Розділ 7 розвиток соціально-побутових навичок

Період дошкільного дитинства є часом оволодіння дітьми навичками самообслуговування та елементарними побутовими вміннями. Малюк оволодіває більшістю соціально–побутових навичок, спостерігаючи за поведінкою близьких людей у повсякденному житті, наслідуючи їм та діючи шляхом проб та помилок. На відміну від здорових однолітків, у дитини–аутиста формування навичок самообслуговування не відбувається довільно. Вона виявляє яскраво виражену байдужість до навколишніх людей, у неї відсутня мотивація до оволодіння соціально–побутовими навичками та потреба порівнювати себе з іншими людьми та їх діями, що пов’язано з порушеннями взаємодії з навколишнім світом, страхами, підвищеною чутливістю тощо.

Труднощі навчання навичкам соціально-побутового поведінки пов'язані у значному ступені з порушеннями комунікації і довільного зосередження. Багато яким речам аутична дитина може навчитися самостійно за випадкових обставин, але під час навчання вона не вміє наслідувати іншій людині. При цьому оволодіння навичкою зчеплене з конкретною ситуацією та вкрай утруднене перенесення досвіду в іншу ситуацію. У зв'язку з порушеннями соціальної поведінки важко організувати ситуацію навчання: дитина з аутизмом не виконує інструкції, ігнорує їх, тікаючи від дорослого чи роблячи все навпаки. Тому саме цей період є кризовим та важким для подолання. Неспроможність у побутових питаннях робить практично неможливим самостійне існування аутичної дитини у суспільстві, створює великі труднощі для родини.

Якщо не почати своєчасне формування соціально–побутових навичок у дитини–аутиста, складність завдання щодо організації корекційної роботи в подальшому значно підвищується. Навчання таким навичкам складає цілий напрям роботи спеціалістів та батьків, в основі якого лежать спеціальні методики, що враховують індивідуальні можливості дитини та орієнтуються на найближчі завдання. Несформованість або спотвореність соціально–побутових навичок закріплюються у стереотипії, характерні для цієї категорії дітей. У той же час, використовуючи стереотипність поведінки аутичної дитини, можливо сформувати бажані побутові стереотипії. Коли вона тримається своїх звичок, ритуалів, її легше навчити новій дії, якщо спочатку регулярно повторювати навчання в схожих умовах.

Для організації побутової поведінки потрібно встановити емоційний контакт з дитиною, враховуючи її індивідуальні особливості та можливості. Потрібно вміло дозувати навантаження, пристосовуючись до внутрішнього ритму малюка.

Для ефективної корекційно–виховної роботи з формування у дитини з аутизмом соціально–побутових навичок педагог повинен чітко проаналізувати рівень сформованості цих навичок та актуальні індивідуальні потреби дитини, а також скласти алгоритм подальшої роботи:

1. Визначити конкретну потребу, напрями корекційної роботи та завдання, які повинні бути індивідуальними, конкретними та легко вимірюваними. Наприклад, проблема з харчуванням: дитина їсть тільки суху тверду їжу. Дорослий ставить за мету поступово ввести в раціон харчування нову страву та визначає її кількість.

2. Визначити «базовий рівень» розвитку певної навички, а саме – стан її сформованості, (коли, як часто, довго проявляється певна поведінка). «Базовий рівень» – це характеристика поведінки чи навички, з якою ми плануємо працювати. Наприклад, щоб навчити дитину вживати в їжу нову страву, перш за все, необхідно визначити, який вид продуктів дитина зазвичай вживає, як часто і в якій кількості.

3. З'ясувати, які чинники у навколишньому середовищі впливають на цю поведінку. Наприклад, що стосується питання вибірковості в їжі, то йдеться про запах, колір, консистенцію страви, що зазвичай впливає на уподобання дитини. Обов’язково треба визначити, яка саме їжа може бути дієвим заохоченням, що використовуватиметься як винагорода в процесі поведінкової терапії. Ці заохочення повинні постійно перебувати під контролем дорослого, щоб дитина не могла самостійно отримати до них доступ.

4. Важливим є орієнтир на гнучку позицію та творчий підхід педагога. І якщо певний метод, застосований педагогом, не спрацьовує, необхідно використовувати інші.

5. Традиційно йдеться про те, що навчати краще не під час прийому їжі (тому що ця ситуація вже давно може сприйматися дитиною як така, під час якої вона чинить опір, відмовляється від їжі, і, врешті-решт, отримує те, що хоче), а під час проведення занять у вигляді різних вправ. Навчання у форматі заняття сприймається дитиною як ситуація, в якій вона повинна виконати завдання і отримати за це нагороду. Тому і робота, наприклад, над пробою нових продуктів під час занять має більше шансів на успіх. При цьому слід зазначити, що завжди варто орієнтуватися на рівень розвитку дитини. З аутичними дітьми можна і треба пробувати здійснювати корекційно-розвивальні заняття максимально наближені до природніх умов, а власне – вчити прийому їжі безпосередньо під час прийому їжі, і з багатьма дітьми це буде мати успіх.

