
- •Лекція По темі №1 “Предмет, система і задачі криміналістики, її місце серед інших наук”
- •Висновки
- •1. Предмет науки криміналістики
- •2. Завдання криміналістики
- •3. Система криміналістики
- •4. Закони розвитку науки криміналістики
- •Лекція по темі №2 «Розвиток, становлення та сучасний стан криміналістики в Україні».
- •1. Історія розвитку та становлення спеціальних знань у практиці розслідування злочинів (історичний аспект криміналістики).
- •2. Основні етапи формування криміналістики в Україні в 19 - на початку 20 століття.
- •3. Шляхи розвитку криміналістики в Україні в 20 столітті.
- •4.Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні
- •Лекція по темі №4 «Теорія механізму вчинення злочину, основи механізму злочинної діяльності».
- •Криміналістичне поняття злочинної діяльності та її види
- •Лекція по темі №4 Методологічні основи та методи криміналістики і криміналістичної діяльності»
- •3. Закони розвитку науки криміналістики.
- •2. Поняття і сутність методологічних основ криміналістики.
- •2. Закони розвитку науки криміналістики
- •3. Криміналістичний метод, поняття та класифікація
- •Лекція по темі №6 «Криміналістична ідентифікація».
- •1. Поняття, завдання і сутність криміналістичної ідентифікації та її види
- •2. Встановлення групової належності і діагностики, їх значення.
- •Л е к ц і я по темі №7 «концептуальні положення криміналістичної техніки та її галузей»
- •1. Поняття, зміст, значення і система криміналістичної техніки.
- •4. Засоби і методи експертного дослідження слідів злочинів та інших речових доказів
- •5. Перспективи розвитку засобів і методів криміналістичної техніки
- •Лекція по темі №9 «Судова фотографія та відеозапис »
- •1. Короткий нарис історії фотографії. Криміналістична фотографія: поняття, значення, система
- •2. Методи фіксуючої фотографії. Застосування фотографії при провадженні слідчих дій
- •3.Дослідницька фотографія. Застосування фотографічних методів дослідження речових доказів.
- •4. Застосування відеозапису в процесі розкриття і розслідування злочинів
- •Лекція по темі №12 “Криміналістичне вчення про сліди”
- •1. Загальні положення трасології. Класифікація слідів, їх криміналістичне значення.
- •Сліди людини (антропоскопія)
- •Сліди транспортних засобів та інших знарядь скоєння злочину, що вивчаються трасологією
- •Лекція по темі №10 «Розшук і ототожнення людини за зовнішніми ознаками»
- •1. Поняття зовнішніх ознак людини їх класифікація.
- •I. Анатомічні (статичні) ознаки.
- •II Функціональні (динамічні) ознаки.
- •Поняття “словесного портрета”. Правила опису зовнішності людини по методу “словесного портрета”
- •Джерело отримання інформації про ознаки зовнішності відомих і невідомих осіб
- •По темі №13-14 «Криміналістичне дослідження документів та письма».
- •1. Поняття, предмет і задачі криміналістичного дослідження документів.
- •2. Слідчий огляд і попереднє дослідження документів.
- •3. Прийоми криміналістичного дослідження документів. Криміналістичне дослідження рукописів.
- •Використання почерку для розшуку і ідентифікації виконавців рукописів.
- •Загальна інформація про методику проведення почеркознавчої експертизи.
- •Техніко-криміналістичне дослідження документів.
- •Встановлення факту зміни документів.
- •Дослідження відбитків печаток і штампів.
- •Встановлення змісту пошкоджених документів.
- •Дослідження машинописних текстів
- •Криміналістичне дослідження фото-, кіно-, відеодокументів.
- •Криміналістичні обліки документів.
- •Лекція по темі №16 «Криміналістичне дослідження зброї, боєприпасів, вибухових речовин і слідів їх використання».
- •Вступне слово
- •1. Поняття, предмет дослідження судової балістики і її значення для розслідування злочинів
- •Поняття вогнепальної зброї та її кваліфікація і криміналістичне дослідження патронів
- •Криміналістичне дослідження патронів
- •Встановлення обставин застосування вогнепальної зброї
- •Криміналістичне дослідження холодної зброї і слідів її використання
- •1. Криміналістичні обліки і кримінальна реєстрація, їх поняття, сутність , задачі
- •Кримінальна реєстрація
- •2. Види криміналістичних обліків і їх призначення.
- •Дактилоскопічні обліки.
- •Колекції знарядь зламування.
- •Картотеки слідів взуття.
- •Картотеки слідів транспортних засобів (протекторів шин).
