Питання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст логіки як науки про закони та форми правильного мислення.

2. Що таке логічна форма?

3. Що таке логічний закон?

4. У чому полягає сутність методу формалізації?

5. У чому різниця між традиційною і некласичною логікою?

6. Чому виникає некласична логіка?

7. У чому полягає значення логіки?

8. Які основні функції логіки?

9. У чому полягає гносеологічна функція логіки?

10. Охарактеризуйте методологічну функцію логіки. У яких науках необхідно використовувати логіку.

11. Охарактеризуйте практичну функцію логіки. На Вашу думку, вона посилюється або зменшується у сучасності порівняно з античністю?

12. Деякі автори виділяють ідеологічну функцію логіки. Чи згодні Ви з цим? Аргументуйте.

Теми для написання рефератів

1. Мислення як предмет вивчення логіки.

2. Чуттєве пізнання та абстрактного мислення.

3. Форми правильних міркувань та їх детермінованість законами логіки.

4. Діалектична логіка і логіка формальна.

5. Становлення логіки в античності.

6. Розвиток логіки у середньовіччі.

7. Розвиток логіки у період Нового часу.

8. Логічні курси у Києво-Могилянській академії.

9. Логіка Дж. Буля.

10. Логічні ідеї Г. Фреге.

11. Логіка оцінок як один з розділів некласичної логіки.

12. Логіка змін як один з розділів некласичної логіки.

13. Логіка дії як один з розділів некласичної логіки.

Література

1. Байиф Ж. К. Логические задачи. – М., Мир, 1983.

2. Гетманова А. Д. Логика : Словарь и задачник: Учебн. Пособие для ВУЗов. – М.: Гуманитарное изд. Центр ВЛАДОС, 1998 – С. 137 – 143, С. 172 – 194.

3. Гетманова А. Д. Логика: Учебник для студентов пед. ВУЗов. – М.: Высшая школа, 1986 – С. 4 – 22.

4. Горский Д. П. Логика. – М., 1963., С. 24 – 27.

5. Жоль К. К. Вступ до сучасної логіки. – К.: Вища школа, 1992.

6. Иванов Е. А. Логика. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998., С. 54 – 68.

7. Ивин А. А. Логика: учебник для ВУЗов. – М.: Гардарика, 1999 – С. 7 – 21.

8. Кальман Э., Зих О. Занимательная логика.- М.: Наука, 1966.

9. Логика: наука и искусство. – М.: Мир, 1992.

10. Хоменко І. В., Алексюк І. А. Основи логіки. – К.,1996., С.7 – 20.

Тема 2. Поняття як форма раціонального мислення План

1. Загальна характеристика понять.

2. Зміст, обсяг та види понять.

3. Основні відношення між поняттями.

4. Логічні операції з поняттями.

1. Загальна характеристика понять

За давньою усталеною традицією людство виділяє два основні джерела знання та пізнавального процесу: відчуття (або чуття) та мислення. Але їхня взаємодія у процесі пізнання виявляється досить складною. Зокрема, визнано, що людські чуття ніколи не бувають "чистим чуттям", бо їх неодмінно певним чином "завантажують" розум, мислення, міркування, тобто у людини не існує простого біопсихічного чуття, воно визначено предметно, ціннісно, інтелектуально.

Першим, вихідним рівнем пізнання, поза яким неможливе формування знання, є чуттєве пізнання: це фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини відповідно до їх внутрішніх можливостей.

Чуттєвий рівень пізнання ще не творить знання (тому, наприклад, побачити річ – ще не значить її пізнати або зрозуміти), але дає пізнанню такий його компонент, поза яким пізнання неможливе. Навіть у занадто раціоналізованих концепціях гносеології чуттєвий рівень розглядають принаймні як імпульс до пізнання. Чуттєве пізнання здійснюється у таких формах:

• відчуття фіксують окремі властивості речей (холодне, світле, гладке та ін.);

• сприйняття постають поєднанням відчуттів та створенням певного образу або певної проекції речей;

• уявлення постають відтворенням образу без безпосереднього контакту з річчю.

Слід наголосити, що вже на рівні відчуття у діяльність чуття втручаються розумові операції, бо з’єднувати елементи відчуття у сприйнятті можна по-різному. Основне ж полягає у тому, що чуттєве пізнання не може задовольнити людину, бо воно має цілу низку очевидних недоліків: відчуття мають свої межі, тобто далеко не все ми можемо бачити, відчувати й т. ін.; відчуття мінливі, нестійкі, відносні; самі відчуття не дають нам надійного критерію для розмежування суттєвого та несуттєвого. Уявлення завжди одиничне й конкретне, це так би мовити, «мислення у картинках», але щоб від нього перейти до справжнього мислення, потрібно вживати поняття, які вже є певним ступенем абстрактності.

Отже, названі недоліки надолужуються подальшим рівнем пізнання: раціонально-логічним (або абстрактним) мисленням. Форми абстрактного мислення досить чітко виражають його особливості:

• поняття – це слова (терміни), що фіксують суттєві характеристики, як звичайно, класу предметів (але інколи – і окремих унікальних предметів);

• судження – це речення, які зв’язують між собою поняття так, що хід мислення у суттєвих моментах збігається з процесами реальності;

• умовиводи – сукупність речень (суджень), пов’язаних між собою законами логічного виведення.

