Іі рівень

1. Дайте характеристику основним принципам і законам діалектики.

2. Прокоментуйте сенс людського життя в філософії екзистенціалістів.

3. У чому, на ваш погляд, полягає відмінність у діях сил природи і функціонування суспільства. Аргументуйте свою позицію.

Ііі рівень

1. Розкрийте сутність провіденціально-есхатологічного пояснення суспільного розвитку.

2. Якій моделі історичного процесу Ви віддаєте перевагу? Охарактеризуйте її зміст. Аргументуйте свою позицію.

Варіант № 6.

І рівень

1. Проблеми суспільного буття в контексті вчення про ноосферу аналізував:

а) Конфуцій;

в) Вернадський;

б) Фіхте;

г) Шестов.

2. Істина – це:

а) адекватне відображення в свідомості людини об’єктивної реальності;

б) зміст людських знань, який не залежить від суб’єкта;

в) основна характеристика відношення пізнавального образу до об’єкту пізнання.

3. Циклічна модель історії домінувала в добу:

а) античності;

в) Відродження;

б) середньовіччя;

г) сучасності.

4. Згідно з яким принципом усі явища причино обумовлені :

а) детермінізму;

б) структуралізму;

в) гностицизму.

5. Яка категорія співвідноситься з категорією «необхідність»:

а) можливість;

б) випадковість;

в) явище.

6. Розкладання фактів на їх елементарні складники є:

а) абстрагуванням;

б) аналізом;

в) синтезом.

7. Філософська теза, згідно якій, довести можна все, що бажано, у залежності від підстав, притаманна:

а) софістиці;

б) метафізиці;

в) діалектиці.

8. Представниками вчення про людину, відомого як психоаналіз, є:

а) Дж. Локк;

б) К. Маркс;

в) Э. Фромм;

г) Дж. Гелбрейт.

9. Чи є категоріальним таке явище як « тінь»:

а) так;

б) ні.

10. Критерії істинності відносяться до:

а) ідеалів та норм наукового пізнання;

б) наукової картини світу;

в) філософським основам науки.

Іі рівень

1. Окресліть позитивні і негативні аспекти прагнення людини пізнавати.

2. Наведіть перелік основних філософських позицій, пов’язаних із розумінням вихідних основ буття.

3. Ноосферна концепція Вернадського та її значення у сьогоденні.

Ііі рівень

1. Використовуючи, на Ваш погляд, адекватну методологію, проаналізуйте людину як предмет пізнання.

2. Окресліть та поясніть виявлення людських вимірів проблеми буття у філософії.

Змістовий модуль ііі. Логіка Тема 1. Предмет і значення логіки План

1. Логіка як наука. Предмет логіки.

2. Значення логіки та її основні функції.

1. Логіка як наука. Предмет логіки

Як відомо, спочатку існувала одна наука – філософія, причому не як окрема галузь знання, а як спроба теоретичного освоєння будь-яких предметів, явищ дійсності, як любов до мудрості. Поступово, предметом спеціального розгляду ставав не лише зовнішній світ, а й сам спосіб його дослідження, мислення про саме мислення.

Термін «логіка» для позначення науки про мислення, про його форми і закони, ввів на початку 3 століття до н.е. засновник стоїчного напрямку у філософії – Зенон із м. Кітіона, що на Кіпрі (336 – 264 рр. до н.е.). Однак, першим мислителем, який спробував надати органічний синтез, енциклопедичне зведення усіх теоретичних знань про мислення, був Арістотель (384 – 322 рр. до н.е.). Проте Арістотель, справжній засновник логіки як науки, ніде і ніколи не застосовував термін «логіка» у тому значенні, яке їй було надано пізніше; він користувався для її позначення терміном «аналітика». Основним принципом Арістотеля був принцип відповідності слова речам. Саме Арістотелем були сформульовані усі основні закони логіки та логічні силогізми. Зазначена стоїками наука наближалася за предметом до граматики і риторики. Середньовічна схоластика перетворила логіку у простий органон ведення словесних диспутів, у знаряддя тлумачення священих текстів, тим самим вихолостивши арістотелівську логіку.

Швидше за все, термін «логіка» походить від давньогрецького слова «logos», яке тоді було дуже багатозначним виразом, що стало засадничим для філософських поглядів багатьох античних філософів. Багатозначність логоса відобразилась і на значенні терміна «логіка». Логос – це і поняття, і слово, і думка, і розум, і принцип, і закон, і порядок тощо.

Отже слово «логіка» використовується у наступних значеннях:

а) необхідний, закономірний зв’язок предметів та подій у оточуючому світі, зв’язок попереднього з наступним ( логіка подій, логіка речей, логіка дійсності тощо);

б) будь-яке послідовне міркування ( «залізна» логіка, логіка міркування N, «жіноча логіка» тощо);

в) наука про форми та закони мислення.

