Практичні завдання

Доберіть самостійно фрагменти текстів із художніх творів для ілюстрації теоретичних положень. Зробіть фрагментарний аналіз уривків за поданою схемою.

Схема морфологічного аналізу тексту Визначте функції іменників у тексті (номінативна, описова, оцінна, емоційна, символічна, конкретизувальна). Функції прикметників у тексті (образна, символічна, описово-деталізувальна). Чи є у тексті дієслова? Які саме дієслівні форми вжито? Для якого функціонального стилю це характерно? Яку функцію відіграють у тексті займенники? Чи є у тексті числівники? Для чого їх ужито? Які службові слова є у тексті? Яку роль вони виконують? Чим зумовлений відбір тих чи інших граматичних категорій (авторською настановою, жанром, стилем чи типом мовлення)? Чи зафіксовані частиномовні повтори? Їх призначення.

Завдання для самостійної роботи

Опрацюйте та законспектуйте в зошитах статтю Мацько Л. «Мовні засоби образності у новелі М. Коцюбинського «Intermezzo» ( Укр. мова і літ-pa в шк. – № 10. – 1982. – С.43 - 49).

Методичні рекомендації до практичного заняття № 6

При підготовці до практичного заняття необхідно повторити і поглибити відомості зі стилістики мови, граматики, зокрема морфології.

Особливу увагу слід звернути на те, що у кожному тексті важливу роль відіграють частини мови в усій багатогранності їх стилістичних функцій, передусім іменники та дієслова, які становлять семантичну основу будь-якого висловлювання, прикметники та якісні прислівники, що характеризують предмети та дії, і суть не тільки в наявності цих частин мови (без них не обходиться майже жодне висловлювання), а в їх ролі у тексті, в доцільності чи недоцільності їх використання.

Функції кожної з повнозначних частин мови бувають різноманітні: в іменника - описова, перелічувальна, характеристична, експресивна, зображальна, символічна; у дієслова - називна, динамічна, оцінна, зображальна; у прикметника і прислівника - уточнювальна, харак­теристична, зображальна, експресивна, і від реалізованого в тексті естетичного завдання залежить як кількість слів певної частини мови, так і спосіб їх використання.

У поемі "Кавказ" Т.Шевченко, прагнучи розкрити лицемірну побожність російської церкви як опори загарбницьких посягань самодержавства, дає перелік конкретних їх виявів: храми, каплиці, ікони, ставники, мірри дим, поклони, - тому в уривку домінують іменники, прикметників і дієслів майже зовсім немає. М.Коцюбинський в оповіданні "Дорогою ціною", змальовуючи розпач Соломії, яка заблудилася в комишах і не може знайти місце, де залишила Остапа, вдається до нагнітання дієслів, що передають як внутрішній стан героїні, так і динаміку її дій: "Соломія накинулась на нього... Вона рвала його, ламала, крутила і била ногами, а він згинався, упирався, зчіплювався вгорі китицями, ранив її руки і тільки корінням тремтів, немов від окритого реготу". Змальовуючи зовніш­ність персонажів оповідання "Краса і сила" В.Винниченко добирає ряди прикметників: старий Дем'ян - з симпа­тичним лицем і добрими очима (семантичним центром у словосполученні є саме прикметник), його одновірці - один рудий, бородатий, огрядний, другий носатий, чорний і худий, Гаврило - високий, худий і тонкий. У поетичному роздумі про позитивні і негативні людські риси В.Симоненко вживає у трьох строфах 15 прикметників (з 34 повнозначних слів), розташовуючи їх на найсильніших позиціях - на початку рядка (у формі найвищого ступеня порівняння: найогидніші, найпідліша, найсолодші) та в кінці римованих рядків (порожні - вельможні, щаслива - незрадлива). У "Молитві до мови" К.Мотрич у фрагменті, де йдеться про тернистий шлях нашого слова, на першому плані пасивні дієприкметники: "Яничарами в степах піймана, на крутому шляху згвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, в рабство за безцінь на торжищі продана".

Носіями естетичного навантаження часто є синонімічні форми частин мови («Я твоїм ім'ям благословляю, проклинаю іменем твоїм» - В.Симоненко; «Працювать, працювать, працювати» - І.Франко), переносне вживання дієслівних форм («Ні, він не хотів би опинитись між ними»; «Ти підеш мені зараз» - завищала вона тонким голосом»; «Повідчиняти вікна! Провітрить оселю!» -М.Коцюбинський).

На матеріалі тої чи тої частини мови створюється ана­фора (як у наведеному прикладі з вірша В.Симоненка), градація (наприклад, прикметники в картині «генерального мордобитія» із поеми Т.Шевченка «Сон»), повторення («За ланом лан, за ланом лан і лан» - Ліна Костенко), «Триста розлук поміж нами було, триста прощань поміж нами» - М.Вінграновський) та інші стилістичні фігури.

Смисловим центром окремих фрагментів, особливо в поетичних творах, можуть стати й прислівники (наприклад, у вірші П.Грабовського «Уперед»), займенники («Хто їде в м'якому. Хто - в плацкартному. Хто в комбінованому. Хто - в заґратованому» - Ліна Костенко), частки («Ось уже у рідний табір, ось і Претич, вояки...» - Олександр Олесь). І в кожному випадку можна простежити взаємозв'язок між змістом, способом викладу, спрямованістю твору й особ­ливостями використання в ньому частин мови.

Готуючись до практичного заняття, особливу увагу слід звернути на проблемні питання і завдання, що вимагають глибокого розуміння теми, опрацювання додаткової літератури і пошуку ілюстративного матеріалу у художніх творах.