- •Колекції куль і гільз зі слідами зброї (кулегільзотеки)
- •Обліки підроблених грошових знаків, цінних паперів та бланків документів, які виготовлені поліграфічним способом
- •Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
- •3. Об’єкти криміналістичного обліку, особливості ведення окремих видів обліків.
- •Лекція по темі №19 «кОнцептуальні положення криміналістичної тактики»
- •2. Криміналістична тактика.
- •3. Тактика провадження слідчих дій.
- •Лекція по темі № 20
- •1. Сутність організації розслідування.
- •2. Планування розслідування.
- •2.1. Поняття та принципи планування.
- •2.2. Етапи процесу планування та елементи плану розслідування.
- •План розслідування
- •Розділ 1.
- •Розділ II
- •1. Найменування версії чи епізода
- •3.Сутність поняття криміналістичної версії. Класифікація та побудова версій.
- •Лекція по темі № 21 «Організація та тактика слідчого огляду».
- •Поняття та види слідчих оглядів.
- •Підготовка до огляду місця події
- •Тактика проведення огляду місця події.
- •Фіксація результатів огляду місця події
- •Лекція по темі№ 23 «Організація і тактика обшуку та виїмки »
- •1. Поняття, види та задачі обшуку і виїмки. Підстави проведення обшуку і виїмки.
- •2. Загальні положення тактики обшуку
- •Особистий обшук
- •Детальна стадія
- •Обмір приміщень і предметів Визначення місць зберігання відшуканих предметів
- •Особливості тактики проведення виїмки.
- •Лекція по темі №25 «Організація і тактика допиту та очної ставки»
- •1. Поняття, види і завдання допиту.
- •2. Загальні положення процесуального характеру.
- •3. Організаційно-методичні засади і підготовка до допиту.
- •4. Тактичні та пізнавально-методичні прийоми допиту.
- •Тактика допиту підозрюваних і обвинувачених
- •Лекція по темі № 26 “Організація та тактика пред’явлення для впізнання”
- •1. Поняття та види пред'явлення для впізнання
- •2. Загальні правила пред'явлення для впізнання
- •3. Попередній допит суб’єкта впізнання
- •4. Підбір об'єктів, серед яких буде пред'явлено такий, що цікавить слідство, та їх пред'явлення
- •5. Вибір умов і місця пред'явлення для впізнання
- •6. Підбір учасників
- •7. Застосування технічних засобів.
- •8. Особливості пред'явлення для впізнання предметів.
- •Пред'явлення для впізнання людей
- •8.1.1. Впізнання поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають
- •Впізнання за голосом і особливостями мови
- •Пред'явлення для впізнання трупів
- •9. Пред'явлення для впізнання тварин (птахів)
- •10. Пред'явлення для впізнання ділянок місцевості, приміщень і будівель
- •Лекція по темі № 27 «Організація і тактика відтворення обстановки і обставин події».
- •1. Поняття, завдання і види відтворення обстановки і обставин події.
- •Тактика проведення відтворення обстановки і обставин події
- •Перевірка показань на місці
- •3. Фіксащя відтворення обстановки і обставин події і оцінка його результатів
- •Лекція по темі № 29 «Тактика підготовки і призначення судових експертиз»
- •1.Судова експертологія і судова експертиза, поняття, сутність, задачі, класифікація.
- •2. Організація і можливості судової експертизи в Україні
- •Проведення експертиз в системі мвс (ндекц)
- •3. Підготовка і призначення судових експертиз.
- •Підготовка та підбір матеріалів
- •Тактичні прийоми отримання зразків.
1. Історія розвитку та становлення спеціальних знань у практиці розслідування злочинів (історичний аспект криміналістики).
Знання — це філософська категорія, що означає систему підтверджених практикою результатів пізнання. Всяке знання відображає якісь відношення речей і людей у свідомості людини. Тому знання можуть бути повсякденними та науковими. Наукові знання відображають глибинні процеси об'єктивної дійсності на теоретичному рівні пізнання, розкривають його характер і суть. В слідчій практиці зустрічаються випадки, коли як фахівця запрошують особу, знання якої знаходяться на емпіричному рівні, наприклад, майстра з індивідуального шиття взуття, одягу, пічника тощо.
У будь-якій сфері діяльності суб'єкт, який пізнає, часто звертається до фахівця за знаннями, якими він не володіє або яких у нього недостатньо для розв'язання якоїсь практичної задачі. Фахівець може проконсультувати, або на запрошення суб'єкта діяльності взяти безпосередню участь у розв'язанні практичної задачі.
