2. Загальні правила пред'явлення для впізнання

Для того, щоб гарантувати достовірність результатів пред'явлення для впізнання, необхідно виконувати такі правила, встановлені кримінально-процесуальним законом:

1. Суб'єкт впізнання повинен бути попередньо допитаним про обставини, при яких він спостерігав відповідну особу чи предмет, а також про прикмети та особливості, за якими він зможе їх впізнати.

2. Особа пред'являється суб'єкту впізнання разом з іншими особами (статистами) тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу (це правило не розповсюджується на впізнання трупа). Перед початком впізнання суб'єкту впізнання пропонують зайняти любе місце серед осіб, які пред'являються.

3. Предмет пред'являється в групі однорідних предметів.

4. Свідок чи потерпілий перед пред'явленням для впізнання попереджаються про відповідальність, передбачену кримінальним законодавством

5. Суб'єкт впізнання повинен пояснити, за якими прикметами чи особливостями він впізнав об'єкт.

6. Про пред'явлення для впізнання складається протокол незалежно від результатів.

3. Попередній допит суб’єкта впізнання

Попередній допит суб'єкта впізнання забезпечує істинність впізнання і можливість правильної оцінки його результатів. Він проводиться для з'ясування умов сприйняття об’єкта, який буде пред'являтися для впізнання, і встановлення ознак, за якими він може бути впізнаний. Співвідношення між показаннями, даними на попередньому допиті, і поясненнями відносно прикмет чи особливостей, покладених в основу впізнання, дає можливість робити висновки про достовірність висновку суб'єкта впізнання.

Статті 174 і 175 ЮПК України вимагають проведення попереднього допиту свідка, потерпілого, обвинуваченого або підозрюваного про обставини (об'єктивні і суб'єктивні), при яких він спостерігав відповідну особу чи предмет, прикмети та особливості цього об'єкта.

Перед пред'явленням для впізнання людини під час допиту потрібно з'ясувати її анатомічні та функціональні ознаки. До анатомічних ознак належать стать, приблизний вік, будова тіла, риси обличчя, колір волосся і шкіри, зачіска, наявність чи відсутність бороди, вусів, шрамів, татуювання, бородавок, плям на тілі, косоокості тощо, до функціональних - підстрибуюча хода, шкутильгання, характерна жестикуляція при ході чи розмові, особливості мови.

До зовнішніх ознак людини належать і так звані супутні ознаки, що характеризують її одяг і дрібні речі, які вона носить. Ці ознаки прийнято розподіляти на виробничі (матеріал, фасон, розмір) і відображаючі (ступінь і характер, індивідуальні недоліки тканини, позначки, плями).

Окрім словесного опису прикмети, особі, яка допитується, можна запропонувати відобразити її за допомогою контурного малюнка, який додасться де протоколу допиту. Уточнення прикмет як анатомічних, так і функціональних легше зробити, користуючись описом словесного портрету, який наводиться у довідниках для слідчого.

При описі голосу потрібно з'ясовувати характерні особливості усної мови. У тих випадках, коли на попередньому допиті суб'єкт впізнання не знаходить потрібних формулювань ознак, не спроможний описати їх, йому, як і в інших видах впізнання, можна допомогти, надавши перелік ознак усної мови з описом, тлумаченням і роз'ясненням їх змісту і значення. До характеристик усної мови належать такі:

• літературна мова - нормалізована, яка використовується засобами масової інформації, у спілкуванні між культурними людьми;

• не літературна має суттєві відхилення від нормалізованої мови в лексиці, синтаксисі тощо (діалектна, жаргонна, простомовна);

• стиль (канцелярський, побутовий, науковий, діловий);

• словниковий запас (багатий, бідний, середній);

• дикція: добра (характеризується чіткою вимовою всіх звуків, більшою старанністю артикуляції), погана (нечітка вимова деяких звуків, особливо закінчень);

• темп (рівномірний, переривчастий і перемінний; рівномірний, у свою чергу може бути середнім, швидким чи повільним);

• форма викладення мовного повідомлення (коротка чи довга, визначена чи плутана, проста чи складна);

• діалект - один із варіантів національної мови, який використовується обмеженою кількістю людей, пов'язаних територіальною, професіональною чи соціальною спільністю (наприклад, місцевий говір);

• акцент - ознака, яка відрізняє особу, що розмовляє не на своїй рідній мові, вказує на неправильну мову, тобто відхилення від норми, яке полягає в неправильному наголосі, інтонації, артикуляції і неправильній вимові звуків мови (сильний, слабкий);

• патологія мови - розлад мовного апарату, який проявляється в неправильній артикуляції при вимові звуків мови;

