Поняття соціальної природи її функції у суспільстві.
Соціальний порядок підтримується різними механізмами, які діють у масштабах суспільства в цілому. Насамперед йдеться про соціальну структуру — стійку сукупність соціальних суб'єктів у вигляді класів, прошарків, груп, категорій населення і правил їхньої взаємодії. Маються на увазі також соціальні інститути й організації, які обумовлюють, санкціонують і контролюють поведінку окремих або об'єднаних у формальні й неформальні спільноти індивідів. На макрорівні соціальної системи помітний вплив на перебіг суспільних процесів справляє культура, яка задає суспільству домінуючі ідеали й ціннісні ієрархії, а також надає легітимності ціннісним критеріям колективної й індивідуальної свідомості. Специфічним макромеханізмом є масова комунікація. Значною мірою саме вона забезпечує цілісність людської спільноти. Функція масової комунікації щодо підтримання всезагального й універсального зв'язку між людьми, державами і культурами настільки важлива, що дає підстави для уявлень про "інформаційну" цивілізацію. Проте зв'язок — не єдина її функція.
У соціології масову комунікацію описують у термінах або соціального спілкування, або соціального обміну, або соціальної взаємодії. Спільним у цих описах є те, що йдеться про символічні форми взаємозв'язку в суспільстві, тобто про такі, що репрезентують циркулюючі в соціумі знання, цінності, норми, значення — письмові та аудіовізуальні тексти. Масову комунікацію, отже, ми можемо визначити як фундаментальний стан сучасного суспільства, в якому складна структура соціального і культурного простору з його численними секторами, що пов'язані між собою функціонально і за детерміністичними зразками, втілена у символічних формах і образах, які здатна сприймати і розумі' ти корпоративна, масова й індивідуальна свідомість. У таких символах і образах, незалежно від того, адекватно вони відображають реалії життя чи є чистою ілюзією, завжди маніфестують домінанти, особливості, суперечності суспільного устрою, соціального порядку та культури. Такі образи соціального світу є водночас і змістом, і об'єктом взаємодії соціальних суб'єктів у масовій комунікації.
Стан масової комунікації реалізується на двох рівнях: когнітивному й інтерактивному.
Перший пов'язаний з процесами поширення соціально значущої інформації серед аудиторій, які охоплюють більшу частину населення. На когнітивному рівні слово "інформація" інтерпретується найчастіше як "ознайомлення". Соціальні за змістом відомості, які транслюються каналами макрокомунікації (популярні знання про світ, ціннісно забарвлені зразки поведінки, норми взаємодії суб'єктів різного соціального статусу, культурні стереотипи), створюють інформаційну основу для когнітивної (пізнавальної) діяльності соціальних суб'єктів різного рангу. Занурюючись у масову комунікацію, вони здатні використовувати отриману інформацію як пізнавальний ресурс у процесі формування своїх уявлень, думок, ціннісних орієнтацій. На цьому рівні образи соціуму перетворюються на стихійно або випадково сформовані копії наукової чи культурної картини світу. Проте вони можуть бути навмисне деформованими, недостовірними відбитками з реальних процесів, що продукують суб'єкти, які контролюють інститут мас-медіа.
Інформація здатна іноді надовго затримуватись у когнітивних шарах колективної або індивідуальної свідомості. Однак у разі критичного осмислення чи некритичного сприйняття її під впливом цілеспрямованої пропаганди вона здатна зростатися з системою цінностей і норм різних груп і категорій індивідів і включатися в регуляцію їхніх контактів із середовищем. Саме на інтерактивному рівні інформація становить ресурс соціальної дії у різних формах. Отримавши інформацію, індивід чи група співвідносять себе з конкретною стратою, культурним колом, етнічною спільнотою, політичним рухом, тобто здійснюють соціальну і ціннісну ідентифікацію. За допомогою каналів масової комунікації вони символічно взаємодіють і конкурують за пріоритет інтерналізованих ними образів соціуму, беруть участь у формуванні громадської думки і настроїв. Останні, у свою чергу ініціюють взаємодію заангажованих у соціальну структуру індивідів у вигляді різноманітних актів підпорядкування, опору чи солідарності між соціальними, політичними і культурними групами і категоріями.
Макрокомунікативні процеси здійснюються за допомогою спеціальних засобів — масової комунікації, або мас-медіа, — преси, радіо, телебачення, кіно, відеосистем. Отже, масова комунікація як стан суспільства конституюється мас-медіа, не існує поза ними і лише разом з ними має ознаки соціального інституту. Засоби масової інформації постійно модернізуються не тільки під впливом вимог соціуму до інформації і масового спілкування чи загальнокультурних змін, а й з огляду на виробництво нових стилів інформаційної взаємодії. Постійне суперництво між засобами за царини домінування обмежує, уточнює або навіть збільшує просторові та соціальні параметри кожного з них, але істотно не зменшує суспільної потреби в існуванні таких засобів. Тільки разом вони формують складні та розгалужені мережі, в яких циркулюють сучасні знання про світ і ціннісні картини цього світу. Однак є різним час, протягом якого кожний із засобів масової комунікації наявний у суспільному житті; вони мають неоднакові перспективи на майбутнє, що свідчить про історичну зумовленість цього інституту. Навіть побіжне знайомство з історичним досвідом мас-медіа дає змогу простежити за набуттям ними статусу інституту.
