Рівень 5. Рухова активність на рівні діяльності

Показники успішного розвитку дітей

Вміє дотримуватися організаційних моментів, має позицію учасника, має змагальний мотив, вміє виконувати складні довільні рухи.

Завдання

Навчальні:

• формувати здатність виконувати складні довільні рухи;

• формувати уміння діяти за правилами почергово;

• розвивати почуття взаємовідповідальності у групі.

Корекційні:

• формувати позицію учасника і відповідальності за групу;

• формувати здатність дотримуватися організаційних моментів (шикування, дотримання строю та інструкцій).

Останній рівень психомоторного розвитку в дошкільному віці характеризується оволодінням дитиною складних довільних рухів, які здійснюються відповідно до усвідомленої дитиною певної сукупності норм, правил, ідеально представлених (ментальних) зразків поведінки. Крім цього, дитина на цьому рівні характеризується наявністю змагального мотиву. Іграм, до яких залучається дитина цього віку, властива спільність дій її учасників. Такі ігри передбачають складнішу взаємодію між гравцями, від якої залежить кінцевий результат гри.

Для розвитку спільної діяльності слід починати не безпосередньо із складних ігор, а з вправ, які привчають дитину враховувати іншого. Такими вправами є: 1) присідання з обручем – дорослий бере обруч і підзиває дітей взятися обома руками за нього навколо, потім голосно рахуючи, дорослий командує – «присіли – встали»; 2) ходьба в колонні тримаючись за палицю чи мотузку – діти встають в колонну, беруться за палицю потім йдуть чи біжать по колу, оббігаючи предмети тощо; 3) ходіння на руках в парі – діти діляться на пари, одна дитина встає на руки, а інша піднімає її ноги, дитина йде на руках, потім міняються. Спільна діяльність не просто передбачає врахування іншого, а й інтеграцію зусиль, спрямованих на досягнення спільної мети. Для розвитку навичок до спільної діяльності можуть бути використані наступні рухливі ігри:

1. Спільне притягування предмету. Діти загружають возик, який прив’язаний мотузкою, потім разом беруться за інший кінець мотузки і притягують його до себе, розгружують. Вага возику повинна бути такою, щоб діти тільки приклавши спільних зусиль могли притягнути його.

2. Катання одне одного. Дітей поділяють на групи по троє, кожна група має по возику, одна дитина сідає у возик, друга тягне возик і третя штовхає його; потім міняються позиціями.

3. Перенесення предметів. Дітей поділяють на пари, кожна пара має ноші, діти загружають ноші іграшками і переносять їх в іншу частину кімнати, і висипають.

4. Качання пресу в парах. Дітей поділяють на групи по двоє і качають прес по-черзі. Тоді коли одна дитина качає прес – інша тримає її ноги, а потім міняються. Якщо дитині важко підніматися, вона може триматися за руки тієї дитини, яка сидить на її ногах.

В цьому віці для дитини відкриваються мотиви конкуренції, що дає нам змогу розширювати арсенал засобів впливу на розвиток психомоторної сфери. Мотив конкуренції є надзвичайно вагомим рушієм розвитку. Більшість рухливих ігор базуються на змагальних заклтках: «хто швидше?», «хто вправніше?», «хто влучніше?» тощо. Ось деякі з них:

1. Спритні мотальники. Для гри готують довгу мотузку (4-5м), на кінцях її дві палички, а посередині роблять вузлик. Двоє дітей за сигналом дорослого одночасно починають намотувати її на паличку. Хто першим намотає половину мотузки, той переміг.

2. Хто далі кине? Діти стають у шеренгу вздовж риски, накресленої на землі. Вони по черзі кидають м’яч на дальність. Дорослий відмічає, хто далі кинув. Кинути м’яч правою та лівою рукою не менше 8-10 разів.

3. Перетягування канату. Дітей поділяють на дві, рівні за силою групи. Канат розстелюють на землі, на його середині кладеться мітка (гімнастична палиця), кожна з груп стає по різні кінці канату, беруть в руки канат, кожна група тягне канат в протилежному напрямку. Перемагає та група, яка перетягне суперників за мітку на землі.

4. Підкинь та злови. На двох стовпчиках натягують мотузок на висоту піднятої руки дитини. Вона підкидає м’яч через мотузку, біжить за ним під мотузкою й ловить його. Якщо грають кілька дітей, то між ними можна провести змагання. Перемагає той, хто більше разів спіймає м’яч за обумовлену кількість кидків.

У родинному колі

Специфіку корекції психомоторики аутичної дитини можна легко зрозуміти, скориставшись наступним образним прикладом. Уявіть, що ви прямуєте з точки А до точки Б і помічаєте, що на вашому шляху з’являється перешкода, для подолання якої вам необхідно прикласти значну кількість зусиль, що ви робитимете? Ви повернете назад? Підете на пролом? Затримаєтеся біля перешкоди, шукаючи обхідні шляхи? Відповідь може бути різною, але менш ймовірно, що ви прикладете понад норму зусилля для подолання перешкоди. Цей варіант стає більш ймовірним, якщо людина вже зустрічалася з подібними перешкодами і успішно їх долала, людина котра знає, що обминути перешкоду не вдасться. Дитина-аутист зустрічається з труднощами у формуванні навичок (перешкода в даному випадку – це і є біологічна дефіцитарність). У неї немає розуміння, що від засвоєння певної навички залежить ступінь її адаптації, а отже і комфорту в майбутньому. Вона пробує уникнути труднощів, відкласти, відтягнути боротьбу за розвиток, обмежити себе користуванням вже наявними навичками (пасивна адаптація). Інколи їй не вистачає наполегливості щоб дотягнутися до більш вищого рівня розвитку.

Завдання дорослого – допомогти дитині зрозуміти, що обхідних шляхів немає, допомогти побачити перспективи, які відкриваються для дитини, коли вона виходить на вищий щабель розвитку, допомоги навчитися та звикнути дитині, що і надалі потрібно докладати немало зусиль для того, щоб розвиватися. Така активна позиція дитини формується тільки за однією умови – спираючись на активну позицію дорослих, що опікуються дитиною, коли вона знаходиться на початкових, неусвідомлених етапах онтогенезу.

Заняття фізичною культурою потребує любові до неї та наполегливості, які перш за все повинні характеризувати батьків, і тоді ці якості стануть можливими для дитини. Щоб розвинути, змінити дитину, необхідно змінити себе. Абсурдно вимагати від дитини не застосовувати аутостимуляції, якщо не має сил подолати власні шкідливі звички (наприклад, куріння).

Інтерес до фізичних вправ можна розвивати через «м’який примус». Дитина часто з побоюванням ставиться до нових фізичних вправ і може протестувати, дорослий в свою чергу може примушувати до певного ступеню, поки дитина наче «не розсмакує» нову вправу чи рух тощо.

Існує думка, що психолог не може надавати допомогу близьким та рідним людям, незважаючи на це батьки аутичних дітей повинні стати психологами, підвищити свою психологічну компетентність, оскільки дитина потребуватиме корекції на протязі всього життя. При цьому вони повинні відрізняти роль батька чи матері від ролі психолога – педагога, який здійснює корекційну роботу. Виконуючи роль психолога, батьки повинні відмовитися від «батьківського почуття», бажання опікуватися, тобто, навчитися об’єктивно дивитися на ситуацію корекції. Здоровий, «ясний» погляд дасть змогу уникнути постановки недосяжних цілей та надмірних розчарувань.