Зауважимо, перш за все, що при переході до абстрактного мислення (раціонального пізнання) відбувається зміна об’єкту пізнання: якщо чуттєве пізнання фіксує окремі ознаки та властивості предметів, то абстрактне мислення постає спрямованим на виявлення та дослідження зв’язків, функцій та відношень між речами (або всередині окремих речей). Завдяки тому, що абстрактне мислення відділяє певні прояви речей від самих речей і розглядає їх окремо, завдяки тому, що на перший план виходить дослідження зв’язків, функцій та відношень, абстрактне мислення фіксує суттєві (стійкі, сталі) характеристики та ознаки цілих класів предметів.

Тому абстрактне мислення виходить за межі як окремих предметів, так і певних органів чуття. Воно, рухаючись з усвідомленням власних актів, є стабільним, упорядкованим, а отже, таким, що здатне відділяти суттєве від несуттєвого. Але водночас воно також має певні недоліки. В основі їх лежить те, що надає абстрактному мисленню переваги: дистанціювання від наявної реальності. Через це положення абстрактного мислення не можуть бути безпосередньо застосовані до реальних речей, подій, явищ. Коли ми, наприклад, кажемо "стіл", "дерево", то вказуємо не на якісь конкретні столи або дерева, а на "столи" та "дерева" як такі; тобто ці поняття фіксують дещо суттєве, притаманне будь-яким столам та деревам (зокрема й таким, яких ми ще ніколи не бачили).

Поняття – одна з форм раціонального мислення, у якій узагальнюється зміст предмета або явища. Елементами змісту поняття виступають істотні для того чи іншого класу предметів чи явищ їх загальні риси, властивості, перетворені в голові людини, тобто такі, які одержали ідеальну мислену форму існування.

Риси, що виражають подібність або відмінність предметів, називають їхніми ознаками.

Ознаки, що належать багатьом предметам (класові предмети), називаються загальними. Ознаки, притаманні тільки окремому предметові, називаються відмітними.

У загальних і відмітних ознаках можуть фіксуватись як істотні, так і неістотні властивості предметів.

Існування предмета як предмета першого роду неможливе, коли відсутня хоча б одна з таких істотних ознак. Істотні ознаки другого роду, якщо вони беруться у сукупності, достатні для вираження суті предмета, а кожен з них окремо є необхідним для неї.

Ознаки предметів поділяють на основні і похідні, необхідні і випадкові.

Основні ознаки – це ті істотні ознаки, в яких виводяться як необхідний наслідок інші істотні ознаки. Похідні ознаки – це ознаки, що виводяться з основних. Наприклад, у понятті «рівносторонній трикутник» рівність сторін є основною ознакою, а рівність кутів – вже похідною. Необхідні ознаки – це ті самі істотні ознаки, але взяті у відношенні до тих ознак, які не є ні основними, ні необхідними висновками з них. Поняття «необхідні ознаки» означає, що без них не може існувати жоден індивідуум даного класу предметів. У самих предметів можуть існувати і випадкові ознаки, тобто такі, що належать або тільки деяким представникам класу, або усім представникам, але які не є необхідним наслідком основних ознак. Наприклад, світле волосся, високий зріст, знання кількох іноземних мов тощо – це випадкові ознаки першого роду. Як приклад другого роду випадкових ознак, що характеризують весь клас предметів, можна назвати чорний колір пір’я у ворон.

Змістом будь-якого складного поняття є синтез елементів, їх єдність. Особливість цієї єдності характеризує структуру поняття, у якій істотним є різниця між родовою ознакою (головною частиною) змісту поняття і видовою ознакою (побічною частиною змісту поняття).

Головна частина відповідає на запитання: «хто?» або «що?», а побічна частина – «який?». Побічна частина може бути близькою або віддаленою, залежно від того, як приєднуються відповідні ознаки до головної частини змісту поняття – безпосередньо чи за допомогою інших ознак.

Наведене вище визначення передбачає, що утворення понять пов’язане з певними діями в мисленні, які дозволяють встановлювати загальні ознаки у предметів, виділяючи в них істотні та неістотні ознаки, утворювати з виділених істотних ознак певну єдність.

До таких дій належать:

1) аналіз – мислене розчленування змісту предмета та його складових властивостей, ознак;

2) порівняння – встановлення подібності і відмінності між предметами, що розглядаються;

3) синтез – мислене поєднання ознак та властивостей предмета, які відображаються в змісті поняття;

4) абстрагування – виділення з усієї сукупності ознак предметів єдності найбільш істотних ознак, що становлять зміст поняття;

5) узагальнення – дія, подібна до абстрагування і пов’язана з ним. Виділення ознак певного роду фактично є абстрагуванням стосовно цих виділених ознак. Водночас воно є і узагальненням, якщо мається на увазі більш широка сукупність ознак, що їх мають різні види предметів, які відповідають утворюваному поняттю.