3. Роль фельдшера в профілактиці інфекційних захворювань у дітей.

Профілактика інфекційних захворювань — це система державних, гігієнічних і медичних заходів, спрямованих на запобігання захворюванням.

Профілактика буває неспецифічна (санітарно-гігієничний режим, стимулювання захисних сил організму ) та специфічна (активна, пасивна ). У разі пасивної профілактики дитина отримує імунні сироватки або імуноглобуліни, які містять готові антитіла проти відповідних мікробів і токсинів, що їх виробляють бактерії. Для створення активного імунітету в організм дитини вводять вакцину або анатоксин. Вакцина містить убитих або живих (але ослаблених) збудників хвороби. У відповідь на їхнє введення організм виробляє специфічні антитіла. Анатоксин отримують, знешкоджуючи токсини. При цьому токсин втрачає отруйність, але зберігає здатність викликати імунітет.

Профілактичні щеплення — найважливіший метод запобігання інфекційним захворюванням.

Інфекційну безпеку населенню України гарантує стаття 27 «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення» і статті 1 і 12 закону України «Про захист

населення від інфекційних захворювань». Профілактичні щеплення проводять відповідно до наказу МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р. «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості і обігу медичних імунобіологічних препаратів». Наказ включає календар профілактичних щеплень, положення про організації щеплень, перелік медичних протипоказань для проведення щеплень, інструкцію з організації епідеміологічного спостережєння побічних дій імунобіологічних препаратів, порядок їх-

нього зберігання, обліку і транспортування.

Організація профілактичних щеплень

• Профілактичні щеплення проводять у кабінетах для щеплень дільниці сімейної медицини.

• Дозволяється проводити щеплення лише зареєстрованими в Україні вакцинами. Транспортують і зберігають вакцини з дотриманням правил «холодового ланцюжка».

• Проводить щеплення спеціально підготовлена медсестра Відповідає за організацію проведення щеплень головний лікар.

• Семінари з техніки проведення щеплень і проби Манту проводять для медичних сестер не рідше ніж 1 раз на рік зі здачею заліку. Організують семінари територіальні управління охорони здоров'я і санітарно-епідеміологічних станцій.

• Медична сестра усно або письмово запрошує батьків з дітьми на день, призначений для щеплень. Якщо дитина відвідує дитячий заклад, батьків попереджають про щеплення.

• Перед проведенням щеплення дитину оглядає сімейний лікар, відповідно реєструючи це в медичному документі.

• Медичні протипоказання встановлює комісія, створена відповідно до наказу на дільниці сімейної медицини.

• Профілактичні щеплення проводять лише одноразовими шприцами.

• Щеплення проти туберкульозу і туберкулінодіагностику проводять в окремому кабінеті, а якщо його немає, то в інший день.

4. Основні клінічні симптоми і синдроми інфекційних захворювань у практиці сімейної медицини. Лихоманка

Лихоманка — це універсальна неспецифічна захисно-пристосувальна реакція організму на різні подразники. Головне значення надають ендогенному пірогену, що діє на центр терморегуляції. Це білок, що продукується переважно макрофагами, моноцитами, нейтрофілами і менше — еозинофілами. Ендогенний піроген діє на центр терморегуляції через біологічно активні речовини (простагландини, біогенні аміни та ін.).До стимулювальних чинників ендогенного пірогену належать бактерії, віруси, антигени, токсини, імунні комплекси, сенсибілізовані Т-лімфоцити, деякі види пухлин (рак, лімфогранулематоз, лейкоз, лімфоми та ін.).

Захисно-пристосувальний характер лихоманки зводиться до мобілізації організму проти патогенного агента. Підвищення температури тіла активізує фагоцитоз, продукування антитіл мобілізує лейкоцити; вироблення інтерферону, стероїдних гормонів погіршує умови життєдіяльності патогенної флори. Тому зниження підвищеної температури тіла при багатьох станах недоцільне.

Температура тіла для кожної людини є величиною більшменш постійною. У нормі в пахвовій ямці в дорослих вона становить 36,5—37,0 °С, у дітей залежно від віку — на 0,5 °С вище.

