Встановлення обставин застосування вогнепальної зброї

Зовнішні ознаки слідів пострілу залежать від виду зброї, що застосовується та боєприпасів, від матеріалу перешкоди, в яку проведено постріл, і від дистанції пострілу. Визначаючи дистанцію, розрізняють: а) постріл в упор (повний упор, неповний упор); б) постріл з близької відстані; в) постріл з далекої відстані.

Основні сліди пострілу виникають від безпосереднього впливу на перешкоду. В результаті утворюється пробоїна (сквозні або сліди-отвори), вм’ятини (в твердому, частіше металевому предметі) і відщепи, відколи (в дереві, на хрупких перешкодах), являються слідом рикошету. В області вхідного отвору поясок обтирання, а на шкірі тіла – поясок осаднення.

Додаткові сліди виникають від впливу факторів, сприяючих близькому пострілу: динамічна і термічна дія газів, утворюємих при пострілі в каналі ствола; відкладення копоті та незгорілих порошинок; відкладення продуктів змазки каналу ствола або осалки кулі.

На підставі криміналістичного вивчення ознак вогнепальної зброї встановлюють факт його застосування, вид зброї і боєприпасів, визначають вхідний отвір, направлення пострілу і дистанцію пострілу. Для визначення вхідного отвору і направлення польоту снаряда використовують слідуючи ознаки. Куля, влучивша в перешкоду, вибиває частку предмета і заносить його в кульовий канал (всередину пробоїни). Тому першою ознакою вхідного отвору являється відсутність (дефект) невеликої ділянки поверхні. В сухому дереві, фанері, картоні, залізному листі розміри дефекту приблизно відповідають діаметру снаряда. В хрупких речовинах (скло, цегла) вони більшого діаметру. Дефект може бути погано або зовсім непомітним при влученні в пластичний матеріал (гума, свіжа кора дерева та ін.). Для вогнепального пошкодження в склі, пластмасі та подібних матеріалах характерне воронкообразне (конусообразне) розширення в сторону виходу кулі. Якщо скло розпалося на окремі кусочки по тріщинам, то звертають увагу на поверхню ребер осколків. Тріщини в склі можуть бути радіальними і концентричними. Відповідно тріщини на ребрах осколків веєроподібні і хвилясті. Розширяючася частина веєра в радіальних тріщинах звернута в сторону польоту кулі, а в концентричних – назустріч польоту.

Друга ознака вхідного отвору – поясок обтирання. Він представляє собою кільце темного (темно-сірого, чорного) кольору по периферії отвору. Поясок обтирання виникає через зіткнення кулі з краями отвору та відкладення на цих дільницях ряду речовин. Це мікрочастини металу самої кулі, продукти пострілу і порохового нагару, які куля сприймає на свою поверхню, проходячи по каналу ствола (раньовий канал встановлюють при судово-медичній експертизі).

Третя ознака вхідного отвору – зверненість його країв в напрямку кульового каналу; в текстильних тканинах – змішання волокон (ниток) тканини в сторону руху снаряда; в склі – воронкоподібний отвір; в листовому залізі – зігнутість країв в направленні польоту кулі; в дереві – наявність відколів і відщипів дерева на виході снаряду.

Якщо постріл проведений в упор, то в області вхідного отвору видно відбиток дульного зрізу зброї, так називаєма штанцмарка.

Ознакою вхідного отвору являються і додаткові сліди (опалення, кіпті, порошинок), коли постріл був проведений в межах впливу цих факторів. Але головне криміналістичне значення цих слідів – можливість встановити дистанцію пострілу.

До додаткових слідів відносяться:

• сліди опалення, обвуглення в виді змін волокон текстильних тканин, їх скручування. На шкірі тіла утворюються сліди опіку;

• розриви тканини одежі. Вони можуть мати лінійну, хрестоподібну або променеподібну форму, що залежить від виду тканини і типу переплетення ниток;

• відкладення копоті пострілу, характеризується: величиною зони відкладення (змінюється по діаметру окружності), кольором (залежить від виду застосовуємого пороху), однорідністю (різнорідністю) відкладення, формою відкладення (кільцеподібною, променеподібною, п’ятнистою). Звичайно в центральній зоні відкладення копоті – безпосередньо навколо вхідного отвору – колір її більш темний, так як відкладення тут найбільш інтенсивне. По периферії копоть слабша;

• відкладення незгорілих порошинок. Ця ознака характеризується величиною зони, інтенсивністю відкладення, видом порошинок (незгорілі, напівзгорілі);

• сліди змазки каналу ствола виникають навколо вхідного отвору у виді дрібноточечних бризг масляної речовини. Залишаються при стрільбі із вичищеного і змазаного каналу.

Орієнтуючись на приведені ознаки, визначають із якої дистанції проведений постріл. Для різних систем зброї діапазон впливу факторів близького пострілу буде різний. Так для довгоствольної бойової зброї (гвинтівки, карабіна) опалення видно на відстані 5-8 см, розрив тканини одежі – до 10-12 см, відкладення кіпті – до 40-50 см, відкладення порошинок – до 80-100 см (одиничні – до 150 см).

