8.2. Ультрафіолетове випромінювання (уфв): джерела, нормування, захист

8.2.1. Джерела уфв у виробничих приміщеннях

СН 4557-88 “Санитарные нормы ультрафиолетового излучения в производственных помещениях” розповсюджуються на випромінювання від джерел з температурою вище 2000 ^◦С (електричні дуги, плазма, розплавлений метал, кварцове скло і т. ін.), люмінесцентні джерела, які використовуються в поліграфії, хімічному та деревообробному виробництві, сільському господарстві, при кіно- і телезйомках, а також у сфері охорони здоров’я. Норми не розповсюджуються на УФВ, що генерується лазерами для знезаражування середовищ, і таке, що використовується в лікувальних і профілактичних цілях.

8.2.2. Нормування уфв

Нормативи інтенсивності УФВ встановлені з урахуванням тривалості дії на працівників, необхідності використання спецодягу, засобів захисту голови, очей (ГОСТ 12.4.080-79).

Інтенсивність опромінення працюючих за наявності незахищених ділянок шкіри не більше 0,2 м² (обличчя, шия, кисті рук і ін.), тривалості опромінення до 5 хв., тривалості перерв між ними не менше 30 хв. і загальній тривалості дії за робочу зміну до 60 хв. не повинна перевищувати: 50,0 Вт/м² для ділянки УФ-А; 0,05 Вт/м² для ділянки УФ-В; 0,001 Вт/м² для ділянки УФ-С.

Інтенсивність опромінення працюючих за наявності незахищених ділянок шкіри не більше 0,2 м² (обличчя, шия, кисті рук і ін.), загальній тривалості дії 50% робочої зміни і тривалості одноразового опромінення протягом 5 хв. і довше не повинна перевищувати: 10,0 Вт/м² для ділянки УФ-А; 0,01 Вт/м² для ділянки УФ-В; УФВ ділянки С не допускається.

За умови використання спецодягу і засобів захисту обличчя та рук інтенсивність опромінення для ділянки УФ-В + УФ-С не повинна перевищувати 1,0 Вт/м².

Для вимірювання інтенсивності УФВ слід використовувати прилади типу спектрорадіометрів відомої спектральної чутливості.

8.2.3. Заходи захисту від дії уфв

Захист персоналу від дії УФВ досягається шляхом:

‒ організаційних заходів (обмеження місця і часу перебування персоналу в зоні опромінювання, поточний санітарний нагляд за рівнем опромінення робочих місць);

‒ інженерно-технічних заходів (конструкторські та технологічні рішення усунення або послаблення джерел випромінювання, раціональне розміщення обладнання, дистанційне керування, екранування джерел випромінювання світлофільтрами, листами з металу, пластику, скла з домішками сполук Плюмбуму);

‒ використання засобів індивідуального захисту (спецодяг та головні убори з бавовни, сукна, окуляри зі світлофільтром, рукавиці, мазь для шкіри на основі салолу);

‒ лікувально-профілактичних заходів (попередні і періодичні (не рідше одного разу на рік) медичні огляди працівників; тимчасове або постійне переведення на іншу роботу у випадках, що характеризуються прогресивним перебігом хвороби, вираженими формами професійної патології, або при виникненні в результаті дії фактора загальних захворювань).

9. Іонізуюче випромінювання: класифікація, джерела, нормування, захист

9.1. Класифікація іонізуючих випромінювань, джерела у виробничих приміщеннях

Іонізуюче ‒ випромінювання, що при взаємодії з речовиною безпосередньо або непрямо викликає іонізацію та збудження її атомів чи молекул.

До іонізуючих відносяться випромінювання:

‒ корпускулярні, що складаються з частинок з масою спокою, котра відрізняється від нуля (альфа-, бета-частинки, нейтрони);

‒ електромагнітні, зокрема, рентгенівське та гамма-випромінювання.

Джерелами іонізуючих випромінювань в промисловості є установки рентгеноструктурного аналізу, високовольтні електровакуумні системи, радіаційні дефектоскопи, товщиноміри, густиноміри та ін.