2. Значення логіки

Перед вищою школою та суспільством взагалі стоїть завдання – сформувати розумних, мислячих фахівців у тій чи іншій галузі, озброївши їх новітніми досягненнями науки і техніки, найбільш досконалими методами і засобами наукового та інтелектуального дослідження, прищепити їм високу культуру теоретичного мислення. Досягти останнього можливо лише за умов вільного володіння мислительними (інтелектуальними, раціональними, логічними) формами та їх закономірними властивостями. Саме тому й необхідно вивчення логіки, оскільки лише вона досліджує форми і закони мислення для подальшого їх ефективного використання. Логіка мала велике значення із самого свого виникнення. Ще у Стародавній Греції та Стародавній Індії були розповсюджені змагання ораторів при великому зібранні глядачів. Згідно опису відомого східнознавця В.Васильєва, у Стародавній Індії будували арену для змагання, обирали cудів. Якщо сперечалися дві особи, то іноді переможений мав лишити себе життя – кинутися зі скелі або ж стати рабом переможця, перейти у його віру. Якщо то була особа, яка користується повагою й має великий добуток, то її майно могло відійти жебраку, який зміг її перемогти. У диспуті іноді приймали участь цілі монастирі, які внаслідок невдачі могли раптом щезнуть після довгого існування. Тобто для інтелектуала тих часів знання логіки було конче необхідно. Ситуація і тепер не дуже змінилася, просто придбала більш приховані форми. Істина і логіка взаємопов’язані. Логіка допомагає доводити істинні судження і спростовувати хибні, вчить мислити чітко й лаконічно. Вона потрібна представникам багатьох спеціальностей: юристам, які будують свій захист або звинувачення у відповідності із правилами логіки; викладачам, щоб логічно викласти матеріал; політикам, щоб логічно й обгрунтованно довести свою думку; студентам, щоб логічно оволодіти численною інформацією.

Ігнорування формальної логіки у попередні роки в освітянському процесі негативно відобразилося на теоретичній, інтелектуальній культурі нашого суспільства. Численні представники так званої духовної еліти не можуть говорити і міркувати послідовно, по суті, відрізняти головне від другорядного тощо. Заплутаність думки, захоплення фрагментарністю, невизначеність, емоційна залежність, тобто, – нераціональність – найбільш характерні риси мислення таких людей. Їх висновки часто не погоджені з вихідними положеннями, не випливають з необхідністю; визначенням притаманна двозначність, неповнота; докази є сумбурними, непослідовними. Тому і потрібна логіка: «ваш розум, недоторканий донині, вона привчить до дисципліни», Гьоте.

Оскільки мислення – невід’ємна і відокремлююча ознака людини розумної, то їй необхідно знати, що таке думка, мислення, які його форми, які закони, котрим думка підкорюється. Вести полеміку, аргументований диспут, робити необхідні висновки із вихідних думок неможливо без знання властивостей форм мислення, їх законів, тобто без знання логіки. Завдання логіки полягає у тому, щоб навчити людину свідомо застосовувати закони і форми мислення, ясно виражати свої думки. Мислити логічно – означає мислити послідовно, не припускати суперечностей у своїх міркуваннях, досконало розкривати логічні помилки.

Логіка як одна з найбільш вагомих дисциплін є невід’ємною частиною системи наук, які утворюють інтелектуальне ядро духовної культури. Вона виконує різноманітні функції, до яких належать наступні:

1. Гносеологічна (пізнавальна) функція. Логіка досліджує відкриває основні закони і форми мислення.

2. Світоглядна функція. Логіка приймає активну роль у формуванні світогляду. Світогляд, сформований на основі логіки, стає світоглядом логічним, тобто таким, що правильно оперує поняттями, вірно проводить логічні операції з ними, будує умовиводи, доводить і спростовує.

3. Методологічна функція. Логіка відкриває певні принципи, закони мислення, критерії формальної істинності тощо, які можуть бути застосовані у інших науках.

4. Практична функція. Логіка може бути застосована у практичній діяльності людини: для переконання у диспуті або ж для отримання у ньому перемоги; потреба у логіці посилюється через сучасне розповсюдження науки у виробництво, керування, обслуговування, інтенсивну інформатизацію суспільства тощо.