4. Принципи роботи лтек з онкологічними хворими.

Згідно зі статтею 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.92 р. № 2801-XII питання щодо доцільності та тривалості відсутності працівника у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю вирішується лікарем закладу охорони здоров'я або комісією лікарів. Вони вирішують питання про направлення працівника на МСЕК для визначення наявності й ступеня тривалої або постійної втрати працездатності. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 455 лікарсько-консультаційна комісія (ЛКК) лікувально-профілактичного закладу за місцем проживання або лікування має направити хворого на МСЕК для огляду, якщо: – результати клінічних обстежень підтверджують стійкий чи необоротний характер захворювання; – працівник хворів протягом 4 місяців (у разі захворювання на туберкульоз – протягом 10 місяців) з дня настання тимчасової непрацездатності; – працівник хворів протягом 5 місяців у зв'язку з одним і тим самим захворюванням за останніх 12 місяців. Висновок МСЕК є підставою для продовження чи закриття листка непрацездатності. Винесення рішення МСЕК регламентується: – Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 р. № 83; – Порядком організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.94 р. № 221 (далі – Порядок № 221); – Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.04.2004 р. № 183. Відповідно до зазначених документів МСЕК може ухвалити рішення про визнання хворого: працездатним; працездатним (таким, що потребує доліковування); -нвалідом певної групи та категорії.

Непрацездатність – це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається її об’єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності, у разі настання якого особа втрачає засоби до існування та потребує матеріального соціального забезпечення.

Групи інвалідності

Група інвалідності — ступінь постійної чи продовжуваної втрати працездатності. Встановлюється група інвалідності медико-соціальною експертною комісією, згідно Інструкції «Про встановлення груп інвалідності», затвердженої Міністерством охорони здоров'я України, від 28 грудня 1991 р. Встановлені три групи інвалідності — I, II, III. Основою для встановлення групи інвалідності є медичні показники стану здоров'я.

I Група інвалідності

Нездатність до самообслуговування та повна залежність від інших осіб, нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб, нездатність до навчання, нездатність до трудової діяльності, нездатність до орієнтації (дезорієнтація), нездатність до спілкування, нездатність контролювати свою поведінку.

II Група інвалідності

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб, здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах, здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб, здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб, здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.