Питання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст поняття «суспільство» і покажіть відмінність «соціального атомізму» і «соціального універсалізму». Яка позиція здається вам більш правомірною? Аргументуйте свою відповідь.

2. Розкрийте природу соціального.

3. Назвіть етапи взаємодії суспільства і природи. Охарактеризуйте особливості сучасних проблем у сфері даної взаємодії.

4. Розкрийте зміст позиції економічного детермінізму, назвіть філософські системи, які віддають їй перевагу.

5. Що є причиною «відчуження» людини у сучасному світі? Чи сприяє сучасне суспільство нівелюванню особистості? Аргументуйте свою позицію.

Теми для написання рефератів

1. Лидина і суспільство: основні аспекти взаємодії.

2. Природне середовище та його роль у розвитку суспільства.

3. Сучасні філософські теорії суспільства: неомарксизм, концепція «відкритого суспільства», концепція конвергенції (на вибір студента).

4. Суспільні відносини, їх види і структура.

5. «Людина маси» в концепції Х.Ортеги-і-Гассета.

Література

1. Андрющенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. – К.: – 1996.

2. Винославська О. В. Людські стосунки. Навч. пос. – К.: Еспада, 2006. – 144 с.

3. Катаєв С. Л. Сучасне українське суспільство: Навч. пос. – К.: Атіка, 2006. – 200 с.

4. Кривега Л. Д. Мировоззренческие ориентации личности в услови-ях трансформации общества. – Запорожье, 1998. – С. 86 – 107.

5. Ларцев В. Основні компоненти структури суспільства: структуро-фіксуюча складова // Людина і політика. – № 2. – 2001. – С. 51 – 61.

6. Навроцький В. В. Логіка соціальної взаємодії. Монографія. – К.: Кондор, 2005. – 204 с.

7. Хамитов Н. Философия: Бытие. Человек. Мир. – К.: Кондор, 2005. – 448 с.

8. Шинкарук В. І. Філоосфія і сучасні історичні реалії // Філос. і со-ціол. думка. – 1992. – № 4. – С. 3 – 11.

Тема 12. Філософія історії План

1. Предметне коло філософії історії.

2. Проблема єдності і багатоманітності історичного процесу.

1. Предметне коло філософії історії

Сприйняття людиною самої себе і власного буття формується на перехресті соціальних і особистісних контекстів. Людина набуває людяності та задає вимір своєму буттю лише засвоюючи основи людської культури, зразки діяльності і світосприйняття, які інколи мають вікову історію. Важливим елементом культури завжди були і будуть зв’язки та механізми, що не передбачають об’єктивацію в структурі соціальних інститутів, але обумовлюють накопичення, систематизацію і передачу соціального досвіду та знань, забезпечуючи певну соціальну сталість, фундаментальність і передбачуваність подій.

Між безмежною доісторією і невимірністю майбутнього лежить 5000 років відомої нам історії. Вона відкрита в минуле і в майбутнє. Її неможливо обмежити ні з того, ні з іншого боку, щоб отримати замкнуту і завершену картину існування людства. Філософія історії є розділом філософії у якому інтерпретується історичний процес та історичне пізнання. Філософія історії розвивається переважно в контексті соціальної філософії.

Термін «філософія історії» в перше використав Вольтер для пояснення універсального історичного огляду людської культури. Гердер вперше розглядав філософію історії як соціальну дисципліну про загальні проблеми історії, його цікавила наявність незмінних законів розвитку суспільства.

