Методом розвитку індивідуальності особистості, опти­мальним способом розв'язання різних суперечностей, задоволення актуальних потреб є творчість, яка вия­вляється на рівні:

1. спрямованості: позитивне уявлення про себе (аде­кватна самооцінка), бажання пізнати себе; творчий інте­рес, допитливість; потяг до пошуку нової інформації про себе; мотивація досягнення;

2. характерологічних особливостей: сміливість, готов­ність до ризику, самостійність, ініціативність, упевненість у своїх силах і здібностях, цілеспрямованість, наполегли­вість, уміння довести справу до кінця, працьовитість, емо­ційна активність;

3. творчих умінь: проблемне бачення ситуації, здат­ність до висунення гіпотез та оригінальних ідей, дослід­ницької діяльності, подолання інерції мислення, безкон­фліктного міжособистісного спілкування, розвинені уява і фантазія, уміння аналізувати, інтегрувати і синтезувати інформацію;

4) індивідуальних особливостей психічних процесів: альтернативність, дивергентність, точність мислення, готовність пам'яті, асоціативність пам'яті, цілісність, син­тетичність, свіжість та самостійність сприйняття, пошуко­во-перетворювальний стиль мислення.

Ефективне керування особистісним розвитком ґрунту­ється на розумінні його спрямованості, специфічних чин­ників, механізмів створення відповідних для їх реалізації умов.

Розвиток самосвідомості особистості дитини

Центральним аспектом розвитку особистості є Я-кон-цепція, яка поєднує уявлення про себе (образ Я), ставлен­ня до цих уявлень (самооцінка) і поведінка відповідно до них і самооцінки.

Самоусвідомлення фігурує як Я-фізичне, Я-психічне, Я-соціально-психологічне, Я-моральне, Я-духовне аспек­ти. У виховній роботі слід спиратися на фізичне Я дитини (Я-екологічне), яке є генетично першим психологічним утворенням самосвідомості, проявляється у демонстрації фізичної сили, вправності, енергійності, втілюється у рух­ливих іграх, розвагах, фізичних вправах.

Я-єкологічне — сприйняття себе на фоні фізичного оточення, вио­кремлення себе зі світу.

Воно спонтанно й активно існує від народясення. Діти відокремлюють власні рухи від рухів інших людей (спосте­рігаючи у дзеркалі рух своїх ніг і подібні рухи інших дітей, вони здатні розрізняти та надавати перевагу власним рухам, співвідносячи візуальні і кінестичні образи). Еко­логічне Я розвивається і змінюється у зв'язку з розвитком образу тіла, необхідністю вироблення рухових навичок, їхнього удосконалювання.

Розвиток Я відбувається завдяки індивідуальному дос­віду переживань особистості.

Інтерперсональне (міжособистісне) Я — бере участь у людських контактах, спілкуванні з дорослим. Воно вибу­довує матрицю Я-Інший (обмін поглядами, жестами, інто­нацією голосу).

У процесі розвитку самосвідомості формується безпе­рервне Я — уявлення про зв'язаність минулого, сьогоден­ня і майбутнього індивіда через віднесення до себе: Я є, Я був і я буду (Я читаю, Я читав вчора, Я читатиму завтра). Зв'язаність, безперервність самосприйняття є основою діяльності суб'єкта.

Розвиток Я-концепції починається із розпізнавання свого фізичного я. Вона є фундаментальним аспектом когнітивно-соціального, морального та духовного розвитку, що триває упродовмс усього життя. Спостерігаючи за пове­дінкою дорослих, ровесників, діти дізнаються, як їм треба поводитися, починають розуміти, чого очікують від них, враховувати це у своїй поведінці.

У КОЖНІЇ! культурі формування Я-концепції має свої особливості, тому слід враховувати конкретний соціаль­ний контекст. Наприклад, Я в українському суспільстві є менш автономним і більш «соціоцентричним», на відміну від «егоцентрично-договірної» моделі індивіда в суспіль­стві західного типу.

Розвиток спонукальної сфери учня

Розвиток мотивації пов'язаний із тенденцією до розріз­нення стійких, узагальнених і перехідних, конкретних мотиваційних утворень.

Серед мотивів поведінки суттєву роль відіграють пере­конання та ідеали. У переконаннях виявляється ставлення учня до фактів, подій, суджень. Нейтральний виклад мате­ріалу свідчить тільки про знання, а не про переконання, ознаками якого є власна оцінка подій, ситуацій, стосун­ків, учинків тощо. Про більпі високий рівень переконання свідчить аргументація цієї оцінки. На основі переконань формується світогляд. Особливо важливо у вихованні дитини, щоб світогляд став переконанням, мотивом пове­дінки і діяльності.