Для короткоствольної зброї ці параметри будуть відповідно меншими завдяки меншій кількості пороху в патроні і меншому тиску в каналі ствола. При стрільбі із пістолета калібру 7,65 мм опалення може не бути зовсім або виникнути на дистанції 3-5 см, розрив тканини – до 5-7 см, відкладення кіпті – до 25-40 см, відкладення порошинок – до 50-70 см. При стрільбі із мисливських рушниць димним (чорним) порохом опалення виникає на дистанції більш 50 см, кіпоть осідає на відстані 150-170 см, зерна пороху летять на відстань 2-3 м. При стрільбі бездимним порохом дистанції, при яких видно опалення (до 25 см) і відкладення кіпті (80-100 см) відповідно менше.

По одним лише зовнішнім ознакам дистанція визначається в значній мірі приблизно. Більш точне визначення проводить експертиза. При цьому бажано, щоб експерту була надана зброя і боєприпаси, які застосовувались при стрільбі.

Це дозволяє йому отримати більш співставимі порівняльні взірці. Дослідження здійснюється по методам мікроскопії, спектрального аналізу, електрографії, при допомозі невидимих інфрачервоних і ультрафіолетових променів. Комплекс досліджуємих методів допомагає досліджувати відкладення металів в зоні додаткових слідів. Отримані дані співставляють з результатами аналогічного аналізу порівняльних взірців. Це підвищує точність і достовірність висновків експертів.

Так, як методи, що застосовуються є високочутливими, об’єкти із слідами близького пострілу вимагають обережного до них ставлення при вилученні і слідчому огляді. Якщо вогнепальне пошкодження виявлено на вбранні, то відповідні дільниці обшивають з двох сторін чистою білою тканиною або перекладають листами білого паперу, після чого одежу обережно скручують так, щоб пошкодження виявились всередині складеного предмета вбрання.

Визначення дистанції пострілу не тільки прояснює механізм минулої пригоди, але часто дозволяє відкинути версію про те, що відбувся нещасний випадок або самовбивство, підтвердити версію про вбивство та ін.

Відшукуючи сліди впливу дробі, враховуються відомості про приблизну дистанцію пострілу і про можливу площу попадання дробі. Виявлене місце попадання фіксують в протоколі і на плані (схемі). При цьому вимірюють діаметр кола (або велику і меншу вісь еліпса при розсіюванні овальної форми) і розсіювання (середнє) між сусідніми дробинками. Підраховують також загальну кількість слідів від дробі (які проникли, залишили вм’ятини). Слід фотографують, після чого на нього може бути покладений лист паперу, на який переноситься цей слід. Дріб, яка проникла в перешкоду, витягують. Вилучену дріб оглядають, відмічаючи в протоколі зовнішні її ознаки: формі дробі, розміри, колір і стан поверхні, наявність забрудненості на поверхні, деформацію дробини. Розмір дробі визначається для встановлення її номера, а форма і стан поверхні дозволяє з’ясувати, заводського чи саморобного вона виготовлення.

При пошкодженні із мисливських рушниць по слідам дробі може бути визначена і дистанція дальнього пострілу. Дробовий заряд на дистанції до 3 м летить компактною масою і утворює одну пробоїну. При великій відстані видно осип дробі, а саме проникнення кожної дробини окремо. Знаючи калібр рушниці і спосіб спорядження патрона, по осипі можна, орієнтуючись на довідкові дані, приблизно визначити дистанцію пострілу. Більш точно відомості можуть бути отримані експертним шляхом при експериментальній стрільбі із тієї ж зброї і такими боєприпасами.

Поряд із виясненням обставин, які свідчать про направлення і дистанцію пострілу, нерідко треба встановити приблизне місцезнаходження стріляючого. Спосіб рішення цієї задачі залежить від типу (виду) слідів і об’єктів, виявлених на місці пригоди. Інколи це вдається зробити по слідам ніг. Якщо є сліди близького пострілу, то з врахуванням дистанції визначають, де знаходився стрілявший.

При цьому мають на увазі, що під дистанцією пострілу розуміється відстань від дульного зрізу зброї до перешкоди. Якщо виявлені пижі, то враховують дальність їх польоту (2-3 м), використовують і цю ознаку.

Місцезнаходження стрілявшого можна визначити по викинутій із зброї гільзи. Для цього треба знати систему приміняємої зброї та скористатися довідниковими даними, де вказано, в якому направленні (вправо, вліво, вперед), під яким кутом до осі зброї і на яку відстань викидаються гільзи. Але при цьому треба враховувати можливість рикошету гільзи, відкочування її після падіння.

При дальній дистанції пострілу про місцезнаходження стрілявшого судять, встановивши лінію польоту кулі. Це можливо при наявності двох кульових пошкоджень: двох пробоїн або пробоїни і сліду рикошету. При наявності двох сквозних пошкоджень, наприклад в подвійній рамі вікна, в отвір вставляють паперову трубку, через яку візірують лінію польоту кулі. Видима в трубку дільниця місцевості може бути сфотографована. При цьому вісь об’єктива повинна співпадати з лінією візірування.

