Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Філософія шпори.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
327.17 Кб
Скачать

17. Право і мораль.

Право – це система загальноприйнятих правил, встановлених суспільством, які формуються у свідомості людей в різні історичні періоди.

Мораль – це система поглядів, уявлень, норм, які регулюють поведінку людей і це є однією із форм суспільної свідомості.

Мораль і право тісно переплітаються. Моральні норми суспільства, яке домінує у державі втілюються в законодавчих актах. І моральні, і правові норми є соціальними. Спільним для них є те, що обидва види слугують для регулювання і оцінки вчинків індивіда. До відмінностей можна віднести: 1) право розробляється державою, мораль — суспільством; 2) право закріплене в державних актах, мораль — ні; 3) за порушення норми права передбачаються санкції держави, за порушення норми моралі — суспільний осуд та критика.

Як самостійні нормативні регулятори право і мораль, разом з тим, мають спільні риси. І право, і мораль:

виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабільності і рівноваги в суспільстві;

мають нормативний характер, тобто формують правила, межі свободи суб'єктів, є засобами нормативного виразу справедливості;

є універсальними критеріями оцінки поведінки суб'єктів у різних сферах суспільної діяльності;

сприяють певному типу культури, рівню розвитку суспільства.

Розмежування права і моралі може бути проведене за такими критеріями.

За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість, честь, безчестя, мають неофіційний

характер і можуть передаватися з покоління до покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми -, повторювальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообов'язковий для всіх осіб характер.

За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на відносно вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємодопомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають загальносуспільне значення і є найважливішими.

За формою вираження: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм вираження і можуть міститися у релігійних заповідях, традиціях, ритуалах, прислів'ях і т. Ін.

За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, деталізованих правил поведінки, вони виступають як принципи проголошення безособової повинності формування бажаної поведінки; норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання.

Взаємодія права та моралі полягає в тому, що право пройняте нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники вважають навіть, що право — це юридично оформлена мораль (наприклад, юридично закріплений обов'язок батьків щодо виховання дітей в основі містить моральні вимоги).

18. Природне і позитивне право як основні структурні елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення

Історичні передумови, що передують формування права як самостійної науки, свідчать: філософське осмислення правовій реальності почалося з розмежування права на природне (jusnaturale) і позитивне (juscivile).

З точки зору першого підходу природне право розумілася як сукупність апріорних моральних вимог, що пред'являються до позитивного права, як критична інстанція, що дає моральну оцінку позитивного права з точки зору його справедливості чи несправедливості (Платон, Кант). З позиції ж другого підходу природний право розуміється як необхідна та незмінна основа чинного законодавства, не існує поза ним, тобто природні принципи шукалися всередині чинного права, що мислилося як реалізується в історії надприродна ідея права (Арістотель, Гегель).

Під природним правом можна розуміти сукупність об'єктивних соціальних цінностей і потреб людського буття (свободу, рівність, справедливість і т. д.), а також універсальних норм і принципів, що знаходяться в підставі всіх правових систем світовій цивілізації.

Позитивне право виступає як інший, необхідний й істотний елемент правової реальності. Він є, на думку В. Бачення, правові норми, які «оформлені як система законодавства, що підтримується силою даної держави в даний історичний період»

Основні відмінності між ними, як їх представляє В. Бачення:

1.Природне право вважається похідним від природного порядку речей, тобто від ладу світобудови і природи людини, яка є невід'ємною частиною світового порядку. Позитивне право ж - штучне створення, створене людьми, вірними інтересам такого штучного формоутворення, як держава.

2.За допомогою природного права, його норм та принципів індивідуальне правосвідомість пов'язує своє існування з універсальними, загальними першооснову буття. За допомогою ж позитивного права воно пов'язує своє буття з конкретною державою та її інститутами.

3.Природне право виникає разом з першими паростками людської цивілізації та культури.Позитивне ж правовиникає значно пізніше, одночасно з формуванням державності.

4.Природничо-правові норми виражені, крім юридичних документів, у вигляді неписаних звичаїв і традицій, присутні в змісті релігійних і етичних вимог. Позитивно-правові ж норми завжди припускають письмову фіксацію у вигляді формалізованих нормативних актів юридичного характеру.

5.Відповідно до природничо-правовими доктринами права людини на життя, свободу, власність, особисту гідність вважаються що належать йому від початку і безумовно. Згідно ж позитивно-правовій логіці, свободи і права людина отримує з рук держави, яка їх відмірює в тій мірі, в якій вважає за потрібне, і яке може не тільки дати права, але й забрати їх, якщо вважатиме це за необхідне.

6.Норми і принципи природного права мають релігійні і етичні обгрунтування. Позитивне ж право відмовляється от них. Воно спирається на волю держави і переконане в необхідному і достатньому характер такого обгрунтування.