Певні мотиви формуються в дитини поступово, з часом вони стають стійкими, набувають провідного значення. У цьому процесі створюється певна ієрархічна структура спонукальної сфери людини, що зумовлює спрямованість особистості.

Розвиток спонукальної сфери особистості має специ­фічні особливості, які залежать від її віку.

Розвиток спонукальної сфери молодшого школяра. Спонукальна сфера особистості молодшого школяра розви­вається на основі потреби у грі. Важливими засобами про­будження інтересу до навчання, полегшення складної для нього навчальної діяльності є створення на уроці ігрових ситуацій, використання дидактичних ігор, у процесі яких відбувається перехід від свідомих, емоційно забарвлених, безпосередніх бажань до узагальнених спонукань, тобто найбільш усвідомлених намірів. Жодній діяльності не вла­стиве таке емоційно захоплене входження дитини в життя дорослих, як грі, в якій вона добровільно підкоряється різ­ним вимогам.

Потреба молодших школярів у русі залишається такою ж сильною, як і в дошкільників. Часто вона заважає їм зосередитись на занятті.

Рушійною силою розвитку особистості молодшого школяра, як і дошкільняти, є потреба у зовнішніх вражен­нях. На основі пізнавальної потреби, під впливом нової провідної діяльності у молодших школярів формується більш стійка структура мотивів, у якій мотиви навчальної діяльності стають провідними. Більшість мотивів зумовле­ні процесом навчання, інші пов'язані зі змістом і формами навчальної діяльності.

Важливе значення для мотивації учіння має дієвість внутрішньої позиції школяра. Наприкінці молодшого шкільного віку, а часто й раніше, мотиваційна функція внутрішньої позиції втрачає свою спонукальну силу. Тому виконання обов'язків школяра все менше приваблює дитину.

Молодший шкільний вік особливо сприятливий для розвитку мотивації досягнення успіхів у навчальній, тру­довій, ігровій діяльності. Згодом цей мотив стає досить стійким, домінує над мотивом уникнення невдач, прискорює розвиток різноманітних здібностей дитини.

у цьому віці розвивається мотив наслідування кон­кретних ідеалів. Вони ще нестійкі, нівидко змінюються під впливом нових, яскравих вражень, несформовані, оскільки не відповідають критеріям усвідомленості, дієво­сті. Молодший школяр наслідує, як правило, лише зов­нішній вияв вчинків осіб, яких вважає для себе ідеалом. Навіть правильно проаналізувавши зміст вчинку, він не завжди зіставляє його зі своєю поведінкою. Тому дорослі повинні говорити зі школярами про справжні ідеали.

Розвиток спонукальної сфери підлітка. Активний пси­хічний розвиток підлітка зумовлює суттєві зміни спону­кальної сфери його особистості. Це виявляється у форму­ванні нової внутрішньої позиції, виникненні особливих потреб, намаганні подолати у своїй самореалізації межі школи, долучитися до життя і діяльності дорослих. На основі цих потреб підліток починає орієнтуватися на цілі, які він бачить за мелсами свого сьогодення. Якщо його переживання, інтереси, прагнення зосереджені на пробле­мах тільки шкільного життя, це свідчить про певне пору­шення (затримку) розвитку особистості, неготовність до переходу на новий віковий етап.

Нова внутрішня позиція підлітка виявляється й у виникненні потреби відповідати не тільки рівню вимог оточуючих (характерно для молодших школярів), а й влас­ним вимогам та самооцінці. Спілкування підлітка з ровес­никами, порівняння себе з іншими, інтерес до власної осо­бистості, своїх здібностей, можливостей, їх оцінка дорос­лими зумовлюють значущість потреби знайти і зайняти своє місце у товаристві ровесників, самоствердитись. Щоб задовольнити це прагнення, підлітки створюють екстре­мальні умови для самопроявів, часто здійснюють необду­мані вчинки.

У старшому підлітковому віці серед особистих мотивів переважає прагнення бути не гіршим від інших, не втрати­ти своє я, що свідчить про наявність почуття власної гідно­сті. Підлітки переходять від дотримання зовнішніх вимог щодо моральної поведінки до особистісної активності, яка ґрунтується на власних нормах, ідеалах, намірах, цілях. Основою їхньої мотивації стають цінності. Відбувається перегляд сформованих у молодпіому шкільному віці уяв­лень про них. Якщо тоді виникнення цінностей залежало від виховання (вплив дорослих), то в підлітковому віці зна­чущими стають цінності і погляди, які домінують у колі ровесників, у підлітка формується ієрархія життєвих цілей, однак він ще недостатньо володіє засобами їх дося­гнення, що уповільнює процес опанування соціально зна­чущої поведінки.

