2. Криміналістична тактика.

Погляди на сутність і зміст криміналістичної тактики неодноразово змінювались. Якщо спочатку до тактики відносили, поряд із прийомами здійснення окремих дій при розслідуванні злочинів, характеристику злочинця, таємні способи спілкування злочинців, класифікацію способів вчинення злочинів /А. Вайнгарт, И.Н. Якимов/, потім переважно прийоми здійснення слідчих дій /Е.У. Зіцер/, то тепер більшість криміналістів схильні вважати криміналістичну тактику складною системою положень, прийомів, рекомендацій, що відносяться не тільки до здійснення окремих процесуальних дій, але і до організації і планування попереднього і судового слідства в цілому, вживанню заходів по запобіганню скоєнню злочинів, здійсненні різних заходів організаційного і технічного характеру.

Крім загальних положень, на яких ми зупиняємося в цій лекції, в зміст криміналістичної тактики входять:

- розділ вчення про криміналістичну версію;

- планування розслідування;

- принципи здійснення в процесі дослідження заходів організаційного і технічного характеру;

- принципи здійснення в процесі розслідування взаємодії між слідчим і іншими працівниками органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю;

- принципи використання в процесі розслідування даних, отриманих з оперативних джерел;

- рекомендації по використанню на попередньому і судовому слідстві техніко-криміналістичних засобів і прийомів збирання і дослідження доказів;

- рекомендації про використання на попередньому слідстві спеціальних знань, допомоги фахівців;

- рекомендації про використання в процесі розслідування допомоги громадськості;

- тактичні прийоми і рекомендації по проведенню окремих процесуальних дій.

Особливо варто зауважити, що тактичні прийоми проведення процесуальних дій, хоча і не є єдиним елементом криміналістичної тактики, безсумнівно, являють собою її найважливішу частину, а поняття тактичного прийому і рекомендації відносяться до числа основних понять.

У криміналістичній літературі вирішення даного питання йде в основному по двом напрямкам. Прихильники однієї точки зору під тактичним прийомом розуміють наукову рекомендацію, засновану на даних спеціальних наук і узагальненні слідчої практики, яка має конкретний зміст (І.Е. Биховський, А.М.Васильєв, С.П. Митричев і інші).

Інша група вчених вважає, що тактичний прийом - це найбільш раціональний спосіб дій, або найбільш доцільна лінія поведінки при організації і плануванні попереднього і судового слідства /Р.С. Бєлкін, Е.П. Іщенко, І.М. Лузгін, П.І. Порубов, А.А. Філющенко, Н.І. Хлюпін, У.І. Шиканов/.

Поряд із поняттям тактичного прийому ці ж дослідники розрізняють і "криміналістичну рекомендацію".

Варто приєднатися до другої точки зору, тому що усе ж таки рекомендація - це розроблена криміналістикою й апробована практикою порада, що стосується вибору і застосування тактичних прийомів у визначених судово-слідчих ситуаціях. Порада може бути відносно чогось, у тому числі щодо способів дії, тобто прийомів. Представляється очевидним, що порада може бути дана лише при наявності багатозначності, в можливих і припустимих способах дій. Якщо такої альтернативи немає, можна говорити про існування єдиного способу дій у визначеній ситуації. При багатогранності слідчої діяльності і незліченної множини різних ситуацій, що виникають у слідчій практиці, тактика і розробляє поради про можливі і припустимі прийоми - криміналістичні рекомендації. Слідчий сам зобов'язаний вирішити, як застосувати той або інший прийом /тактичний/ у визначеній ситуації. Тому стосовно тактичних прийомів застосовується поняття "рекомендація". Воно означає, що слідчий у межах закону має свободу вибору тактичних прийомів і застосовує їх відповідно до ситуації. В остаточному підсумку криміналісти справедливо приходять до єдиного висновку, що тактичний прийом і рекомендація - поняття хоча і не тотожні, але настільки нерозривні, що жорстко розділяти їх недоцільно.

В міру розвитку й удосконалення кримінально-процесуального законодавства окремі тактичні прийоми, раніше в законі не згадувані, можуть одержати законодавче визнання, ставати нормою закону. У зв'язку з цим серед вчених йде суперечка: чи зберігають ці положення значення криміналістичних прийомів або ж у силу їхньої обов'язковості втрачають таке значення.