Пізнання події злочину — це складна багатопрофільна діяльність, яка потребує як емпіричних, так і наукових знань із різних галузей науки, техніки, мистецтва, ремісництва. Тому ще з часів сивої давнини для розслідування злочинів, особливо пов'язаних із убивством та нанесенням тілесних ушкоджень, використовували спеціальні знання, запрошували для цього осіб, які розумілися на цій справі, які допомагали розв'язувати складні задачі в процесі розслідування.
Перші спеціальні знання були дуже примітивні і належали головним чином медицині. Вони використовувались при медичному огляді потерпілих, оглядах трупів для встановлення причини смерті. Ще Папа Інокентій III (1200 р.) наказував при з'ясуванні причин смерті звертатись до лікарів, а відомий Кодекс “Кароліна” (1532 р.) встановив обов'язкову участь лікарів при розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я.
Разом з тим перші спеціальні знання мали більше емпіричний, ніж теоретичний характер, тому їх носіїв називали обізнаними людьми. У наш час вони називаються спеціалістами.
Значно раніше у Китаї (900 — 1278 рр.), за часи правління Танської династії у окремих кримінальних справах використовувались відбитки пальців замість підпису певної особи. Найімовірніше, що застосування спеціальних знань у судовій практиці зародилось у Китаї.
Згадку про широке використання слідчих дій при розслідуванні злочинів у XV ст. в Україні за часів Литовсько-Руської держави ми знаходимо в “Історії українського народу” відомого історика Олександри Єфименко. Слід зауважити, що одним із елементів організації внутрішнього життя в Україні були так звані копні округи. Авторка пише: “Копна округа — це союз населення певної території, що розмірами наближається до нашої сучасної волості чи до кількох волостей; союз має охороняти округу від правопорушень, вести “слід” злочину й карати злочинців”. Потім вона зазначає, що “шматок украденої де-небудь речі, слід від копит коня, що ним пробіг злочинець, коли вони були знайдені на території дворища,— все це клало на дворище підозру, що репрезентант дворища неодмінно мусив відвести від себе, інакше не тільки підозра, але вже провина падала на нього, і йому доводилося відповідати за злочин”. Далі Єфименко пише: “Розшукування злочинця, у свіжу тропу, велося звичайно через “маленьку” копу, що на неї скликалися найближчі мужі. Це була так звана “гаряча копа”, що “гнала слід”, трусила, вела допит, збирала матеріал”. Всі ці вищенаведені цитати свідчать про те, що перші паростки елементів криміналістики були закладені в Україні ще за часів Руської Правди, Володимира Мономаха або ще й раніше. Всі ці традиції були втрачені або трансформувалися після возз'єднання України з Росією, коли російським царатом була придушена місцева судова влада (хоча й більш прогресивна) і був примусово запроваджений “російський варіант”.
Одним з перших випадків застосування спеціальних знань у Московській Русі відноситься до 1535 р., часу правління княгині Олени. Удільний князь Андрій Старицький не сплачував до казни податків і не з'являвся на поклін до княгині начебто через хворобу. Тоді княгиня послала лікарів до нього перевірити, чи дійсно князь хворий. Лікар Феофіл, виконавши завдання княгині, написав: “В Андрія хвороба легка, каже, що на стегні (спині) болячка, а лежить у ліжку”. Зрозуміло, що це не експертиза в її сучасному розумінні, але використання спеціальних знань обізнаної особи для розв'язання практичної задачі.
В історії є епізодичні випадки використання медичних знань для огляду потерпілих та трупів. Цікава справа про цареву наречену, яка за фальсифікованим висновком лікарів була визнана хворою. Суть справи така. Бояри, прибічники царя Михайла Федоровича Романова, обрали йому за наречену Марію Хлопову і наблизили її до двору, бо царю вона сподобалась. Але ворогуюча група бояр Салтикових розповсюдила чутки, що Марія хвора. Їхні ж лікарі зробили свідомо неправдивий висновок, що Марія хвора на невиліковну хворобу. Через це Марію заслали в Тобольськ, а потім у Нижній Новгород. Згодом цар запідозрив, що Марію було усунено від двору внаслідок угоди між боярами Салтиковими та їхніми лікарями. Через сім років, у 1623 р. була призначена комісія з числа придворних лікарів, які їздили до Нижнього Новгорода і провели огляд Марії, встановивши що вона цілком здорова.
Створення Аптекарського приказу стало початком регулярного залучення медиків (лікарів) для медичного огляду живих осіб.
