
- •1. Філософія права: її предмет, завдання та методологія
- •2. Предмет філософії права. Філософсько-правова рефлексія
- •3. Філософія права в системі наук, її основні питання і функції
- •4. Правова онтологія: природа і структура права
- •5. Онтологічна природа права. Правова реальність
- •6. Природне і позитивне право як основні структурні правові елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення
- •7. Правова антропологія: гуманістична природа права
- •8 . Особистість і право. Гуманістична природа права.
- •9. Природа людини і право. Антропологічні основи права.
- •10. Форми буття права: ідеї права, закон, правове життя
- •11. Філософський зміст і обґрунтування прав людини
- •12.Правова аксіологія:ціннісні основи права.
- •13.Цінності у праві та право як цінність.
- •14.Свобода як цінність право як форма свободи.
- •15.Справедливість як основна правова цінність.
- •16. Правосвідомість як проблема філософії права
- •17. Право і мораль.
- •18. Природне і позитивне право як основні структурні елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення
- •19. Політико-правові інститути та їхня роль у здійсненні права
- •20. Співвідношення влади і права.
- •21. Виникнення і розвиток філософсько-правових поглядів в епоху Античності
- •22. Особливості філ.-пр. Думки в епоху Середньовіччя
- •23. Історичні типи філософії права від Античності до Просвітництва
- •24. Філ.-пр. Думка епохи Відродження та періоду Реформації
- •25. Філософія права Нового часу та епохи Просвітництва
- •26. Етико-правові ідеї у філософії і. Канта
- •27. Філософсько-правові вчення у Західній Європі кінця XVIII —середини XIX століття
- •28. Основні ідеї російських філософів права
- •29. Загальна характеристика філософії права XX століття.
- •30. Філософія права в Україні: виникнення, світоглядно-методологічні підстави, основні ідеї
- •32. Концепції відродженого природного права XX століття
17. Право і мораль.
Право – це система загальноприйнятих правил, встановлених суспільством, які формуються у свідомості людей в різні історичні періоди.
Мораль – це система поглядів, уявлень, норм, які регулюють поведінку людей і це є однією із форм суспільної свідомості.
Мораль і право тісно переплітаються. Моральні норми суспільства, яке домінує у державі втілюються в законодавчих актах. І моральні, і правові норми є соціальними. Спільним для них є те, що обидва види слугують для регулювання і оцінки вчинків індивіда. До відмінностей можна віднести: 1) право розробляється державою, мораль — суспільством; 2) право закріплене в державних актах, мораль — ні; 3) за порушення норми права передбачаються санкції держави, за порушення норми моралі — суспільний осуд та критика.
Як самостійні нормативні регулятори право і мораль, разом з тим, мають спільні риси. І право, і мораль:
виконують функцію соціального компромісу між індивідом, групою індивідів і суспільством, сприяють збереженню стабільності і рівноваги в суспільстві;
мають нормативний характер, тобто формують правила, межі свободи суб'єктів, є засобами нормативного виразу справедливості;
є універсальними критеріями оцінки поведінки суб'єктів у різних сферах суспільної діяльності;
сприяють певному типу культури, рівню розвитку суспільства.
Розмежування права і моралі може бути проведене за такими критеріями.
За походженням: норми моралі формуються поступово, в процесі суспільного життя на основі уявлень про добро і зло, справедливість, честь, безчестя, мають неофіційний
|
характер і можуть передаватися з покоління до покоління; норми права складаються у процесі взаємодії людей як певні норми -, повторювальні відносини та ідеї, які визнає і захищає держава, і мають офіційний загальнообов'язковий для всіх осіб характер.
За сферою регулювання: моральне регулювання поширюється на відносини, які не піддаються зовнішньому контролю, на відносно вузьку сферу міжособового спілкування — кохання, дружбу, взаємодопомогу тощо; норми права регулюють лише ті відносини, які мають загальносуспільне значення і є найважливішими.
За формою вираження: норми моралі не мають офіційно фіксованих норм вираження і можуть міститися у релігійних заповідях, традиціях, ритуалах, прислів'ях і т. Ін.
За ступенем деталізації: норми моралі не містять точних, деталізованих правил поведінки, вони виступають як принципи проголошення безособової повинності формування бажаної поведінки; норми права і законодавства, в якому право втілюється, є деталізованими правилами про належну, бажану і заборонену поведінку, яка реалізується через механізм правового регулювання.
Взаємодія права та моралі полягає в тому, що право пройняте нормами моралі, ґрунтується на них. Деякі дослідники вважають навіть, що право — це юридично оформлена мораль (наприклад, юридично закріплений обов'язок батьків щодо виховання дітей в основі містить моральні вимоги).
18. Природне і позитивне право як основні структурні елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення
Історичні передумови, що передують формування права як самостійної науки, свідчать: філософське осмислення правовій реальності почалося з розмежування права на природне (jusnaturale) і позитивне (juscivile).
З точки зору першого підходу природне право розумілася як сукупність апріорних моральних вимог, що пред'являються до позитивного права, як критична інстанція, що дає моральну оцінку позитивного права з точки зору його справедливості чи несправедливості (Платон, Кант). З позиції ж другого підходу природний право розуміється як необхідна та незмінна основа чинного законодавства, не існує поза ним, тобто природні принципи шукалися всередині чинного права, що мислилося як реалізується в історії надприродна ідея права (Арістотель, Гегель).
Під природним правом можна розуміти сукупність об'єктивних соціальних цінностей і потреб людського буття (свободу, рівність, справедливість і т. д.), а також універсальних норм і принципів, що знаходяться в підставі всіх правових систем світовій цивілізації.
Позитивне право виступає як інший, необхідний й істотний елемент правової реальності. Він є, на думку В. Бачення, правові норми, які «оформлені як система законодавства, що підтримується силою даної держави в даний історичний період»
Основні відмінності між ними, як їх представляє В. Бачення:
1.Природне право вважається похідним від природного порядку речей, тобто від ладу світобудови і природи людини, яка є невід'ємною частиною світового порядку. Позитивне право ж - штучне створення, створене людьми, вірними інтересам такого штучного формоутворення, як держава.
2.За допомогою природного права, його норм та принципів індивідуальне правосвідомість пов'язує своє існування з універсальними, загальними першооснову буття. За допомогою ж позитивного права воно пов'язує своє буття з конкретною державою та її інститутами.
3.Природне право виникає разом з першими паростками людської цивілізації та культури.Позитивне ж правовиникає значно пізніше, одночасно з формуванням державності.
4.Природничо-правові норми виражені, крім юридичних документів, у вигляді неписаних звичаїв і традицій, присутні в змісті релігійних і етичних вимог. Позитивно-правові ж норми завжди припускають письмову фіксацію у вигляді формалізованих нормативних актів юридичного характеру.
5.Відповідно до природничо-правовими доктринами права людини на життя, свободу, власність, особисту гідність вважаються що належать йому від початку і безумовно. Згідно ж позитивно-правовій логіці, свободи і права людина отримує з рук держави, яка їх відмірює в тій мірі, в якій вважає за потрібне, і яке може не тільки дати права, але й забрати їх, якщо вважатиме це за необхідне.
6.Норми і принципи природного права мають релігійні і етичні обгрунтування. Позитивне ж право відмовляється от них. Воно спирається на волю держави і переконане в необхідному і достатньому характер такого обгрунтування.