У своєму першому значенні слово «логіка» входить як складова до багатьох різних наук ( біологія, геологія, психологія тощо), тим самим підкреслюючи, що вони досліджують закони, необхідні, об’єктивно існуючі, причинно-наслідкові зв’язки оточуючого світу. Нас же, насамперед, цікавить логіка у останньому значенні – логіка як наука про форми і закони правильного мислення.

На відміну від інших наук, логіка вивчає особливості, властивості форм мислення, відволікаючись при цьому від конкретного змісту, яке можуть нести ці форми мислення; вона вивчає їх з боку побудови структури, тобто внутрішнього закономірного зв’язку, що складає форму мислення елементів. Наприклад, і для періоду античності, і для сьогодення, поняття є суворо визначеною, структурованою формою. Вона є незмінною не за змістом, а за конструкцією, структурою, будовою.

Таким чином, предметом логіки є структура форм мислення, мислительні методи, закони зв’язку думок поміж собою, можливі при цьому порушення законів. Логіка вивчає форми мислення як би такими, що існують самі по собі, незалежно від тих засобів (знакових систем), у яких думка виражається, і від тих предметів, які подумки відображаються. Логіка не заперечує усіх цих зв’язків, проте вони не входять до предмету логіки.

Ця особливість форми думки є однією з найбільш суттєвих труднощів, що визначають начебто відірваність логіки від дійсності, її абстрактний характер. Найбільш розповсюдженою помилкою є ототожнення або заміна думки самим предметом, який думка відображає, або словом, у якому думка виражається. Думка сама по собі, у якому б вигляді (формі) вона не виявлялась, залишається якісно різною і з предметом, і зі словом.

Чуттєві форми відображення не є предметом логіки як науки, однак їх необхідно торкнутися як підґрунтя для раціональних, логічних форм відображення, які і генетично й історично є необхідним їх розвитком. Перехід від уявлення до поняття є якісним стрибком, оскільки уявлення неможливе без відчуття і сприйняття, тобто без безпосереднього контакту предмету відображення й органів чуттів, а поняття за своєю природою не потребує такого контакту; воно завжди узагальнене, ідеальне відображення. Оскільки людина мислить за допомогою понять, думка, таким чином, є узагальненим, опосередкованим, ідеальним відображенням дійсності.

Отже, логічною формою конкретної думки є будова цієї думки. Для фіксації логічної форми міркувань, у логіці створюють штучні мови, які отримали назву формалізованих мов. У таких мовах висловлювання природної мови замінюють спеціальними символами. Дякуючи цьому, міркування перетворюється на певну послідовність знаків, яка будується і підпорядковується певним правилам. Формалізовані мови – це схематизація природних мов, яку здійснюють з метою вираження тих специфічних властивостей, які неможливо виразити засобами природних мов. Побудову моделі, у якій міркуванням природної мови ставлять у відповідність їх формальні аналоги називають методом формалізації. Для визначення логічної форми того чи іншого виразу необхідно встановити структури логічних термінів (знаків) і абстрагуватися від значень нелогічних термінів. Поняття, судження, умовиводи мають свої специфічні логічні форми, які виражаються за допомогою символів.

Логічний закон – це об’єктивно існуючий, стійкий, необхідний, такий, що повторюється, причинно-наслідковий зв’язок між думками. Основними формально-логічними законами є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього, закон достатньої підстави.

Сучасна логіка суттєво відрізняється від тієї, що була започаткована в античності. Поява сучасної логіки зумовлена, зокрема, необхідністю переосмислення власних основ науки. Саме тут, у пригоді стає логіка, суттєво модернізована через впровадження математичного інструментарію до понять і проблематики традиційної логіки.

Предметне коло логіки значно розширилося. Логіка звернулася до аналізу таких типів міркувань, яким раніше відмовлялося у можливості логічного аналізу. Наприклад, предметом дослідження логіки стають практичні міркування. Виникають нові розділи логічного знання, які пов’язуються з різними галузями наукового знання (математика, лінгвістика, інформатика тощо) і притаманними для них специфічними типами міркувань.

Метод формалізації, що не тотально використовувався у традиційній логіці, стає основним методом у сучасній логіці. Сьогодні йдеться про майже повну формалізацію логічного знання.

У результаті критики класичної логіки з’явилися новітні розділи сучасної логіки, які отримали назву некласичної логіки. До них належать атлетична логіка, тобто логіка, що досліджує поняття «необхідно», «можливо», «випадково»; темпоральна логіка, що вивчає логічні зв’язки між висловлюваннями у контексті часу, епістемічна логіка, що аналізує поняття «доведено», «спростовано», «знати», «сумніватися» тощо.

Перелічити всі розділи некласичної логіки практично неможливо, оскільки постійно відбувається їх зростання Можна лише зазначити, що усі ці розділи орієнтовані на раніше невизначені певні контексти людського буття, що здавалося б пізнати неможливо.