2. Детермінанти суспільного розвитку

Суспільство не існує у вакуумі, воно завжди історичне, має час і місце свого буття. Існування суспільства робить можливим низка факторів. Доцільно говорити про умови і фактори життєдіяльності суспільства розділивши їх на дві групи: історичні та природничі.

Існує якісна різниця в діях сил природи і суспільства. перші діють стихійно, в той час як людина, допускаючи елемент стихії, все ж творить свою історію свідомо, свідомо прагне задовольнити свої потреби, створюючи все нові способи для цього, модифікуючи, вдосконалюючи їх, керуючись цілями, настановами. Історичними, на відміну від природничих, є фактори створені самою людиною. Перший з них, і, на думку деяких мислителів, основний – фактор суспільного виробництва і праці, другий – знання, техніка, технології, третій – інституалізація суспільного життя.

Суспільне виробництво представляє процес взаємодії людини з іншими людьми та з природою за допомогою знарядь праці на основі розподілу праці в умовах історично визначених економічних відносин, метою яких є створення матеріальних і духовних благ. Це необхідна умова і матеріальна форма життєдіяльності суспільства, порушення суспільно-виробничої діяльності спричиняють соціальні кризи, а припинення її загрожує існуванню суспільства. Суб’єкти суспільно-виробничої діяльності історично змінюються (первісні мисливці, землероби, раби, робітники, управлінці, комп’ютерні системи, роботи) але вони мають бути. Праця – це необхідна умова існування суспільства, в процесі праці люди впливають на навколишній світ з метою його перетворення і підкорення власним потребам та інтересам. Праця забезпечує своєрідний обмін речовин між природою, людиною, суспільством. Доцільно згадати тезу про те, що писати вірші, насолоджуватися музикою, вивчати філософію і юриспруденцію людина може лише задовольнивши свої елементарні первинні потреби.

У процесі виробництва люди задовольняють свої первинні потреби у їжі, помешканні, вдосконалюють засоби задоволення потреб тим самим покращуючи і вдосконалюючи умови свого буття, розширюючи сферу потреб, ставлячи перед собою нові цілі. Таким чином у процесі виробництва виробляються не тільки блага, й форми спілкування, способи формування і задоволення потреб, тобто «виробляється» сама людина як соціальний продукт. Як суспільство виробляє людину як людину, так і людина виробляє суспільство. Людина постає не лише об’єктом, але і суб’єктом соціальної дії.

Маркс зводив трудову, виробничу діяльність людей до першооснови розвитку суспільства, спрямованої на задоволення в першу чергу матеріальних потреб людини. Таку позицію можна назвати соціально-економічним детермінізмом.

Детермінізм означає, що всі події у світі відбуваються за певних умов, без яких вони відбутися не можуть, всі явища і події у світі обумовлені зв’язками і відношеннями, тому детермінізм не зводиться лише до причинно-наслідкових зв’язків. Причинний детермінізм призводить до викривленого уявлення про дійсність. У даному випадку соціально-економічний детермінізм абсолютизує чи то надмірно звеличує роль економічного виробничого фактору в існуванні і розвитку суспільства.

Вагомим історичним фактором суспільного розвитку виступають знання, техніка і технології та його закономірності. Знання – це достовірна інформація про світ накопичення людством. Ще Бекон наголошував, що знання – це сила здатна змінити світ. Знаряддям зміни світу і підкорення його потребам людини є техніка і нові технології. Техніка постає комплексом речей, створених людиною, які вона використовує збільшуючи свої виробничі можливості. Техніка опосередковує зв’язок природи і людини, підсилюючи міць останньої.

Представники технологічного детермінізму фетишизують роль і місце науки і техніки в сучасному соціальному розвитку, забуваючи при цьому, що аморальне використання досягнень сучасної науки і техніки, незнання або ігнорування можливих наслідків застосування нових технологій можуть спричинити катастрофічні наслідки, які деструктивно та руйнівно впливають і на довкілля, і на суспільство.