Пізніше в XVII ст. висновки лікарів про причини смерті стали докладнішими. Так, з приводу причини смерті вбитого конюха патріарха було складено висновок у письмовій формі, в якому відмічалось: “... а по осмотру конюх лет в шестьдесят, й бит тот конюх плетьми по спине, а иных язв кроме побоев на теле убитого конюха никаких нет й внутренних болезней ныне знать не мочно, а знатное дело, что тот конюх умер с побой”.
З часів царювання Олексія Михайловича почали зустрічатись хімічні експертизи (за сучасною термінологією). Так, у 1657 р. розглядалася справа про якогось Андрія Дербеньова, котрий давав людям різне коріння. Вилучене коріння і рослини досліджували лікарі і дійшли висновку, що “от того корени ни какого дурна не бывает, а от иного коренья им знать непочему, потому, что коренье сухо, изгнило й никакова духа в них нет”. Це майже сучасний висновок фахівця, що користується органолептичним методом — одорологією. Отрута досліджувалась шляхом експерименту. Для того, щоб установити котрий з двох порошків миш'як, проводили такий експеримент: порошками годували голубів, якщо голуб не гинув, то саме цей порошок не миш'як.
До цього часу належать свідчення про виникнення психіатричної експертизи, першими “експертами” були монахи.
Разом із започаткуванням судово-медичної, хімічної та психіатричної експертизи, брала свій початок і експертиза документів. Відомо, що у Древньому Римі підробка документів була дуже розповсюджена. Існували особливі фахівці по встановленню підробок. Підроблені заповіти, різноманітні документи про позики часто були засобами збагачення. За словами Цицерона, навіть порядні люди не відмовлялися збагатитися з їх допомогою.
Документи підробляли всі верстви суспільства і несли за це покарання. Так, “князю Петру Кропоткину учинено наказание — перед Московским судным приказом бит кнутом за то, что он в деле своровал, выскреб и приписал своєю рукою”.
Першими експертними установами в Росії були Аптекарський приказ та Іванівська площа у Москві. Аптекарський приказ — це медична установа, яка мала забезпечувати царські аптеки ліками, засновувати польові аптеки, розподіляти у військові полки лікарів, розглядати їх суперечки. Крім того, аптекарські прикази займалися експертною діяльністю за наказом царя, хоча головною їх функцією було лікування. Однак цей приказ не мав процесуального характеру, а сама експертиза в той час була рідким явищем.
Іванівська площа у Москві — це місце перебування дяків і піддячих, які володіли грамотою. Спочатку вони займалися складанням різних ділових паперів: розписок, заставних, листів тощо. Іванівська площа як експертна установа виникла у другій половині XVII ст., коли піддячі почали досліджувати підроблені документи, а також надавали “юридичні” послуги. Вони були підпорядковані Стрілецькому приказу. Експертна діяльність Іванівської площі припинилась у 1699 р.
Криміналістична експертиза випливала з надр судово-медичних досліджень, результатом чого було створення Медичної ради у XIX ст., а у 1811 р.— Міністерства поліції, при якому була заснована Друга медична рада, що виконувала судово-медичну експертизу. Власне, це була перша експертна установа Росії.
До складу Медичної ради входили відомі вчені І. Д. Менделєєв, Н. Н. Зінін, М. І. Пирогов, І. П. Павлов, чия експертна діяльність вписала багато сторінок в історію становлення судової експертизи.
Крім Медичних рад, певну роль у виконанні судово-медичних експертиз свого часу відіграли Лікарські Управи при губернських управліннях поліції, у штаті яких був лікар — судовий медик.
Експертиза документів, особливо підроблених документів, грошей, розвивалась шляхом створення Експедиції заготівлі державних паперів з 1818 р. Статут Кримінального судочинства 1864 р. передбачав відсилання всіх підроблених паперів у Експедицію заготівлі державних паперів для встановлення їх справжності. Експертиза кредитних білетів та інших паперів, звідки б вони не надходили, виконувалась в Експедиції. Експертиза була приблизно такою: “Будь який папір спочатку оглядається гравером і каліграфом; особи ці визначають: чи має даний папір або документ ознаки підлогу чи підробки... Якщо в документі чи папері знайдуться ознаки підробки, то цей документ підлягає фотографічному і хімічному дослідженню для визначення способу підробки, відновлення початкового тексту. За результатами складається акт”.
Справжню судово-фотографічну експертизу документів створив своїми науковими працями і відкриттям методу підсилення контрастів — Є. Ф. Буринський у 1889 р., який є батьком судово-дослідної фотографії, засновником технічної експертизи документів. У 1893 р. було створено державну судово-фотографічну лабораторію при прокуророві Петербурзької судової палати. Лабораторію очолював Є. Ф. Буринський.