Ціннісні орієнтації стають більш ліберальними, неза­лежними, відбувається безумовне дотримання визнаних цінностей. Вплив референтної групи не завжди зумовлює суттєву зміну сприйнятих від дорослих ціннісних уявлень. Деякі суспільні цінності (допомога, самопожертва) тимча­сово втрачають своє значення, натомість актуальними ста­ють соціальний статус, авторитет, економічна і світогляд­на самостійність, зовнішній вигляд.

На цьому життєвому етапі починає формуватися світо­гляд як основний мотив і регулятор поведінки. Підлітки активно оволодівають науковими знаннями про природу, людські стосунки. їхні вчинки стають цілеспрямованіши­ми, послідовнішими і прогнозованішими. Однак світогляд ще не є стійким і цілісним, змінюючись під впливом особи­стих невдач, зовнішніх чинників, нерідко негативних.

Підліткова пора сприятлива для розвитку моральної свідомості та самосвідомості. Проте реальна поведінка ще не цілком регламентована, що зумовлено невмінням стій­ко керуватися певною метою, систематично здійснювати самоконтроль, а також властивими дітям навіюваністю, імпульсивністю.

В цей час нерівномірно розвиваються когнітивний та емоційний компоненти переконань, негативно впливаючи на поведінку підлітка.

Важливим показником розвитку спонукальної сфери підлітка є інтереси як форма вияву пізнавальної потреби, що спрямовують особистість на усвідомлення цілей діяль­ності та ознайомлення з новими аспектами дійсності. Саме у сфері інтересів виявляється спрямованість, інтелекту­альна та емоційна активність особистості. У підлітковому віці простежуються такі етапи розвитку інтересів:

1. Поява нових захоплень. Часова тривалість етапу дорів­нює приблизно двом рокам. Для нього характерні сумніви, зіткнення різних соціально-психологічних настанов, розвін­чування авторитетів. Поява нових захоплень супроводжу­ється згортанням і зникненням існуючої системи інтересів, формуванням перпіих переживань, пов'язаних зі статевим дозріванням. Поєднання цих складових, на думку Л. Вигот-ського, нерідко зумовлює зниження, а іноді навіть і цілкови­ту відсутність інтересів, розрив установлених раніше зв'яз­ків між дітьми, в тому числі і дружніх, бажання побути нао­динці, різку зміну ставлення до інпіих людей, ігнорування правил суспільної поведінки. Ця тенденція свідчить про від­хід підлітка від внутрішньої позиції дитини.

2. Становлення нових інтересів. На перших порах вони якісно і кількісно різноманітні. Поступово окреслюється та закріплюється головний інтерес. Романтичні прагнення поступаються місцем реалістичному, прагматичному вибору одного (найстійкішого) інтересу, здебільшого без­посередньо пов'язаного з основною лінією життя підлітка, що визначає спрямованість його особистості. Відбувається розширення і зміцнення суспільних зв'язків, що істотно залеїкить від матеріальних умов життя підлітка, його соціального оточення. За несприятливих умов процес розвитку суспільних зв'язків є нетривалим, а коло інтере­сів підлітка — обме:кеним.

Становлення інтересів залежить від статевих відмінно­стей. У хлопчиків негативний етап протесту проти дитячо­го типу стосунків настає пізніше, ніж у дівчаток (через піз­ніше статеве дозрівання та соціальне дорослішання), але відбувається бурхливіше і триває довше, а негативізм дій виражений сильніше.

Педагогічні зусилля повинні спрямовуватися на пере­втілення інтересів підлітка у захоплення. Вони нестійкі, часто змінюються, рідко пов'язані з навчальною діяльні­стю. Більшість захоплень сприяє розвитку особистості під­літків, оскільки задовольняє їхню потребу в пізнанні, допомагає виробити корисні звички. За певних індивіду­альних особливостей деякі захоплення можуть спотворю­вати розвиток особистості, формувати схильність до мар­ної трати часу, спричинювати показну зарозумілість, порушення громадського порядку. Згубно впливають на становлення особистості вживання алкоголю, наркотиків, захоплення азартними іграми.

