6.1.1. Класифікація шумів
За характером спектра шуми поділяють на:
‒ широкосмугові з безперервним спектром шириною більш ніж одна октава;
‒ вузькосмужні (або тональні), у спектрі яких є дискретні тони; тональний характер шуму встановлюється вимірюванням випромінювання у третинооктавних смугах частот по перевищенню рівня в одній смузі над сусідніми не менш ніж на 10 дБ.
За часовими характеристиками шуми поділяють на:
‒ постійні, рівень яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється не більше ніж на 5 дБ(А) (при вимірюваннях за часовою характеристикою “повільно” шумоміра по шкалі “А”);
‒ непостійні, рівень яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється більш ніж на 5 дБ(А).
Непостійні шуми поділяють на:
‒ мінливі, рівень яких безперервно змінюється у часі;
‒ переривчасті, рівень яких змінюється ступінчасто на 5 дБ(А) і більше, при цьому довжина інтервалів, протягом яких рівень шуму залишається сталим, становить 1 с і більше;
‒ імпульсні, які складаються з одного або кількох звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 с, при цьому рівні шуму у дБ(А1) і дБ(А), виміряні за часовими характеристиками “імпульс” та “повільно” шумоміра відрізняються не менше ніж на 7 дБ.
6.1.2. Параметри шуму, що нормуються
ДСН 3.3.6.037-99 “Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку” встановлюють параметри, які нормуються, та їх допустимі величини.
Гігієнічна оцінка шуму, що діє на людину у виробничих умовах, здійснюється за тими ж методами, що і гігієнічна оцінка вібрації:
– частотного (спектрального) аналізу його параметрів, зокрема, рівнів звукового тиску в дБ в октавних смугах частот (31,5 ‒ 8000 Гц);
– інтегральної оцінки за спектром частот параметрів, що нормуються, зокрема, рівня звуку в дБ(А), котрий вимірюється при ввімкненні коректованої частотної характеристики “А” шумоміра;
– дози шуму.
Нормованою характеристикою:
‒ постійного шуму на робочих місцях є рівні звукових тисків L, дБ, в октавних смугах із середньогеометричними частотами 31,5; 63; 125; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц, які визначаються за формулою:
де р – середнє квадратичне значення звукового тиску у кожній октавній смузі, Па; р0 ‒ вихідне значення звукового тиску у повітрі, що дорівнює 2 · 10-5 Па;
‒ постійного широкосмужного шуму на робочих місцях ‒ рівень шуму в дБ(А), що визначається за формулою:
де р(А) – ефективне значення звукового тиску з урахуванням корекції “А” шумоміра, Па;
‒ непостійного шуму (мінливого та переривчастого) на робочих місцях ‒ інтегральний критерій – еквівалентний (за енергією) рівень та максилальний рівень шуму у дБ(А);
‒ непостійного шуму (імпульсного) на робочих місцях ‒ еквівалентний рівень звуку у в дБ(А)екв. та максимальний рівень шуму у дБ(А1).
Для характеристики виробничого шуму на робочих місцях допускається застосовувати дозу шуму або відносну дозу шуму, які можна розрахувати.
6.1.3. Заходи захисту від шуму
Рівень шуму можна зменшити наступними способами:
1. Боротьба з шумом в джерелі його виникнення шляхом конструктивних змін: заміна металевих деталей на пластмасові, усунення проміжків у зубчатих передачах, заміна підшипників кочення і зубчатих передач, заміна ударної дії безударною, зменшення частоти обертів валів тощо.
2. Звукопоглинання: поглинання енергії звукових коливань будівельними матеріалами і конструкціями, що пов’язане з її перетворенням в тепло внаслідок втрат на тертя в каналах цих матеріалів. Як звукопоглинаючі застосовуються матеріали з коефіцієнтом звукопоглинання α ˃ 0,2 (відношення звукової енергії, яку поглинає матеріал, до звукової енергії, яка падає на нього). Практикується звукопоглинальне облицювання стелі та верхньої частини стін, підвішування до стелі звукопоглинальних щитів, конусів, кубів, тобто штучних поглиначів.
3. Звукоізоляція, яка полягає у відбиванні значної частини звукової енергії, що падає на звукоізолюючі засоби, зокрема, огородження, стіни, перегородки, перектиття, екрани, спеціальні звукоізолюючі кожухи, які однак не знижують шум в приміщенні. Практикується також розташування об’єкту випромінювання шуму окремо, ізольовано від основного виробничого приміщення, або розташування оператора в спеціальній кабіні, звідки він спостерігає та керує технологічним процесом.
6.2. Інфразвук та ультразвук: класифікація, нормування, заходи захисту
6.2.1. Інфразвук
Коливання, які людина не чує, не сприймає вухом, з частотою нижче 16 Гц називають інфразвуком.
Всі механізми, котрі працюють при частотах обертання менше 20 об/с, випромінюють інфразвук. Джерела інфразвуку є автомобілі, що рухається зі швидкістю понад 100 км/год, працюючі вентилятори, компресори, двигуни внутрішнього згоряння, дизельні двигуни тощо.
6.2.1.1. Класифікація інфразвуку
Згідно ДСН 3.3.6.037-99, за часовими характеристиками інфразвук поділяють на:
‒ постійний, рівень звукового тиску якого по шкалі “Лінійна” на характеристиці “повільно” змінюється не більш ніж на 10 дБ за 1 хв. спостереження;
‒ непостійний, рівень звукового тиску якого по шкалі “Лінійна” на характеристиці “повільно” змінюється більш ніж на 10 дБ за 1 хв. спостереження.
6.2.1.2. Параметри інфразвуку, що нормуються
Згідно ДСН 3.3.6.037-99, нормованими параметрами:
‒ постійного інфразвуку на робочих місцях є рівні звукового тиску в октавних смугах частот з середньогеометричними частотами 2; 4; 8; 16 Гц у дБ;
‒ постійного інфразвуку для його орієнтовної оцінки є рівні звукового тиску за шкалою “Лінійна” та “А” шумоміра:
а) L(Лін.) ‒ L ≤ 10 дБ, інфразвук практично відсутній;
б) 10 дБ / L(Лін.) ‒ L ≤ 20 дБ, інфразвук не виразний;
в) L(Лін.) ‒ L > 20 дБ, виразний інфразвук.
‒ непостійного інфразвуку є загальний еквівалентний рівень звукового тиску за шкалою “Лінійна” шумоміра у дБ(Лін.).
Отже, вимірювання інфразвуку проводиться шумомірами. Рівні звукового тиску в октавних смугах з середньогеометричними частотами 2, 4, 8, 16 Гц повинні бути не більше 105 дБ, а загальний рівень звукового тиску – не більше 110 дБ(Лін.).