Реабілітаційна практика

Стратегія і тактика реабілітації багато в чому виходять з їх спрямованості в першу чергу на функціональну реабілітацію. Така реабілітаційна практика особливо важлива в тих випадках, коли повна структурна, морфологічна реабілітація (відновлення) неможлива і перспектива заповнення функціонального дефекту пов'язана в основному з гіперфункцією збережених структур ураженого органу або з участю в цьому процесі інших органів або систем.

Для правильного проведення реабілітації потрібне знання закономірностей формування саногенетичних і компенсаторних реакцій, бо серед основних завдань реабілітаційного процесу важливе місце займають заходи, спрямовані на забезпечення сприятливих умов для розвитку саногенетичних і компенсаторних процесів.

Реабілітація - це в першу чергу процес підвищення якості саногенетичних і компенсаторних процесів, усвідомленої корекції їх течії з урахуванням виду, інтенсивності, стадії розвитку і прогнозу їх наслідків для життєдіяльності організму в цілому.

Реабілітаційна стратегія на різних етапах може істотно відрізнятися. Розглянемо основні її елементи, кожен з яких на певному етапі може являтися ведучим.

Функціональне розвантаження (щадіння порушеної функції).

Щоб уникнути структурно-морфологічного ушкодження ФС і руйнування механізмів життєзабезпечення потрібна в період термінової компенсації, ще до початку процесу довготривалої компенсації. Наприклад, повне виключення живлення при гострому панкреатиті або фізичної напруги при гострому інфаркті міокарду.

Стимуляція саногенетичних процесів. Відбувається під час хвороби в період розпалу, і у стадії термінової компенсації, оскільки ефективна протидія етіологічному чиннику і блокування механізмів патогенезу є запорукою успішної трансформації фази термінової компенсації в стадію стійкої реабілітації і формування ефективних компенсаторних механізмів.

Стимуляція компенсаторних, репаративних (морфологічних і функціональних) процесів. Потрібна в період стійкої компенсації. Основним способом їх активації служить специфічне функціональне навантаження, адекватна можливостям збережених або таких, що включилися в процес компенсації структур, і поступове її збільшення. При цьому вона повинна строго відповідати наявним на даний момент функціональним можливостям (обов'язковий функціональний контроль), оскільки є неприйнятний як перенапруження компенсаторних механізмів, так і їх недонавантаження.

Достатнє енергетичне і пластичне забезпечення саногенетичних і компенсаторних процесів. Очевидно, що заповнення морфологічного тканинного дефекту, забезпечення підвищеного функціонування компенсуючих структур вимагає посиленого і повноцінного постачання організму поживними речовинами. Слід особливо підкреслити, що істотно обмежити достатнє енергетичне і пластичне забезпечення репаративних процесів може морфофункціональна нездатність систем життєзабезпечення прийняти і обробити збільшену кількість поживних речовин (існуючі захворювання, слабкість гомеостатичних систем, відсутність функціональних резервів).

Лікар-реабілітолог повинен враховувати це при підборі і організації енергетичного і пластичного забезпечення реабілітаційних процесів. Слід максимально допомагати активізації і розширенню резервних можливостей систем життєзабезпечення.

Динамічна корекція реабілітаційних процесів. Припускає цілеспрямовану дію на розвиток і прояв реабілітаційних компенсаторних процесів з метою максимально ефективної реалізації окремих саногенетичних і компенсаторних реакцій, а також для запобігання або зменшення прогнозованих їх побічних наслідків. Так, наприклад, при обструктивній дихальній недостатності запобігання небажаним наслідкам компенсаторного еритроцитозу (підвищення в'язкості крові) досягається за рахунок використання засобів, що покращують властивості реологій крові, або шляхом пригнічення самій цій компенсаторній реакції за допомогою ефективної кисневої терапії.

В ході тривалої реабілітації визначають момент, коли приріст або ускладнення стимулюючого навантаження не призводять до підвищення міри і якості реабілітації, а, навпроти, знижують її рівень, що може свідчити про досягнення межі у функціональній компенсації. У цей момент лікар реабілітолог повинен змінити тактику подальшого проведення реабілітаційного процесу.

Контроль становлення і стійкості компенсації втраченої функції потрібний для оперативних змін тактики реабілітації, а також для стратегічного прогнозу життя і працездатності пацієнта. Він здійснюється через моніторинг стану не лише фізіологічної системи, що реабілітується, але і інтактних систем, оскільки в становленні стійкої компенсації функціонального дефекту беруть участь усе ФС організму. В результаті цього контролю лікар-реабілітолог як життєві рекомендації повинен позначити для хворого його резервні можливості і розрахункові межі функціональних навантажень і призначити замісну функціональну терапію.