Деякі вчені вважають, що тактичні прийоми ознакою обов'язковості не володіють і володіти не можуть, що ніяких тактичних правил у процесуальних нормах не міститься. На їхню думку, тактичний прийом, що став нормою закону, втрачає свою криміналістичну сутність, перестає бути прийомом; тому що тактика, вважають вони, припускає свободу вибору прийому слідчим.

Інші криміналісти вважають, що тактичний прийом, що став нормою закону, не перестає бути прийомом і не втрачає свого криміналістичного змісту. Такий висновок можна зробити, виходячи із самої сутності тактичного прийому.

Законодавча регламентація, закріплення тактичного прийому у законі означає саме визнання законодавцем, що цей прийом і є найбільш ефективний, найбільш доцільний спосіб дії при здійсненні визначеного процесуального акту, настільки доцільним і ефективним, що його необхідно застосовувати в усіх випадках. Від того, що даний спосіб дії став обов'язковим, він не перестав бути способом дії, тобто не перестав бути тактичним прийомом.

Таким чином, обов'язковість або необов’язковість тактичного прийому не визначає його сутності. Обов'язковість є вираження оцінки законодавцем тактичного прийому як найбільш ефективного засобу розслідування або судового розгляду в конкретному випадку. Тактика зовсім не обов'язково означає свободу вибору. Тактика - це правильний вибір. Якщо цей вибір робить законодавець, то це теж тактика, тому що критерієм слушності цього вибору є багаторічна науково обґрунтована практика застосування якогось прийому.

Класифікувати тактичні прийоми можна за двома критеріями: за способами правової регламентації і по процесу застосування. У першому випадку, це тактичні прийоми, передбачені законом як обов'язкові для виконання в усіх випадках. /Наприклад, ст. 170 КПК, яка регламентує порядок здійснення виїмки й обшуку, визначає , що слідчий, приступаючи до виїмки або обшуку зобов'язаний пред’явити постанову про це..., після пред'явлення постанови слідчий пропонує видати знаряддя злочину, предмети і цінності, добуті злочинним шляхом... Таким чином, законодавець пропонує правильний шлях одержання доказів, при цьому не порушуючи прав і свобод громадян. Крім цього, можна говорити про тактичні прийоми, передбачених законом, але застосовувані на розсуд слідчого. Наприклад, у цій же статті говориться про право слідчого заборонити особам, що знаходяться в помешканні або місці, у якому робиться обшук, а також особам які прийшли у це помешкання або місце, залишати його, спілкуватися один з одним або іншими особами до закінчення обшуку. Законодавець дає можливість слідчому виходячи з конкретних умов місця й обставин справи самому вирішувати це питання. Ціль такого права полягає в тому, що слідчий діє виходячи з наявних у справі доказів і можливості зберігання слідчої дії в таємниці від сторонніх осіб.

І останні - ті тактичні прийоми, не передбачені кримінально-процесуальним законом і застосовувані на практиці слідчим для одержання доказів у справі. До них можна віднести: "пожвавлення асоціативних зв'язків", "деталізація показань", "спільний аналіз показань" і інші. По об'єму застосування тактичні прийоми можуть поділятися на прийоми слідчої дії, прийоми стадії здійснення слідчої дії /підготовчої, робочої і заключної стадій/, тактичні прийоми окремого виду слідчої дії, наприклад, особистого обшуку.

Розслідування злочинів здійснюється в конкретних умовах часу, місця, навколишнього середовища, у взаємозв'язку з іншими процесами об'єктивної дійсності, поведінкою осіб, що опинилися в сфері кримінального судочинства, і під впливом інших, чинників, що залишаються невідомими для слідчого. Ця складна система взаємодій утворює ту конкретну обстановку, у якій діє слідчий і інші суб'єкти, що беруть участь у доказуванні, і в якій протікає конкретний акт розслідування. Ця обстановка одержала в криміналістиці загальну назву слідчої ситуації. По визначенню Р.С. Бєлкіна, слідча ситуація - це сукупність умов, у яких в даний момент здійснюється розслідування, тобто та обстановка, у якій протікає процес доказування. На його думку слідча ситуація складається з наступних груп компонентів:

1. Компоненти психологічного характеру: результат конфлікту між слідчим і особами, що протистоять йому, прояв психологічних властивостей слідчого, осіб, що проходять у справі, і т.ін.