Функції соціології
Функції кожної науки обумовлюють необхідність її виникнення та зв'язків з повсякденною практикою життя суспільства. Вони фіксують потреби суспільства в конкретній пізнавальній або творчій дії даної науки. Функції соціологи,—сукупність ролей, які вона виконує в організації суспільства як соціальної системи, в здійсненні інтересів соціальних суспільностей і груп.
Виникнення соціології зумовлене потребами функціонування і розвитку соціальної сфери життя суспільства і людини. Своє призначення соціологія реалізує через свої функції— пізнавальну, прогностичну, соціального проектування і конструювання, організаційно-технологічну, управлінську, інструментальну.
Пізнавальна функція
Соціологія покликана вивчати соціальні явища, які через свою природу не тільки відчувають постійну дію людської практики, а й самі є її прямим наслідком. Пізнавальна функція імплікує накопичення знань про природу конкретного стану соціальних явищ, про те, як розвиваються суспільство і людина на шляху свідомого перетворення себе і свого життя, про реальні результати розвитку соціального суб'єкта.
У реальному житті будь-яка конкретна ситуація є непізнаним соціальним фактом, який треба усвідомити в інтересах суспільної практики..
Важливим моментом пізнавальної функції соціології є розробка теорії і методів соціологічних досліджень, методики і техніки збору та аналізу соціологічної інформації.
Прогностична функція
Науці в цілому властива прогностична функція. На основі знання законів функціонування і розвитку тієї чи іншої реальності наука має можливість скласти короткостроковий або довгостроковий прогноз зміни реальності. Для соціальних явищ прогнозування має важливе значення. Воно показує не тільки необхідність певних змін, а й реальні можливості їх здійснення.
Спираючись на загальні знання соціального розвитку, виявляючи ступінь дії позитивних і негативних факторів соціального суб'єкта, соціологія може будувати перспективну лінію розвитку і давати ефективні рекомендації.
Функція соціального проектування і конструювання. Одним з важливих завдань соціології є вироблення такої наукової рекомендації, яка б була використана на практиці різними соціальними верствами, групами, організаціями.
У ході соціального проектування розробляються моделі конкретної організації з оптимальними параметрами її функціонування, коли і сама організація, і кожний її член перебувають в умовах, які дозволяють їм найбільш повно виразити себе. Соціальне проектування і конструювання завжди пов'язане з визначенням кінцевого соціального процесу.
Організаційно-технологічна функція
В її основі лежить створення соціальних технологій, що визначають порядок і правила практичних дій для досягнення конкретного результату в розвитку соціальної організації, соціального процесу або соціальних відносин. Нині це стає особливо актуальним для суспільної практики, і соціологія покликана вирішувати цю проблему.
На практиці соціальна технологія передбачає комплекс організаційних заходів, які забезпечують впровадження і реалізацію передбачених нею процесів. Таким чином, організаційно-технологічна функція соціології неначе продовжує функцію соціального проектування, оскільки без проекту передбаченого соціального результату неможливо створити і соціальну технологію як систему засобів для досягнення цього результату.
Управлінська функція
Соціологія безпосередньо пов'язана а управлінською діяльністю. Наукові результати соціології—рекомендації, пропозиції, методики, оцінки різних характеристик суб'єкта, його практики — є вихідним матеріалом розробки і прийняття управлінського рішення.
Інструментальна функція
Поряд із загальними методами соціального пізнання соціологія виробляє свої підходи і засоби аналізу соціальної реальності, що зумовлено необхідністю відобразити соціальне явище в його конкретному вигляді, розробити шляхи його удосконалення. При цьому великого значення набувають методи та інструментарії пошуку, реєстрації, виміру, обробки, аналізу, узагальнення первинної соціологічної інформації. Найбільш загальним інструментом у цій діяльності може розглядатися саме соціологічне дослідження з його методами. Важливе значення мають і методи колективного пошуку вирішення проблем, а саме: ділові ігри, мозкова атака та інші засоби визначення шляхів перетворення соціальних відносин.
Таким чином, функції соціології визначають широкий спектр завдань, в яких відбивається багата за змістом сама наука соціологія, її специфіка, особливості її об'єкта і предмета. Успішність реалізації зазначених функцій залежить від характеру суспільних закономірностей, соціальних умов, а також професійної підготовки соціологічних кадрів, від рівня організації соціологічної діяльності.