Рівень 4. Розвиток мовлення на рівні структури речення

Завдання

Навчальні:

• розширювати активний словниковий запас;

• формувати здатність до вживання в мовленні речень, використання запитань у мовленні.

Корекційні:

• розвивати вміння використовувати мовленнєві навички в комунікативних цілях;

• коригувати здатність розуміти значення слів і висловлювань;

• розвивати здатність розрізняти інтонацію мовленнєвого висловлювання.

Вважається, що дитина готова вживати в мовленні фразу з трьох слів та структуру речення, коли вона регулярно вживає фрази на кшталт «Мама миє» (суб’єкт-дія), «Миє малюка» (дія-об’єкт), «Мама малюк» (суб’єкт-об’єкт), таким чином демонструючи передумови знання про узгодження й підрядність семантичних категорій в реченні.

Отже, поступове ускладнення словосполучень до речень відбувається за рахунок додавання:

• слів-звертань (імена, назви іграшок і т. ін.), наприклад, прохання чи команда набуватимуть такого вигляду: «Мама, дай пити», «Хлопчик, кидай м’яч!», «Машинка, їдь»

• займенників («Мама, дай мені пити», «Катя, на тобі яблуко») та інших додатків, як членів речення - «Кіт їсть рибу», «Я йду по траві»

• прикметників (ознак предметів), наприклад, «Це – великий ведмедик», «Хочу червону машинку»

• прислівників (обставин часу, мети, місця, причини, умови)

• числівників

Очевидно, що перш ніж вимагати від дитини вживати певні семантичні категорії в мовленні, а тим більше, звертаючись до співрозмовника (в процесі комунікації), що для дитини з розладом аутичного спектра є значно складнішим, треба бути певним, що вона володіє необхідними знаннями про значення слів, їх порядок у реченні.

Так, у повсякденному житті дитина має вивчити імена близьких людей, вміти замінити їх, за потреби, на займенники або назвати незнайому особу інакше, як от, хлопчик чи дівчинка. На заняттях з початкових математичних знань та протягом дня повинні бути сформовані знання про категоризацію предметів (яблуко і груша – фрукти, їжа) і їх функціональне призначення (їх можна їсти), кількість та величини (одне, багато, велике, маленьке), положення предмета в просторі (прислівники, далеко, близько), часові характеристики (зараз, потім, завтра), причинно-наслідкові зв’язки (виростають на дереві, з них можна зробити сік). Отже, тільки після засвоєння знань, що є передумовою для подальшого розвитку, можливе просування вперед у набутті мовленнєвих навичок та застосуванні їх в ситуації взаємодії з іншими особами.

Ще однією віхою для дітей з аутизмом на рівні структури речення постає формування навичок ставити запитання. Запитання розраховані на отримання інформації про предмет чи явище, що цікавить, на відповідь (зворотну реакцію) іншої особи, можливий початок діалогу. Це вже і є ініціювання комунікації, навичок для якої так бракує дітям з аутизмом.

Поява в активному мовленні запитань – це великий крок уперед для дитини з аутизмом.

Починаючи навчати дитину з аутизмом ставити запитання, і тим самим ініціювати контакт, варто пам’ятати про найперші запитання, що їх ставлять півтора-дворічки, тицяючи пальчиком у все навкруги та вимовляючи «Це?». Вони, запитуючи про незнайомий предмет, розраховують не тільки на інформацію, а й на увагу з боку дорослого. Отже, на нашу думку, починати необхідно з питання «Що це?». Для того, щоб навчання було цікавим для дитини та винагороджувало її за старання, можна зібрати в непрозорий мішечок чи коробку найцікавіші для неї предмети та продемонструвати «правила» гри, моделюючи запитання «Що це?» і відповідь-назву одного з предметів. Потім подати знак дитині, що настала її черга запитувати; для цього слід моделювати запитання, чекати і заохочувати. Як тільки буде повторено модель дорослого або щось наближене до неї, треба віддати бажаний предмет дитині – вона отримала винагороду у вигляді цікавої для неї іграшки. Таким самим чином варто виймати наступні іграшки. Наголошуємо, щоби запропонована вище схема працювала важливо відповідально поставитися до етапу відбору «цікавинок» у мішечок!

Наступним запитанням, що його опанує дитина, може бути «Де…?». Тут можна ховати цікаві для дитини предмети по кімнаті та влаштовувати пошук, примовляючи «Де (наприклад) м’ячик?». Знайшовши, назвати місце та помінятися ролями. Такі пошуки ще й привід повторити прийменники.

Вкрай важливим і необхідним є вміння дитини використовувати набуті знання в практичній діяльності у повсякденному житті. Так, на рівні структури речення, користуючись своїми комунікативно-мовленнєвими навичками, дитина має вміти: керувати своїми діями (а найкращим порадником на цьому етапі є коментар власних дій з елементами планування); впливати на поведінку інших осіб (привертати увагу, віддавати команди, формулювати прохання, заперечувати, відхиляти пропозиції); описувати побачене, пережите, ставити запитання.