2. Компоненти інформаційного характеру: поінформованість слідчого про обставини злочину, можливі докази, можливість їх виявлення й експертного дослідження, місцях переховування розшукуваного і т.ін. (поінформованість протидіючих слідчому інших осіб, що проходять по справі, про ступінь поінформованості слідчого і свідків, про виявлені та невиявлені докази, про наміри слідчого і т.ін.)

3. Компоненти процесуального і тактичного характеру:

стан провадження в справі, можливість обрання запобіжного заходу, ізоляції один від одного осіб, що проходять по справі, проведення конкретної слідчої дії і т.ін.;

4. Компоненти матеріального й організаційно-технічного характеру: наявність комунікацій між черговою частиною й оперативно-слідчою групою; наявність засобів передачі інформації з облікових апаратів органів внутрішніх справ; можливість мобільного маневрування наявними силами, засобами і т.ін.

З таким широким тлумаченням поняття й змісту слідчої ситуації погодитися, як нам здається, не можна. На нашу думку зміст цього поняття повинен бути значно більш вузьким; зокрема, чинники, що відносяться до особистості слідчого, його професійних якостей, а також до його матеріально-технічних і організаційних можливостей, елементами слідчої ситуації бути не можуть, тому що це виключило б можливість типізації ситуацій і, виходить, зробило розробку даної проблеми практично безцільної.

На наш погляд, слідчу ситуацію можна було б визначити як суму доказової і іншої інформації про розслідувану подію, наявну в розпорядженні слідчого на даний момент, визначальний характер і послідовність проведених слідчих дій і інших заходів.

Виявлення на основі аналізу слідчої практики типових ситуацій, що складаються на різних етапах розслідування тих або інших видів злочину, і розробка рекомендацій, що стосуються кола і послідовності слідчих дій і інших заходів, що повинні проводитися в кожній конкретній ситуації, є дуже актуальною задачею.

Слідча ситуація обумовлює тактику конкретних слідчих дій. Її оцінка реалізується в тактичному рішенні. Тактичне рішення - це вибір цілі тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому або окремі її компоненти, на хід і результати процесу розслідування і його елементи.

Тепер зупинимося на розгляді властивостей тактичного прийому. Для успішного застосування кожний тактичний прийом повинен мати наступні властивості:

1. Допустимість тактичного прийому - тобто його придатність із погляду законності, етичності і науковості джерел, засобів і форм впливу на учасників судочинства.

Законність тактичного прийому полягає в тому, що за своїм характером, змістом і цілеспрямованістю він повинен цілком відповідати закону або не суперечити йому, т.б. не вести до порушення й обмеження законних прав і інтересів громадян так, фізичне або психічне насильство, помилкові обіцянки звільнити з-під варти у випадку визнання провини ні при яких обставинах застосовані бути не можуть, тому що вони протизаконні/. Етичність тактичного прийому означає, що не можуть бути використані аморальні засоби, такі як обман, насильство, погроза. Неприпустимо і ніколи не можуть бути виправдані тактичні прийоми, що принижують людську гідність. Наукова обгрунтованість - це відповідність тактичного прийому сучасним науковим досягненням, як тих наук, із яких він запозичений, так і науки криміналістики. Наукова обгрунтованість тактичного прийому полягає в можливості наукового передбачення результатів його застосування, а також перевірки його ефективності на практиці.

2. Доступність тактичного прийому - це можливість його використання кожним слідчим, оперативним працівником, суддею, тобто він не повинен вимагати від своєї реалізації яких-небудь додаткових, що виходять за рамки їхні професійні, знань і навичок.

3. Спроможність тактичного прийому допомагати ефективному

застосуванню науково-технічних засобів. Ця властивість відноситься

не до всіх, а лише до частини тактичних прийомів. Наприклад, більшість тактичних прийомів, застосовуваних при огляді місця події повинні створювати необхідні умови для найбільш ефективного використання технічних засобів.

Крім цього тактичні прийоми не повинні:

1. Впливати на позицію невинного, щоб не сприяти визнанню їм неіснуючої провини.