Якщо є сковзне пошкодження в одному об’єкті і сліпе – в іншому, то лінія польоту визначається з допомогою натягнутої нитки, об’єднуючої центральні точки пошкоджень. Продовження нитки за межами приміщення вказує зону, в якій могло находитись зброя в момент пострілу. В останні роки політ кулі візірують з допомогою променя лазера.

Якщо є один сквозний кульовий канал, визначити направлення пострілу можливо при умові, що канал по довжині в декілька разів більше калібру снаряда, тобто достатньо глибокий. В такий канал вставляють дерев’яний стержень. Осьова лінія стержня вкаже направлення польоту кулі.

Проводячи візірування будь-яким із вказаних способів, треба враховувати відхилення лінії польоту кулі від лінії прицілювання. Тільки при стрільбі з незначної відстані куля летить практично по прямій лінії. При значних відстанях розрізняють висхідну та низхідну гілку траєкторії польоту кулі. Тому, визначивши візіруванням місцерозташування стрілявшого, роблять відповідну поправку.

Окрім вищеописаних прийомів візірування широко застосовують розрахунково-графічний метод. Для цього виготовляють схематичні креслення будови або місцевості в двох проекціях: горизонтальній і вертикальній. На них відмічають кульові пошкодження, з’єднують між собою і продовжують лінію в направленні, зворотньому польоту кулі. На таких кресленнях видні не тільки лінії польоту кулі, але і границі можливого (найбільш вираженого) положення зброї в момент пострілу.

Із інших досліджень необхідно згадати дослідження продуктів пострілу на руках і обличчі стрілявшого. Така необхідність виникає, наприклад, для підтвердження версії про самогубство, для дослідження рук підозрюваного у вбивстві. При проведенні пострілів гази, які несуть продукти пострілу, виходять не тільки через ствол, але і просочуються через інші взаємодіючі частини зброї: затвор та ствольну коробку, кожух-затвор і рамку пістолета та ін.

В результаті на руці, на якій знаходився пістолет, відкладуються деякі компоненти ініціюючого складу та продуктів горіння пороху. При стрільбі із гладкоствольної зброї продукти пострілу відкладуються і на щоці стрілявшого.

Виявляють продукти пострілу по різним методикам. Для отримання проб використовують теплий розплавлений парафін, яким покривають кісті руки перевіряє мого. Можливо змивання розчином дистильованої води. Отримані проби досліджують декількома способами, які різняться по своїй чутливості і отримуємим результатам. Це дослідження на оптичних, електронних мікроскопах, проби на дифеніламін в концентрованій сірній кислоті, застосування нейтронно-активаційного аналізу.

Підривні пристрої і сліди їх застосування

До підривних пристроїв саморобного виготовлення (СПП) відносяться технічні конструкції типу мін, снарядів та інші призначені для враження живої сили та техніки. Вони складаються із заряду вибухової речовини, привідного (реагуючого) пристрою, підривника і корпусу (металевого, дерев’яного, пластмасового). Деякі типи СПП можуть бути безкорпусними. Саморобно виготовлені спеціальні боєприпаси нерідко маскуються під предмети побуту: портфелі, посилки, ручні електроліхтарики, термоси та ін. Такі предмети зручно транспортувати і можна залишати під виглядом “забутої” речі. СПТ можуть бути контактними і безконтактними. Основними вибуховими речовинами є тринітротолуол, тетрил, гексоген, оксоген, нітрогліцерин, ТЕН, нітроклетчатка та ін. Як правило, ці речовини застосовуються і вигляді їх сумішей. В якості ініціюючих складів використовують азид свинцю, гримучу ртуть, ТАРС, тетразен.

В задачу слідчого, який проводить огляд місця події входить виявлення, фіксація, вилучення комплексу об’єктів, які можуть мати відношення до вибуху, необхідно залучити спеціаліста по боєприпасам, вибуховим пристроям та вибуховим речовинам.

Виявлені об’єкти фотографуються, фіксуються в протоколі і на плані (схемі), відмічається точне місце розташування кожного об’єкта, зовнішній вид, стан, матеріал, наявність слідів нашарування, в тому числі вибухових речовин. Залишки їх можуть бути вилучені як на частинах боєприпасів, так і на ушкоджених об’єктах, одежі та ін.

Описуючи пошкодження, відмічають їх вид (пробоїни, вм’ятини), розміри, форми, вивернутість крайових дільниць, місце розташування.

Вилучені об’єкти упаковують по окремості і направляють на експертизу для встановлення: конструкції СПП, принципу дії, визначення матеріалів, використаних для його виготовлення, виду вибухових речовин. По відношенню останніх з’ясовують: де вони застосовуються, чи можливо їх використовувати самостійно. Важливим є питання про професійні навички особи, яка виготовила саморобний пристрій.