Предметна сфера філософії історії надзвичайно широка. Не акцентуючи увагу на хронології подій, на суб’єктивних позиціях окремих історичних діячів і конкретно-історичних фактах, філософи за одиничним намагаються з’ясувати загальну основу (якщо така є) історичного розвитку і його логіку. Проблема єдності історичного процесу і різноманітність його форм, теорія соціального прогресу, сенсу історії теж залишається у полі досліджень філософії історії. Для вивчення минувшини і сьогодення бажано знати схеми всесвітньо-історичного розвитку але впорядкування історичного матеріалу не завжди вкладається в раціоналізовані концепти. Тому ще однією проблемою філософії історії стає логіка і методологія історичного пізнання. Наприклад, «аналітична» філософія історії, що тяжіє до позитивістської традиції, аналізує дослідницькі процедури і прийоми історика. Дільтей, будучи представником «філософії життя», називає історичне пізнання співпереживанням. Щоб зрозуміти історію, треба, на його думку, проникнути в переживання минулих поколінь. Історик не просто описує, він переживає хід історії, виносячи вирок з позиції тих фактів які він відчув і пропустив «через себе». Не раціональний скептик, а чуттєва сентиментальна людина краще зрозуміє історію. Об’єктивне історичне знання завжди суб’єктивне, стверджує засновник описової психології. Головним критерієм істинності історичного пізнання є думка історика, а не історичний факт.

Ставить під сумнів можливість строго-наукового знання в історичній царині і постпозитивіст Поппер. На його думку, історизм нав’язує надумані закони і закономірності історичного розвитку, що є абсолютно безпідставним. В плині історичних подій він не вбачає чіткого детермінізму, відводячи значну роль випадковостям, спонтанним явищам, які роблять неможливим прогнозування ходу історії і майбутнього. За Поппером, строга логічна теорія історичного розвитку неможлива, єдиним можливим результатом історичного пізнання залишається функціонування суспільних тенденцій, вірогідних можливостей розвитку соціокультурних процесів, які можуть стати реальністю у майбутньому, а можуть і не реалізуватися.

Отже, філософія історії вивчає суспільство у часових трансформаціях і методи та способи історичного пізнання.

Грецьке слово історія означає розповідь про минуле, про те що було, колись мало місце. Минуле оцінюється тепер, зараз, тут, у сьогоденні. Сьогодення готує майбутнє. Минуле – теперішнє – майбутнє – це характеристики часу. Розуміння історії завжди ґрунтувалося на усвідомленні часу.

Доцільно виокремити три парадигми в осмисленні феномену часу, що є основою історичності. Першій відповідає графічний образ кола (мал. 1), в якому початок і кінець як такі відсутні, все було, є і ще колись у майбутньому повториться. Ця парадигма репрезентує філософські системи стародавнього світу. Другу парадигму витлумачення часу представляє графічний образ прогресивно спрямованого лінійного розвитку (мал. 2). Минуле визначає теперішнє, теперішнє визначає майбутнє. Розвиток суспільства від сивої давнини до неосяжного майбутнього можна прорахувати, передбачити і вкласти в систему заданих координат, час був об’єктивною реальністю, а людина не могла на нього вплинути, могла тільки перебувати в ньому. Світоглядною і методологічною базою даної моделі були монотеїстичні релігії і класична механіка Ньютона. Європейська філософія з часів раннього середньовіччя до ХІХ століття пояснюючи історію спиралася саме на цю основу.

Мал. 1.

Мал. 2.

О О О О О О О О О Мал. 3.

Некласична наука кінця ХІХ – ХХ століття революційно змінила уявлення про час. Теорія відносності, теорія термодинаміки спростували класичну картину світу, побачивши час нелінійним, дискретним, залежним від позиції спостерігача. Графічною моделлю нового бачення часу може бути гілчаста графіка або зображення різноспрямованих локальних утворень (мал.3). Майбутнє завжди залишається невизначеним, воно може визначатися долею випадку, незначним фактом, чітка строга детермінація відсутня. Минуле не перейняте для сучасників.

Інтерпретація часу в певну добу певною філософською системою була фундаментальною основою для пояснення і розуміння історії. Ця взаємообумовленість прослідковується у вирішенні ключової проблеми філософії історії – проблеми єдності і багатоманітності історичного процесу.

У філософії представлені три основні традиції дослідження спрямованості, єдності і багатоманітності історії: циклічна, лінійна і культурно-цивілізаційна. Дамо коротку характеристику кожній з них.