6. Навичку має бути розподілено на складові, які почергово засвоюються і утворюють послідовність дій. Так, для успішного оволодіння дитиною соціально-побутовими навичками важливо дотримуватися такого правила: засвоєння ланцюга дій починається з останньої найменшої дії, що призводить до кінцевого результату (наприклад, привчають дитину напіводягнені штани одним рухом вдягати, потягнувши вверх, або роблячи рух ножицями дійсно перерізати щось, щоб результат був очевидним).

Етапи покрокового навчання:

• визначення рівня розвитку навички;

• визначення найближчих кроків;

• відпрацювання окремої операції усередині навички;

• поєднання окремих операцій у ланцюжок дії;

• ефективне застосування системи заохочень задля керування корекційним процесом.

Орієнтовний опис покрокового оволодіння навичками самообслуговування

Навичка	Етапи оволодіння навичкою
1. Вміння пити з чашки	1. Тримає чашку та п’є за допомогою дорослого на протязі всього процесу. 2. Ставить чашку на стіл, після того як за допомогою дорослого випив з неї та частину шляху від рота до столу проніс з ним разом. 3. Самостійно ставить чашку на стіл, після того як за допомогою дорослого випив з неї. 4. П’є з чашки, після того як дорослий допоміг піднести її до рота та самостійно ставить її на стіл. 5. Дорослий допомагає взяти чашку. Дитина самостійно підносить чашку до рота, п’є та самостійно ставить її на стіл. 6. Самостійно п’є з чашки. 7. Самостійно п’є з різних чашок та склянок.
2.Вміння знімати штани	1. Стягує штанину з однієї ноги, після того як дорослий вже зняв штанину з другої. 2. Сидячи стягує штанини з обох ніг, якщо вони вже спущені до колін. 3. Спускає штани з середини стегон до колін, сідає та знімає їх. 4. Спускає штани зі стегон, сідає та знімає їх. 5. Знімає штани самостійно під наглядом дорослого. 6. Знімає штани самостійно.
3.Вміння одягати кофту	1. Бере краї обох половинок переду кофти, зводячи їх разом, після того як дорослий одягнув кофту. 2. Одягає один рукав, після того як дорослий одягнув інший. 3. Одягає обидва рукава, якщо дорослий зручно тримає кофту. 4. Бере підготовлену кофту та одягає один рукав. 5. Бере підготовлені кофту та одягає обидва рукава. 6. Повністю одягає підготовлену кофту. 7. Бере кофту з шафи та самостійно вдягає її.

Спочатку потрібно добирати доступні для аутичної дитини завдання, створюючи при цьому ситуацію успіху. Складність завдань збільшується поступово, при чому дорослий на перших етапах діє за неї, керуючи її руками. Під час навчання дорослий допомагає малюку, стоячи позаду нього. Така позиція дає дитині змогу відчути, що вона сама виконує дію та одночасно відчуває готовність дорослого допомогти їй. Дорослий допомагає дитині фізично здійснити дію, направляючи та координуючи рух дитини. Наприклад, при навчанні самостійно їсти ложкою дорослий своєю рукою обхоплює руку дитини та організує вірний рух. Поступово фізична допомога зменшується. Якщо під час виконання завдань у дитини виявляється небажана поведінка, слід швидко втрутитися та спрямувати її на виконання завдання. Краще використати фізичну допомогу замість того, щоб чекати, поки дитина почне трясти руками або скидати все зі столу. Навчання слід починати з повної фізичної допомоги – «рука в руці». З часом можна почати змінювати супровід дій дитини: спочатку руки дорослого тримають руки дитини і виконують дії разом з нею, потім руки дорослого торкаються тільки п’ясти руки дитини, потім передпліччя, потім ліктя. Надалі необхідно якийсь час тримати свої руки біля рук дитини, але не торкатися їх. Тобто як «тінь» супроводжувати всі рухи дитини, і якщо виникне пауза або утруднення – повернутися до позиції «рука в руці», використовуючи підказку та знову прибираючи свої руки.

Відзначаючи успіх дитини, дорослий, навпаки, повинен стати обличчям до дитини, що сприяє зоровому контакту та дозволяє радіти успіху разом.

Рівні допомоги дорослого при формуванні у дитини з розладом аутичного спектра соціально– побутових навичок:

• сумісні дії дорослого і дитини – «рука в руці», які потрібно супроводжувати покроковою інструкцією або коментарем дій;

• часткова допомога дією (заключну дію дитина виконує самостійно);

• дитина виконує дію під контролем дорослого;

• дитина виконує дію самостійно, спираючись на покрокову мовленнєву інструкцію дорослого;

• дитина виконує дію самостійно, за програмою дій, виведеною на наочний рівень (наприклад, при одяганні предмети одягу лежать у заданій послідовності або використовуються предметні схеми дій);

• дитина виконує дію у повному обсязі самостійно.