3.Основні закони формальної логіки

Закон є результатом відображення необхідного, істотного, сталого і багаторазово повторюваного зв»язку між предметами і явищами реальної дійсності.

Закон мислення – це результат відображення необхідних істотних, сталих, багаторазово повторюваних зв’язків між думками, вираженими логічними засобами.

У формальній логіці найбільш відомі чотири основних закони: тотожності, несуперечності, виключеного третього, закон достатньої підстави.

Перші три закони були сформульовані ще Арістотелем. Ці закони можуть бути виражені у вигляді формул математичною символікою.

Закон тотожності: обсяг і зміст понять (суджень) повинні бути строго визначеними і лишатися незмінними у процесі логічних міркувань (а = а; а → а; а ↔ а).

Закон несуперечності: у процесі міркування про який-небудь предмет не можна одночасно стверджувати і заперечувати що-небудь в одному і тому самому відношенні, в один і той самий час ( ).

Закон виключеного третього: з двох суперечних суджень одне повинно бути істинним, друге – хибним, третього бути не може ( ).

Закон достатньої підстави: всяка істинна думка повинна бути достатньо обґрунтованою (за допомогою вихідних положень, припущень, відомих законів і правил, практичного досвіду тощо).

Питання та завдання для самоконтролю

1. Що таке судження як форма логічного мислення?

2. Яка структура судження?

3. Поясніть,чому існують різні форми судження?

4. Що таке квантори,назвіть їх види?

Теми для написання рефератів

1. Риторичні питання і судження.

2. Судження як відображення дійсності.

3. Значення та функції судження в логіці.

4. Історія і сучасність судження.

5. Форма і структура судження.

Література

1. Гетманова А. Д. Логика : Словарь и задачник: Учебн. Пособие для ВУЗов. – М.: Гуманитарное изд. Центр ВЛАДОС, 1998 – С. 159 – 172.

2. Гетманова А. Д. Логика: Учебник для студентов пед. ВУЗов. – М.: Высшая школа, 1986 – С. 65 – 83.

3. Горский Д. П. Логика. – М., 1963.,с. 28 – 56.

4. Иванов Е. А. Логика. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998., C. 98 – 103.

5. Івін А. А. Логика: учебник для ВУЗов. – М.: Гардарика, 1999 – с. 146.

Тема 4. Умовивід як форма раціонального мислення План

1. Загальна характеристика умовиводу.

2. Безпосередні умовиводи.

3. Категоричний силогізм та його різновиди. Ентимема.

4. Індуктивні умовиводи. Аналогія.

1. Загальна характеристика умовиводу

Умовивід – це форма мислення, у якій з одного чи кількох істинних суджень на основі певних правил виводу виводять нове судження.

Структура кожного умовиводу включає в себе засновки, висновок, логічний зв’язок між засновками та висновком.

Умовивід буде правильним тоді і тільки тоді, коли в ньому виконуються основні закони логіки (тотожності, несуперечності, виключеного третього, закон достатньої підстави).

Логічним висновком з цих засновків є таке речення, яке не може бути хибним, коли ці засновки істинні.

Умовиводи поділяються на дедуктивні, індуктивні і умовиводи за аналогією. Вони можуть бути необхідними та ймовірними (правдоподібними).

Дедуктивний умовивід – це умовивід, у якому висновок зроблено обов’язково із засновків, які виражають знання достатньо великого ступеня загальності і які самі є знанням меншого ступеня загальності:

1) усі люди смертні;

2) Сократ – людина;

3) отже, Сократ – смертний.

Логічне слідування іде від роду до виду, від загального класу до підкласу.

Правила виводу повинні задовольняти ряд вимог:

по-перше, з істинних засновків вони повинні давати змогу виводити тільки істинні судження;

по-друге, правила виводу в даній логічній системі повинні буті несуперечними (сумісними), тобто не можна одним способом з одних і тих самих засновків виводити висновок «а», а другим cпособом – «не-а»;

по-третє, необхідно виходити з наявності повноти системи, а це означає: користуючись тільки даними правилами виводу в даній логічній системі, можна вивести будь-які змістово-істинні висновки, які сформульовані в термінах даної системи і логічно випливають з даних засновків.

Правила прямого виводу дають змогу з наявних істинних засновків одержати істинний висновок.

Правила непрямого виводу дають змогу робити висновок про правомірність деяких висновків з правомірності інших.