• тип голосу за висотою (низький, середній, високий голос, що відповідає вокальній термінології: бас, баритон, тенор для чоловіків і контральто, мецо-сопрано, сопрано - для жінок; спеціалісти можуть розрізняти ще більше груп, наприклад, для чоловіків дуже низький голос - бас профундо, для жінок дуже високий голос - колоратурне сопрано);

• тембр голосу (різкий, м'який, тремтячий, придушений, ліричний, металевий, дзвінкий, жорсткий, твердий, теплий, холодний, ніжний, сухий, глухий);

• гучність (гучна мова, середня, тиха);

• сталі фразеологічні звороти (приказки, «крилаті вислови»);

• діалектизми (вживання слів, які належать якому-небудь територіальному. професіональному, виробничому, соціальному чи іншому діалекту);

• сучасні слова іноземного походження (використання іномовних слів),

• наголос у словах (правильний чи неправильний);

• слова "паразити" (багатократне вживання, як правило, одного із слів-"паразитів", які не мають у фразі ніякого значення, а лише забруднюють мову);

• звукові звички (покашлювання, прицмокування та ін.).

При необхідності пред'явлення для впізнання предметів під час попереднього допиту особи необхідно встановити: найменування речі, загальний вид, з якого матеріалу виготовлена, розміри, вага, колір, індивідуальні особливості, наявність дефектів, маркування чи слідів ремонту, ступінь зносу тощо. З'ясовуючи під час попереднього допиту ознаки, які відрізняють предмет, необхідно уточнити, в чому вони полягають, де розташовані.

Перед пред'явленням для впізнання тварин (птахів) необхідно з'ясувати в суб'єкта впізнання вид тварини, масть, кличку, породу, стать, вік, вгодованість, особливості поведінки, наявність особливих прикмет (тавра, мозолів, потертостей, намордника, ошийника тощо).

Для з'ясування об'єктивних умов сприйняття повинні детально з'ясовуватися час і тривалість спостерігання, стан освітлення, розташування спостерігача відносно об'єкта (відстань, поза спостерігача і позиція об'єкта спостереження), наявність шумів (постійних чи тимчасових).

Так, для встановлення характеру освітлення об'єкта потрібно з'ясовувати час доби, погодні умови, був він освітлений сонцем чи штучним світлом, яким саме, на якій відстані і з якого боку об'єкта і від спостерігача знаходилося джерело світла.

Уточнюючи тривалість спостерігання, можна спитати в суб'єкта про те, яким чином він визначив чає (за годинником. Сонцем чи іншим прикметами), які дії здійснював під час сприймання об'єкта.

Для перевірки правильності визначення відстані необхідно з'ясовувати, визначив він відстань на око чи за іншими прикметами, чи має навики у визначенні відстані на око, чи знає топографічні правила визначення відстані та величини предметів, які предмети оточували об'єкт.

Для оцінки умов сприйняття має значення з'ясування швидкості руху об'єкта і спостерігача в момент сприйняття (чим вища різниця в швидкості суб'єкта й об'єкта, тим більша можливість помилки).

Для перевірки сприйняття потрібно встановлювати, чи здійснювалося спостереження спеціально, із заздалегідь поставленою метою, чи випадково, чи проявив спостерігач інтерес до об'єкта, чим був викликаний інтерес, чи відчував він при цьому негативні або позитивні емоції, як довго тривав такий стан, чи знав раніше цей об'єкт і як до нього ставився

З'ясовується фізичний стан.

Певні труднощі виникають при отриманні від малолітнього відомостей про "словесний портрет", прикмети особи, яку встановлюють. В силу свого розвитку діти нерідко не в змозі описати не тільки окремі ознаки зовнішності (розміри, контури, форму окремих частин тіла), але і загальні ознаки (зріст, вік, статуру). Однак при всьому цьому вони мають добру пам'ять і можуть впізнати людину, яку спостерігали. Враховуючи дану особливість і використовуючи спеціаліста в області дитячої психіки, слідчий повинен допомогти малолітньому свідку найбільш повно описати особу, яку встановлюють. Для цього при допиті використовують схематичні малюнки, що зображують будову, форму окремих частин обличчя (лоба, очей, носа і т. п.) і фотознімки або малюнки зачісок, кольорові таблиці та інші предмети, які максимально активізують асоціативні зв'язки пам'яті.

Попередній допит потрібно проводити якомога раніше. Як правило, він є складовою частиною першого допиту особи, яка може стати суб'єктом впізнання Вже при першому допиті потрібно отримати дані, які дають змогу поновити в пам'яті образ об'єкту, який спостерігався, і зберегти для наступного впізнання. В окремих випадках може виникнути необхідність у повторному його допиті для уточнення окремих деталей, а також перевірки, чи не забув він те, про що говорив на першому допиті.