Із дорослішанням підліток послідовніпіе виявляє про-соціальну та індивідуально-суспільну мотивацію діяльно­сті, що супроводжується ослабленням групової мотивації. В мотивації поведінки самооцінка набуває більшого зна­чення, ніж оцінка оточення. На самооцінку учні почина­ють орієнтуватися вже з шостого класу.

Наявність ідеалів, самооцінок, засвоєних норм і пра­вил суспільної поведінки засвідчує про поступ у розвитку особистості підлітків, формування у них «Бнутріпінього плану» (намір, позиція, спрямованість особистості), який обумовлює мотивацію та організацію їхньої поведінки. Однак він ще не організований у цілісну систему, недостат­ньо стійкий та узагальнений. Ідеали підлітка часто зміню­ються —- і певний час йому подобається один герой, потім — інший, наділений майже протилежними якостями. Він постійно відчуває дефіцит підтримки іншими людьми його вимог до себе. За відсутності підтримки мотиви його пове­дінки і сама поведінка часто змінюються. Підліток особли­во гостро переживає невідповідність мілс своїми цілями і можливостями. Високий рівень домагань часто спричинює невдачі у здійсненні задуманого, оскільки він береться за справи, до яких ще не готовий.

Старші підлітки більше прагнуть утвердитися у власній думці, нілс у думці інших. Мотиви їхньої поведінки форму­ються передусім на основі власної думки. Це нерідко зумо­влює яскраво виражену, іноді надмірну їх упертість.

Розвиток спонукальної сфери у ранній юності. На цьому етапі основними є потреби в самореалізації, самови­раженні, з'ясуванні сенсу життя. На основі зовсім нової соціальної мотивації розвитку відбуваються суттєві зміни у змісті і співвідношенні провідних мотиваційних тенденцій. Передусім це виявляється в упорядкуванні, інтегру­ванні потреб і світогляду, який активно формується у ран­ній юності.

у старших школярів виникає потреба сформувати власні погляди на мораль, світ, ставлення до нього, розі­братись в особистісних і життєвих проблемах. Прийняті ними рішення набувають соціального спрямування. Під впливом світогляду утворюється стійка ієрархічна систе­ма цінностей. Погляди і переконання контролюють вия­влення та задоволення бажань, перетворюються на мотиви діяльності, спонукають до самопізнання, самовдоскона­лення, самовизначення.

У ранній юності виникає соціально спрямований мотив професійного самовизначення. Вибір професії здійснюєть­ся на основі попереднього досвіду дитини, аналізу її діяль­ності, з якого постає намір обрати діяльність як свою про­фесію, врахування особистих і соціальних вигод, трудно­щів. Старшокласники здатні зважувати зовнішні і внутрішні обставини процесів, ситуацій, що дає змогу їм приймати достатньо усвідомлені рішення. У процесі фор­мування соціально спрямованих мотивів внутрішня пози­ція особистості починає відігравати провідну роль.

Чим соціально зріліша юна особистість, тим більше її прагнення спрямовані в майбутнє, тим активніпіе у неї формуються мотиваційні настанови, що пов'язані з перс­пективами життя. Вона більше уваги приділяє прогнозу­ванню наслідків запланованих дій і вчинків. При цьому враховуються не тільки прагматичні, морально-етичні та духовні позиції. Ускладнення і розширення мотиваційно­го поля створює передумови для обґрунтованого прийнят­тя рішень і встановлення намірів, внаслідок чого виникає осмислена й адекватна поведінка.

У ранньому юнацькому віці інтенсивно формується система поглядів (світогляд) на об'єктивний світ і місце у ньому людини. Засвоєні раніше моральні норми, ідеали, принципи, правила поведінки зводяться у цілісну систе­му. Це дає змогу зрозуміти світ, побачити себе у ньому, від­найти сенс власного їкиття. Світоглядні пошуки нерідко зумовлюють переоцінку цінностей, спричиняють кризи.

Формування світогляду охоплює соціальну орієнтацію особистості — усвідомлення своєї належності до соціальної спільноти (національної, професійної, вікової), вибір май­бутнього соціального становища і шляхів його досягнення.

Вирішальне значення для формування світогляду має громадянська та громадська активність учнів, що сприяє

збагаченню їхнього морального та соціального досвіду, виробленню норм поведінки, ставлення до різних соціаль­них феноменів (релігії, культури, політики, ідеології, нації, влади, держави, освіти, спорту тощо). Педагоги мають спря­мовувати та підтримувати цю активність. До закінчення ніколи учень має певні моральні, соціально-політичні, еко­номічні, наукові, культурні, релігійні та інші погляди. Вони не завжди правильні, але вже досить стабільні.

