9. Природа людини і право. Антропологічні основи права.

 правову антропологію можна визначити як вчення про основи права в людському бутті, спосіб і структуру буття людини як суб'єкта права, чи стисло - вчення про право як спосіб людського буття.

Однією з центральних проблем правової антропології є виявлення антропологічних передумов правової теорії.тобто людське буття як передумова виникнення правової теорії. Сутність її полягає в тому, що той чи інший «образ права» (праворозуміння), а також обумовлена ним правова система орієнтуються на визначений «образ людини» (концепція природи людини) і від нього ведуть свій відлік як на власну вихідну точку.

За Т. Гоббсом, людина - це абстрактний індивід (рівний таким самим абстрактним індивідам), який керується виключно своїми інтересами. Необхідність же правопорядку, тобто загальних для всіх людей норм, він усвідомлює лише під загрозою насильства з боку таких самих індивідів, і ця погроза виправдовує механічну силу штучної особистості - держави, яка з'єднує індивідів в одне ціле. Вихідним пунктом філософії права І. Канта є вчення про людину як про істоту, котра принципово здатна стати «паном собі самому» і тому не потребує зовнішньої опіки при здійсненні ціннісно-нормативного вибору. Така людина не розумний егоїст, а моральна істота. Традиційно одним з основних завдань правової антропології є обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку з огляду на уявлення про сутність людини, чи людську природу. Це передбачає відповідь на питання про те, чому сфера політичного, тобто загального людського існування, необхідно оформлюється за допомогою права. Тут потрібно виправдання того факту, що люди підкоряються певним правилам і можуть бути примушені до їх виконання.

10. Форми буття права: ідеї права, закон, правове життя

Аналіз правової реальності дозволяє виділити в ній наступні форми буття права, які у сукупності виражають динаміку правової реальності:

а) світ ідей: Ідея права;

б) світ знакових форм: правові норми і закони;

в) світ взаємодій між соціальними суб'єктами (правове життя).

Єдність цих рівнів і є такий об'єкт, як право. Ідея права є вихідним логічно перший компонентом правової реальності. Тут не ставиться питання про те, що лежить в основі цієї ідеї: природа людини, розум, об'єктивний порядок цінностей, соціальні відносини або воля і мудрість Бога. У структурному плані ідея права передбачає наявність:

а) суб'єктивної (антропологічної) компоненти, тобто містить інформацію про те, хто здатний бути суб'єктом права, на кого воно орієнтується. б) аксіологічного компоненти, тобто являє собою систему цінностей, що реалізуються у праві, інтегрально відображену упонятті справедливості;

в) деонтологічні компоненти, тобто виступає у вигляді ідеї що повинно бути, що виражає єдність прав і обов'язків.

Другим елементом правової реальності є закон (правові норми).

Позитив. право зявляється у формі закону, що становить загальні правові норми. Це право на певному етапі становлення.Правовий закон має різні форми свого буття: правові норми, стосунки, свідомість, правосуб'єктність,-правові процедури, процесуальні форми, правовий статус.Право існує в усіх формах де додержується принцип формал.рівності. Зміст принципу формальної рівності виражається, наприклад, в правовій нормі - у вигляді правил поведінки суб'єктів права; в правовому відношенні - у вигляді взаємовідносин формально рівних, вільних і незалежних один від одного суб'єктів права;

Наступний аспект правової реальності - це світ соціальних дій, найбільш складний світ.Процес соціальних взаємодій висловлює таку стадію у здійсненні права як правореалізації. Центральною фігурою цього процесу виявляється суб'єкт як виконавець норми в його відношенні до інших людей. Ці відносини виявляються можливими за наявності певних здібностей, якостей людини.

Основним якістю суб'єкта права є здатність визнання ідеї права та спроможність психічно вольового визнання норми, коли остання розглядається в якості бажаної або небажаної для даного суб'єкта. Можуть бути виділено три основні рівня психічно вольового відношення суб'єкта до норми: а) нижчий - бажання порушити норму; б) середній - бажання підкорятися нормі (з міркувань користі або зі страху покарання, в цілому - нейтральна позиція); в) вищий. - Цілком визнання вираженою в нормі цінності.

Найбільш конкретною формою буття права є правильні дії суб’єкта в конкретній ситуації