Критерії відбору пацієнтів і принципи формування реабілітаційної програми

Показами для проведення реабілітації є:

1. Особлива схильність несприятливим діям середовища може свідчити про наявність неадекватної реакції адаптивних функціональних систем організму, що у свою чергу може вказувати на їх відносну неповноцінність (зниження якості здоров'я) і зменшення функціональних резервів (зменшення кількості здоров'я).

2. Стійке і неадекватне зниження функціональних можливостей основних систем життєзабезпечення організму може свідчити про зміну їх структурної і функціональної цілісності (наявність захворювання), що вимагає проведення реабілітаційних заходів.

3. Порушення біологічних, соціальних і професійних функцій пацієнта свідчить про наявність в організмі вираженого патологічного (хронічного) процесу або його наслідків (інвалідизації) при різкому зменшенні компенсаторних можливостей організму.

4. Досягнення позитивного результату (наявність компенсаторних резервів і умов для успішної реабілітації). Відсутність компенсаторних можливостей у організму, а також можливості створити необхідні умови для реалізації реабілітаційних цілей ставить під сумнів успішність усього реабілітаційного процесу і робить безглуздим його проведення.

Комплексна оцінка стану ФС пацієнта і реабілітаційних можливостей лікаря передує стадії формування реабілітаційної програми. Згідно з наведеними вище показами для реабілітації, проводиться відбір пацієнтів, в основі якого лежить оцінка:

а) стану макро- і мікросередовища;

б) структурно-функціональних здібностей організму пацієнта (стан патогенетичних і саногенетичних механізмів);

в) методичних можливостей досягнення поставлених цілей і завдань;

г) можливості створення умов, потрібних для проведення успішної реабілітації;

д) можливості організації ефективного контролю результатів реабілітаційного процесу.

Увесь реабілітаційний процес базується на відповідних реабілітаційних програмах. Вони завжди строго індивідуальні і створюються з урахуванням анатомо-фізіологічних, біосоціальних і професійних характеристик пацієнта, але алгоритм їх формування є більш менш однотипним.

Із врахуванням показів для реабілітації, приведених вище, виникають і базові принципи складання алгоритму реабілітаційної програми :

1. Вивчення суті (етіологія і патогенетичні механізми), стадії (клінічний діагноз) і інтенсивності (характер і злоякісність) патологічного процесу.

2. Дослідження міри функціональної недостатності по усіх функціональних системах і розподіл їх по видах і рівнях реабілітаційного процесу.

3. Вивчення саногенетичних механізмів, оцінка їх адекватності, якості і спрямованості на хворобу пацієнта.

4. Вироблення стратегії і тактики реабілітації процесу з визначенням:

• глибини реабілітаційного процесу по кожному виду реабілітації (визначення мети) з виділенням виду реабілітації (медична, соціальна, професійна);

• рівнів реабілітації (донозологічний, профілактика інвалідизації, реабілітація інвалідів), їх послідовності і розставляння по ходу реабілітаційного процесу (розподіл реабілітаційних зусиль);

• способів і методик проведення реабілітаційного процесу по кожному виду і на кожному рівні реабілітації, виходячи з медико-біологічних можливостей пацієнта з урахуванням дії зовнішніх і внутрішніх несприятливих чинників макро і мікросередовища;

• необхідних медичних і соціальних умов (біологічні, психологічні і соціальні аспекти реабілітаційного процесу) для проведення реабілітації з урахуванням їх взаємодії з саногенетичними механізмами пацієнта;

• функціональних обов'язків усіх учасників (лікаря-реабілітолога, соціального працівника, профконсультанта, пацієнта, соціального оточення) реабілітаційного процесу.

5. Прогнозування результату реабілітації :

• визначення можливе досяжної межі по кожному виду (медичний, соціальний, професійний);

• визначення можливе досяжної межі по кожному рівню (донозологічний, профілактика інвалідизації, реабілітація інвалідів);

Діагностична складова процесу реабілітації

Формування реабілітаційної програми припускає рішення досить широкого круга діагностичних завдань.

Основні діагностичні завдання реабілітаційного процесу :

1. Визначення стану біологічних (по функціональних системах), соціальних і професійних функцій пацієнта, уточнення міри функціональної недостатності і показань до реабілітації.

2. Встановлення ланок патогенетичного ланцюга, міри вираженості патологічного процесу.

3. Визначення стану саногенетичних механізмів (СГМ), супротивних патогенезу (міра збереження, адекватність), визначення функціонального резерву.

4. Проведення динамічного контролю результативності реабілітаційних заходів.

Задача 1.

Хворому Р., 37 років поставлений діагноз остеохондроз грудного відділу хребта. У відділенні відновного лікування призначена медична реабілітація.

1. Що є предметом вивчення реабілітології.