Поглядам на світ юнацтва властиві різноманітні, по-своєму аргументовані точки зору, серед яких немає ні абсо­лютно істинних, ні хибних, між якими йому доводиться вибирати. Відсутність однозначного світоглядного орієн­тира спонукає думати, самостійно приймати ріпіення, що зумовлює становлення зрілої, відповідальної особистості з незалежними судженнями, внутрішньою свободою, відпо­відальністю, власними поглядами та переконаннями. Слід зазначити, що такі якості притаманні далеко не всім учням юнацького віку.

Найскладніше старшокласникам зрозуміти питання політики, економіки, виробити своє ставлення до цих сфер людських відносин. Це нерідко породжує аполітичність, байдужість до соціально-політичних подій у країні, про­блем нації, держави, суспільства.

У процесі формування світогляду старпіокласника осо­бливо важливою постає проблема сенсу життя, пошук якого допомагає вибудовувати своє лсиття не як послідов­ність розрізнених подій, учинків, а як цілісний процес, мобілізувати всі здібності та можливості для розв'язання лситтєвих проблем, досягнення значущих цілей.

Внутрішні умови для пошуку сенсу життя (потреба у сенсі життя, інтелектуальні можливості, світогляд, стій­кість переживань тощо) сформовані вже у ранній юності, однак відсутні засоби для його здійснення. Загалом пошук сенсу життя у ранній юності є передумовою май­бутнього включення у соціальні відносини. Однак такі проблеми перелсивають на цьому віковому етапі не всі юнаки і дівчата.

Світоглядні попіуки в ранній юності конкретизуються у життєвих планах, які надзвичайно важливі у становлен­ні мотиваційної сфери особистості. Провідна роль у світо­гляді старпіокласників належить ідеалам, які набувають спонукальної сили, стають мотивами їхньої діяльності. У юнацькому віці зміст ідеалів зовсім інший, ніж у підлітко­вому. Якщо ідеалом підлітка є конкретна людина, яка викликає у нього яскраві враження, то у ранній юності починається свідоме формування власних ідеалів на осно­ві загальних принципів, які можуть бути реалізовані в різ­них ситуаціях і утворюють усвідомлювану моральну пози­цію. Перехід до узагальненого ідеалу є важливим момен­том у розвитку особистості.

Свідомим і цілеспрямованим стає формування стійких особистісно значущих принципів поведінки, які є основою моральних переконань. Якщо підліток легко змінює погляди щодо власної поведінки та інших людей, його думка часто піддається впливу випадкових обставин, то старшокласник здебільшого послуговується власними оцінками і поглядами на світ, які визначають його пове­дінку. Він аргументовано розмірковує про моральні яко­сті, критично переоцінює та переосмислює раніше сповіду­вані принципи. Високого рівня моральної свідомості дося­гають липіе ті старшокласники, умови лсиття і виховання яких є особливо сприятливими для духовно-морального становлення і саморозвитку.

Старшокласники міркують про своє майбутнє, вибудо­вують різноманітні плани, ставлять цілі, нерідко нереалі­стичні. У процесі реалізації задуманого багатьох із них підстерігають розчарування, внаслідок чого юнаки і дівча­та нерідко збиваються з обраного піляху, оскільки замість того, щоб мобілізуватися, схиляються до сумнівних жит­тєвих цілей. Це є породженням надто конкретних (стати саме таким спеціалістом, вступити на такий-то факультет) або надто загальних (служити прогресу людства, бути корисним суспільству) уявлень про нситтєві перспективи. Надто конкретне визначення перспектив позбавляє юну особистість потрібного маневру, надто загальне — нерідко унеможливлює необхідну для успішного самовизначення концентрацію сил.

У розвитку спонукальної сфери у ранній юності існу­ють і певні статеві відмінності: у дівчат більше виражений мотив спілкування, у хлопців — мотиви саморозвитку, самореалізації. І дівчата, і хлопці формують свої життєві плани лише на найближче майбутнє, рідко задумуючись про віддалену перспективу.

Формування ієрархічної структури спонукальної сфери людини зумовлює спрямованість особистості. За­лежно від віку та його характеристик: потреб, провідної діяльності, ідеалів, переконань тощо розвивається мотива­ція людини. Для формування світогляду дитини, виро­блення її мотивації педагогу слід добре знати особливості кожного вікового періоду.