2. Виправдувати вчинений злочин або применшувати його суспільну небезпеку;

3. Сприяти обмові з боку допитуваного;

4. Використовувати неосвіченість допитуваного в питаннях кримінального права і процесу ;

5. Сприяти розвитку в допитуваного низьких почуттів, дачі ними помилкових показань, вчиненню аморальних вчинків ;

6. Грунтуватися на повідомленні слідчим допитуваному завідомо неправдивих показань /наприклад, про походження документів або предметів/

7. Підривати авторитет правоохоронних органів.

Іноді тактичні прийоми називають як слідчі хитрості або "психологічні пастки". Останні нерідко тлумачать чомусь як обман, хоча це невірно. У їхній основі лежить не обман допитуваного, а розрахунок на таку оцінку їм ситуації, що приведе допитуваного до необхідності самостійно прийняти правильне рішення.

Слідча хитрість - це маневрування достовірною інформацією, створення на допиті такої ситуації, при котрій допитуваний дезорієнтується про ступінь поінформованості слідчого про обставини справи, наявності в нього незаперечних доказів.

Яке враження зробить на допитуваного такий тактичний прийом залежить насамперед від його причетності до злочину. Якщо причетність у наявності, то оцінивши достовірну інформацію яка стосується справи, він буде вільно вибирати лінію поведінки, яку вважає для себе найбільш потрібною.

Широкого використання передового досвіду в розкритті і розслідуванні злочинів, науково-технічних методів і ефективного застосування технічних засобів вимагають нормативні акти МВС України / привести перелік наказів МВС/.

Володіючи рядом загальних, зазначених вище властивостей, розрізняються різні по своїй структурі тактичні прийоми. Одні з них являють собою нескладну дію / наприклад, вибір напрямку руху при огляді місця події /. Інші являють собою складну дію, що складається з декількох частин /наприклад, підготувка до допиту містить у собі вивчення матеріалів справи, вивчення особи, що допитується, вибір місця, часу, упорядкування плану і ін. /.

Але є і такі тактичні прийоми, кожний з яких складається фактично з декількох прийомів, тобто представляє собою їхню сукупність. Такий вид прийомів являється складним тактичним прийомом або тактичними комбінаціями. "Тактична комбінація, - на думку Р.С. Бєлкіна, - це визначене сполучення тактичних прийомів, що переслідують мету вирішення конкретної задачі розслідування та обумовлене слідчою ситуацією."

В даний час у криміналістиці поряд із тактичним рішенням вживається поняття тактичної операції / комбінації /.

Тактична операція - це сполучення слідчих дій, організаційних і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Так сформулював визначення А.В. Дулов. Є і більш пізніше визначення Л.Я. Драпкіна, який під тактичною операцією розуміє - комплекс слідчих, оперативно-розшукових, організаційно-підготовчих і інших дій, проведених за єдином планом і спрямованих на вирішення окремих проміжних задач, підпорядкованих загальній меті розслідування. Дані визначення практично повторюють один одного.

Фактично тактична операція, представляючи із себе висновок слідчого про необхідність зміни сформованої ситуації визначеними засобами, є одним із видів тактичного рішення. Однак у системі засобів розслідування тактична операція займає особливе місце /проте при цьому нової якості не виникає /. Тому можна вважати припустимим появу нового криміналістичного поняття - "Криміналістична операція" .

Перед особою, що здійснює розслідування, постійно визначаються такі слідчі задачі, вирішення яких можливо лише в результаті виконання визначеного "набору" слідчих, оперативних, ревізійних і інших дій, спрямованих на досягнення однієї мети. Наприклад, щоб викрити конкретну особу у вчиненні злочину, необхідно провести комплекс процесуальних і непроцесуальних заходів. Саме в таких випадках, коли реалізацією однієї слідчої дії, досягти поставленої мети неможливо, слідчий приймає тактичне рішення про необхідність проведення тактичної операції.

У літературних джерелах охарактеризовані тактичні операції різного ступеня спільності - "викриття", "розшук трупа", "ототожнення трупа", "розшук обвинувачуваного", "затримання", "вивчення особи обвинувачуваного" і ін. Їхнє виділення допомагає розробляти криміналістичні рекомендації по оптимальному вирішенню відповідних слідчих задач.