А. Особистість-суспільство

Б. Людина-середовище мешкання

В. Людина-держава

Г. Середовище мешкання- суспільство

Д. Людина-лікар

2. Укажіть структуру медичної психології

А. Психіатрія, неврологія

Б. Патопсихологія, неврологія

В. Патопсихологія, нейропсихологія, соматопсихологія

Г. Соматологія, психіатрія

Д. Психологія, соматологія

3. Укажіть етапи реабілітаційного процесу

А. Обстеження-виявлення компенсаційних можливостів-складання плану реабілітації-оцінка результатів

Б. Обстеження-лікування

В. Реабілітаційні заходи-оцінка результатів

Г. Виявлення пошкоджених ланок- реабілітація

Д. Реабілітаційні заходи контроль за якістю виконання

4. Що визначає поняття індексу “активності щоденного життя»

А. Види професійної діяльності

Б. Здатність тонких рухів

В. Види діяльності, страждаючі при даному захворюванні

Г. Фізична і психологічна залежність від навколишніх

Д. Види діяльності, не пов'язані з порушенням функції ураженого органу

Еталони відповідей: 1. А., 2. А, 3. Г, 4.А

Задача 2

Хворому з діагнозом хронічний неспецифічний гломерулонефрит ХПН0 призначена медична реабілітація.

1. Укажіть компоненти загальної реабілітації

А. Професійна

Б. Парапсихологичеська

В. Морфологічна

Г. Міжвідомча

Д. Внутрішньовідомча

2. Що впливає на медреабілітацію в сільських районах

А. Вік пацієнтів

Б. Екологічні умови життя

В. Структура виробництва

Г. Статева структура

Д. Національні особливості

3. Що потрібно враховувати при розрахунку реабілітаційного потенціалу

А. Тягар основної патології

Б. Тягар супутньої патології

В. Стадію захворювання

Г. Національні особливості

Д. Вегетативна реактивність

4. Що входить в структуру реабілітаційної служби промислового підприємства

А. РайСЕС

Б. Цеховий здравпункт

В. Міська лікарня

Г. Обласна лікарня.

Д. Заводський комбінат живлення

Тестовий контроль

1. Яка служба здійснює основні роботи по монтажу медичної техніки, плановому технічному обслуговуванню, поточному і гарантійному ремонту всієї електромедичної апаратури?

А Об'єднання "Медтехніка"

Б Метеорологічна служба

В Завод-виготівник

Г Медперсонал ФТВ (ФТК)

Д Електрик ЛПУ

2. Починаючи з якої ліжковий потужності стаціонара організується фізіотерапевтичний кабінет?

А С 25 ліжок

Б С 50 ліжок

В Зі 100 ліжок

Г Зі 150 ліжок

Д С 200 ліжок

3. При якій потужності дитячого стаціонара організується відділення реабілітації?

А Більше 100 ліжок

Б Більше 150 ліжок

В Більше 200 ліжок

Г Більше 250 ліжок

4. У якій реабілітаційній установі встановлена організація діагностичної служби?

А В фізіотерапевтичній поліклініці

Б В фізіотерапевтичній лікарні

В В фізіотерапевтичному кабінеті

Г В відділенні водолікування

Д В відділенні грязелікування

5 Яка кількість процедур в зміну повинно відпускатися в реабілітаційному відділенні?

А Більше за 50

Б Більше за 100

В Більше за 200

Г Більше за 250

Д Більше за 300

6. При якій кількості населення, що обслуговується в поліклініках організується відділення відновного лікування?

А Більше за 20 тис. чол.

Б Більше за 30 тис. чол.

В Більше за 50 тис. чол.

Г Більше за 75 тис. чол.

Д Більше за 100 тис. чол.

7. Визначте склад комісії для прийому в експлуатауцію знову вистроєних або реконструйованих відділень фізіотерапії?

А Завідуючий ФТК

Б Представник санітарно-епідеміологічної служби

В Головний фізіотерапевт

Г Технічний інспектор труда профспілки медпрацівників

Д Головний фізіотерапевт, представник сан-епідслужби, техінспектор труда профспілок

8. На кого покладається відповідальність за безпеку роботи і правильну експлуатацію фізіотерапевтичної апаратури?

А На керівника лікувального закладу

Б На заступника керівника по медчасти

В На заступника керівника по АХЧ

Г На лікаря-фізіотерапевта

Д На старшу медсестру ФТО

9. Як часто повинен здійснюватися технічний огляд електросвітолікувальної апаратури ФТК працівниками ремонтних підприємств?

А 1 разів в тиждень

Б 1 разів в два тижні

В 1 раз в місяць

Г 1 разів в 3 місяці

Д 1 разів в 6 місяців

10. Хто проводить систематичний контроль зовнішньої середoвища в ФТО на наявність шкідливості?

А Інспекція з охорони труда

Б Санітарно-епідеміологічна станція

В Кущова лабораторія

Г Завідуючий ФТО

Д Районний фізіотерапевт