Питання та завдання для самоконтролю

1. Основні риси епохи Відродження – антропоцентризм, гуманізм.

2. Натурфілософія епохи Відродження.

3. Онтологічна та гносеологічна проблематика філософії Нового часу.

4. Соціально-філософські концепції філософії Відродження та Нового часу.

Теми для написання рефератів

1. «Титанізм» та «фаустівський дух» у європейському Відродженні.

2. Проблема релігії та моральності у філософії Відродження.

3. Методологічні ідеї Ф. Бекона та Р. Декарта.

4. Новоєвропейське вчення про субстанцію.

5. Особливості тлумачення людини й суспільства у філософії Нового часу.

Література

1. Античные философы. Свидетельства, фрагменты, тексты. – К., 1995.

2. Аристотель. Соч.: в 4 т. – М., 1973-1983.

3. Асмус В. Ф. Античная философия. – М., 1976.

4. Афоризмы старого Китая. – М., 1988.

5. Богомолов А. С. Античная философия: в 2 ч. – М., 1985.

6. Бугай Д. В. Критика теории идей в «Параманиде» Ллатона // Вопросы философии. – 1997. – № 4.

7. Буддизм. История и культура. – М., 1989.

8. Древняя Индия. Язык ,культура, текст. – М., 1988.

9. История китайской философии. – М., 1988.

10. Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке. Древний Китай и Индия. – М., 1989.

11. Открытие Индии. Философские и эстетические воззрения в Индии ХХ в. – М., 1987.

12. Платон. Соч.: в 3 т. – М., 1968 – 1972.

13. Татаркевич В. Історія філософії: т. 1. Антична і середньовічна філософія. – Львів, 1999.

14. Чанішев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.

15. Бэкон Ф. Новый органон // Соч. в 2х т. Т.2. М., 1972.

16. Гоббс Т. Левиафан // Избр. произ. В 2х т. Т. 1, М., 1964.

17. Горак Г. І. Філософія: Курс лекцій – К.: Вілбор, 1997. – 272с.

18. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. ХУІІ-ХУІІІ ст.:Підручник. – 2-ге вид. Київ: Либідь. – 2000.- 368

19. Декарт Р. Рассуждение о методе // Избр. произ. М., 1950.

20. Локк Дж. Опыт о человеческом разумении // Соч. в 3х т. Т. 1. М., 1985.

21. Спиноза Б. Богословско-политический трактат // Избр. произ. В 2х т. Т.2. М., 1968.

22. Паскаль Блез. Думки. Пер. c фр. Перепадя А., Хома О. – К.: Дух і літера, 2009. – 704 с.

23. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібн. – Львів, 2001. – С. 108-132.

24. Татаркевич В. Історія філософії. – Львів, 1999. – Т.2. – С. 54-103.

Тема 4. Сучасна світова філософія

4.1 Західноєвропейська класична філософія План

1. Критична філософія І. Канта.

2. Суб’єктивний ідеалізм І. Фіхте

3. Об’єктивний ідеалізм Ф.-В.-Й. Шеллінга.

4. Система ідеалістичної діалектики Г.-В.-Ф. Гегеля.

5. Філософія Л. Фейєрбаха.

У другій половині XVIII ст. центр європейської філософської думки перемістився з Англії та Франції в Німеччину, яка значно пізніше від своїх західних сусідів стала на шлях буржуазних трансформацій. Саме тут напередодні буржуазних перетворень виникають ідейні пошуки і духовне піднесення, що охопили все суспільство, в тому числі й філософію. Сформувалась філософська традиція, в межах якої вдалося переосмислити багато проблем, над якими безуспішно билася попередня філософська думка. Одна їх група мала гносеологічний характер: протистояння емпіризму й раціоналізму, детермінізму і свободи волі; друга – онтологічний (стосувалася буття людини): протиріччя між натуралістично-механістичним світоглядом і специфікою буття людини, яке виходило поза межі цього світогляду.

Німецьку класичну філософію сформували І. Кант, І. Фіхте, Ф.В.Й. Шеллінг, Г.В.Ф. Гегель, Л. Фейєрбах. Певною мірою до цієї традиції можна зарахувати філософію К. Маркса, принаймні категоріальний апарат і стиль мислення Маркса не виходить за її межі.

Філософів, які належать до німецької класичної філософії, споріднює зміщення центру дослідження від об’єкта до суб’єкта, в онтологічному аспекті – від природи до історії і культури. Відбувається переосмислення і самого суб’єкта. Якщо раніше він мислився як певна духовна субстанція, що пасивно відображала світ, то в німецькій класичній філософії суб’єкт постає як творча діяльність (Кант), як дух, що перебуває в історичному розвитку (Гегель), як людство, яке здійснює історичний поступ на основі практичної діяльності (Маркс). Іншими словами, суб’єкт мис-литься як діяльність, яка у філософії після Канта все більше набуває історичного характеру, перетворюється на куль-туротворчу діяльність, вільне самотворення.