Історичним фактором який забезпечує відносну стійкість суспільства є традиції, які були і будуть імперативною основою суспільного життя, традиції – це досвід поколінь, це механізм акумуляції, збереження і трансляції соціальної спадщини. Традиції – це комплекс стереотипів світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння спільноти. Останнім часом все частіше висловлюється думка, що традиція та інновація, традиція та сучасність взаємопов’язані та взаємнообумовлені. На зміну жорсткій дихотомії традиції та новації приходить більш зважений підхід до проблеми «традиція-модернізація» з виокремленням динамічної, прогресивної складової традиції, категорія «традиція» використовується в одному системному ряду з такими категоріями як «діалог культур»(традиційної і сучасної), «соціокультурний досвід», «культурно-історична спадщина»,» соціальна пам’ять», «менталітет». Американський етнолог А. Ройс визнає правомірність нових поглядів на проблему традиції, пропонуючи використовувати новий термін «історичний стиль», який «ґрунтується на загальних (спільних) характеристиках і цінностях». Г. Гадамер вважав, що по своїй суті традиція – це збереження того, що є, збереження, яке здійснюється за будь-яких змін, він стверджував, що навіть там, де життя змінюється стрімко і різко, як, наприклад, в революційні епохи, при всіх видимих перетвореннях зберігається набагато більше старого, ніж звичайно вважають, і це старе панує, об’єднуючись з новим в незнану раніше єдність.

Природничими умовами, відсутність яких унеможливлює існування суспільства є, по-перше, географічне середовище, по-друге, народонаселення. Територія, клімат, рельєф місцевості, гори, ріки і моря, рослинний і тваринний світ, атмосфера представляють географічне середовище. Воно поставляє суспільству ресурси забезпечуючи виробництво та потреби людей, створює матеріальні умови господарювання. Людина є природною істотою і суспільною одночасно. Ставлення суспільства до природи на різних етапах еволюції людства було різним. На різних етапах воно було злите з природою і абсолютне залежне від неї. Перші мисливці і землероби освоювали тваринний і рослинний світ, родючі землі. З часом, предметом освоєння стають земні надра, глибини морів та океанів, людина намагається освоїти атом, розщепивши його і поставити собі на службу. Людина починає усвідомлювати себе не часткою, а володарем природи, створюючи нову природу на основі методів секреції генної інженерії, змінює ландшафти будуючи мегаполіси і рукотворні моря. Не слід забувати і про те, що природа, завжди була способом естетичного і емоційного задоволення людини, надихала митців на створення шедеврів. Для сучасної людини недоторкана природа, справжня, нештучна, є розкішшю. Нажаль, внаслідок вдосконалення технології, зростання виробництва, волюнтаристичних дій людини природа потерпає порушення екологічної рівноваги ставити людство на межу екологічної катастрофи.

Деякі дослідники абсолютизують роль природного фактору в розвитку суспільства, на їхню думку, особливості географічного середовища обумовлюють характер взаємодії людини з природним середовищем, впливають на тип господарювання і на нерівномірність економічного і технічного розвитку суспільств, визначають навіть ментальні особливості людей різних регіонів. Ця позиція отримала назву географічного детермінізму.

Ще одним природничим фактором життєдіяльності суспільства є народонаселення. Кількість населення, його склад, народжуваність, смертність, міграційні процеси вивчає демографія. Теорії, які визнають чисельність і якість населення, відтворення населення домінантою суспільного розвитку отримали назву демографічного детермінізму. Вони ставлять питання про необхідність збалансованого зростання народонаселення і матеріальних ресурсів суспільства, застерігаючи від демографічних криз як у формі «демографічних вибухів» (значне перенаселення) так і у формі «демографічних ям» (значне зниження чисельності народонаселення, «старіння» суспільства).

Про якісний стан народонаселення свідчить стан його здоров’я, освіта, кваліфікація. Кількісна характеристика народонаселення визначається його чисельністю, на яку впливає низка факторів: соціальні (в період соціальних потрясінь народжуваність зменшується), екологічні (стан економічного хаосу не сприяє народжуваності), морально-психологічні (рівень готовності людей до батьківства), медичні (стан здоров’я чоловіків і жінок) та інші.

Говорити про домінування лише одного з вищеназваних факторів недоцільно, лише їх збалансованість і свідоме дбайливе та відповідальне ставлення людини до довкілля, до самої себе, до інших буде запорукою соціального блага.