш популярним трактат стає в подальшому; цим і пояснюється велике число посилань на нього і цитат, які збереглися в творах древніх авторів, починаючи з Сенеки і Плінія Старшого. Цікаво відзначити, що багато положень трактату використовували так звані «отці церкви», тобто християнські письменники – Амвросій (ІV ст.), Ієронім (ІV – V ст.ст.), а особливо Лактацій (ІV ст.) і автор знаменитого в Середні віки праці «Про град божий» - Аврелієм Августином (354 – 430 рр.). Останні два із згаданих християнських письменників не тільки цитують Цицерона, але і нерідко в багатьох уривках переказують окремі місця і міркування із трактату.

В історії політичної і правової думки найбільшої уваги багаточисельних авторів приваблювали, зокрема, положення Цицерона про форми держави, про змішане правління, про державу як справу народу і правову спільноту, про природне право, про громадянина як суб‘єкта права і держави (Ф.Аквінський, Ш.Л.Монтеск’є та ін.). Судження Цицерона з даних питань знаходяться в полі зору багаточисельних сучасних інтерпретаторів.

Заслуга Цицерона в розвитку історії вчень про державу і право полягала в тому, що ідеї природного права він надає такого тлумачення, яке стало вагомим здобутком державно-правової думки людства протягом наступних століть. Згідно з його вченням природне право виникло раніше, ніж виникла держава і позитивний закон. Воно є вищим істинним законом справедливості [9, с. 31]. Тобто філософ започаткував природно-правову традицію в історії вчень про державу і право.

Палкий прихильник свободи і республіки, Цицерон захищав свої ідеали в звинувачувальних промовах, які в літературі прийнято називати жанром «хули». До творчості Цицерона – його патріотичному красномовству, уславлення республіканської форми правління – було привернуто увагу попередників і діячів епохи Великої французької революції в особі Мірабо і Робесп’єра. В боротьбі Цицерона проти деспотизму А.І.Радищев та руські декабристи вбачали символ «духу вольності».

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене в курсовій роботі, можна зробити такі висновки.

Вчення про державу і право Давнього Риму, яке сформулювалося під сильним впливом грецьких мислителів, має низку своєрідних конструкцій, які пережили епоху і стали надбанням всього людства. Особливо системними і ґрунтовними були вчення Марка Туллія Цицерона і римських юристів.

Твори Цицерона про державу та про закони представляють інтерес, перш за все, як ідеологічний пам‘ятник, що відображає політичні погляди і теорії, які мали поширення в певних колах римського суспільства і мали тривалий вплив на розвиток цієї ідеології, включаючи епоху торжества християнської церкви.

Крім того, твори Цицерона «Про державу» і «Про закони» цінні як пам‘ятник історичний, що зберіг багато важливих повідомлень щодо державного ладу римської республіки. І, на кінець, названі трактати Цицерона важливі ще й тим, що вони дають нам уявлення про ряд філософських праць елліністичної епохи, які до нас не дійшли, але на які Цицерон неодноразово спирається у своєму викладі.

Творче використання ідей попередників в політико-правовому вченні Цицерона поєднується з розвитком ним ряду оригінальних і нових положень в галузі теорії держави і права.

Заслуга Цицерона в розвитку ідеї природного права, яке стало вагомим здобутком державно-правової думки людства протягом наступних століть. Твори Цицерона є найбільш ранніми творами римської літератури, де проводиться відмінність між природним правом, правом народів і правом римських громадян.

У своїх творах Цицерон розглядає пекучі для римського суспільства проблеми. Міркування Цицерона про те, яким має бути найкращий державний лад та якими повинні бути закони, не втратили своєї актуальності і в наш час, у нашому суспільстві.

Творча спадщина Цицерона, у тому числі і його учення, про державу і право зробила великий вплив на всю подальшу людську культуру. Його праці знаходилися в центрі уваги римських (стоїки, юристи, історики) і християнських (Лактанций, Августин і ін.) авторів.

Пильний інтерес до його ідей проявляли мислителі епохи Відродження, а потім і французькі просвітителі, що бачили в Цицеронові свого великого передвісника і гуманіста. Великим авторитетом ім'я і ідеї Цицерона як великого як великого республіканця, борця за свободу і справедливість користувалися у діячів Французької революції (О. Мірабо, М. Робесп’єра і ін.).

У історії політичної і правової думки найбільшу увагу чисельних авторів привертали, зокрема, положення Цицерона про форми держави, про змішане правління, про державу як справу народу і правове співтовариство, про природне право, про громадянина як суб'єкта права і держави (Ф. Аквінський, М. Греції, Ш. Л. Монтеск’є і ін.). Думки Цицерона по цьому кругу проблем знаходяться в полі уваги чисельних сучасних інтерпретаторів.

Таким чином, погляди Цицерона про державу і право можуть вважатися найбільш яскравим вираженням політико-філософських теорій, які були поширені серед найбільш освіченої, «інтелігентної» і помірно-консервативної частини пануючого класу Риму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. – Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – С.115.

2. Безродний Є.Ф., Ковальчук Г.К., Масний О.С. Світова класична думка про державу та право. К.: Юрінком Інтер. – 1999. – 400 с.

3. Бостан С.К., Тимченко С.М. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 504с.

4. Демиденко Г.Г. История учений о праве и государстве. – Х.: Факт, 2001. – С.136.

5. Мірошниченко М.І., Мірошниченко В.І. Історія вчень про державу і право. – К.: Атіка, 2001. – С.170.

6. Панорама веков: зарубежная художественная проза от возникновения до ХХ в.: Популярная библиографическая энциклопедия. – М.: Книжная палата, 1991. – 576 с.

7. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.

8. Скакун О.Ф. Теорія государства и права: Учебник. – Харьков: Консум. -2000. – С. 100 – 105.

9. Трофанчук Г.І. Історія вчень про державу і право: Навчальний посібник. – К.: Магістр – ХХІ сторіччя ,2005. – 356 с.

10. Утченко С.Л. Цицерон и его время. – М., 1972.

11. Цицерон. Диалоги. О государстве. О законах/пер. С латынского и комментарий В.О.Горенштейна. Издание підготовили И.Н.Веселовский, В.О.Горенштейн и С.Л.Утченко. – Издательство: Наука. Москва, 1966. – 223 с.

12. Черниловський З.М. Загальна історія держави і права. – М., 1995. – С. 97.

13. Шульженко Ф.П., Hаум М.Ю. Істоpія вчень пpо деpжаву і пpаво: Куpс лекцій/ Hац.пед.ун-т ім.М. П.Дpагоманова; За заг.pед. Копєйчикова В.В.- К.: Юpінком Інтеp, 1997. 192 с.

14. Юридична енциклопедія. К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М.П.Бажана, 2004. – Т.6.