Лихоманки бувають:

за рівнем підвищення температури:

-субфебрильна (37—38 °С, у дітей — 37,2—38 °С);

-помірна (38,1—39 °С);

-висока (39,1—40 °С);

-дуже висока (40,1—41 °С);

-гіперпіретична (понад 41 °С);

за характером температурної кривої:

-постійна— добові коливання температури не перевищують 1 °С. Така лихоманка спостерігається при ревматизмі, пневмонії;

-ремітивна лихоманка характеризується повторними періодами ослаблення, добові коливання температури понад 1 °С. Часто трапляється при вогнищевій пневмонії, туберкульозі, черевному тифі, гнійних захворюваннях;

- переміжна— у межах доби чергуються періоди нормальної і підвищеної температури тіла;

-виснажлива, або гектична— добові коливання температури тіла — 2—4 °С, падіння до норми і нижче, часто супроводжується виснажливим потінням. Зуст-

річається при тяжкій формі туберкульозу, сепсисі, інфекційному ендокардиті;

- неправильна лихоманка— схожа на виснажливу, але температура тіла в ранкові години вища від вечірньої (сепсис, бруцельоз, системний червоний вовчак);

• поворотна лихоманка— характеризується чергуванням періодів лихоманки і нормальної температури (поворотний тиф, малярія);

• хвилеподібна лихоманка— періоди підвищення і зниження температури тіла (лімфогранулематоз, бруцельоз).

Лихоманка характеризується не лише підвищенням температури, а і почастішанням пульсу, дихання, зниженням апетиту.

Допомога фельдшера дітям при гіпертермічному синдромі

Гіпертермічний синдром може виникнути при виснаженні компенсаторних механізмів організму Особливо часто це трапляється в дітей із захворюваннями серцево-судинної і дихальної систем. При гіпертермічному синдромі в дітей можуть розвинутися судоми, аритмія, ДВЗ-синдром.

Невідкладна допомога включає фізичні методи (обтирання, прикладання холоду до голови, прохолодна ванна) у поєднанні з медикаментозними засобами. На сьогодні відповідно до рекомендацій ВООЗ жарознижувальні препарати призначають,

якщо ректальна температура перевищує 39 °С. У педіатричній практиці перевагу надають парацетамолу та ібупрофену: парацетамол (сироп, свічки) 10—15 мг/кг, за потреби вво-

дять 4 рази на добу; ібупрофен (сироп, свічки) 5—10 мг/кг.

Фельдшер повинен оцінити стан дитини до огляду лікаря і застосувати фізичні методи. На першому етапі — це обтирання водою кімнатної температури (не рекомендуються

розчини оцту, спирту). Після огляду сімейним лікарем призначають медикаментозні засоби (жарознижувальні, антибактеріальні та ін.)

Діагностичний пошук при лихоманці на дільниці сімейної медицини

Перший етап діагностичного пошуку при лихоманці починається на дільниці сімейної медицини. Він містить збирання анамнестичних даних, первинний огляд, лабораторні дослідження:

• загальний аналіз крові, сечі;

• рентгенографія органів грудної клітки;

• ЕКГ;

• деякі біохімічні дослідження крові (білірубін, трансамінази, білки і білкові фракції).

Необхідно звернути увагу на додаткові клініко-лабораторні ознаки, які разом з лихоманкою можуть спостерігатися у хворого. Із цією метою потрібно ретельно оглянути шкіру, слизові оболонки, суглоби, провести пальпацію лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, аускультацію серця, легенів.

Гострі захворювання інфекційного і запального походження перебігають зазвичай з лихоманкою протягом 2—3 тиж і характеризуються локальними змінами в органах і системах (органи дихання, серце, нирки). У цих випадках встановити діагноз легко.

Якщо є зміни, виявлені під час обстеження органів дихання, необхідно виключити пневмонію, туберкульоз і абсцес легенів. Для виключення тифо-паратифозних захворювань і малярії призначають дослідження крові на гемокультуру, реакцію Відаля, РСК, досліджують товсту краплю (малярія), антитіла до ВІЛ-інфекції.

При поєднанні лихоманки з суглобово-кістково-м'язовим синдромом необхідно обстежити хворого на ревматизм, ревматоїдний поліартрит (УЗД серця, ЕКГ, ревмопроби, виявлення

ревматоїдного чинника в крові, рентгенографія суглобів), системного червоного вовчака (LЕ-клітини крові), бруцельоз (серологічні дослідження крові, епіданамнез).

Якщо лихоманка доповнюється лімфаденопатією, необхідно виключити інфекційний мононуклеоз, лейкози, лімфогранулематоз, у чому допоможуть загальний розгорнутий аналіз крові, стернальна пункція, пункція лімфатичних вузлів. Якщо лихоманка поєднується зі збільшенням печінки і селезінки, необхідно виключити сепсис (посів на стерильність), малярію, активний хронічний гепатит (печінкові проби, маркери вірусів і антитіла до них),

Якщо діагноз у пацієнта з лихоманкою на дільниці сімейної медицини сформулювати не вдалося, необхідно організувати додаткові дослідження з індивідуальних показань (напри-клад, вірусологічні та ін.), консультації суміжних фахівців, консиліум висококваліфікованих лікарів. За потреби хворого направляють у діагностичний центр або переводять у більш кваліфікований медичний заклад.