Поняття вогнепальної зброї та її кваліфікація і криміналістичне дослідження патронів

Вогнепальна зброя – це пристій, в якому для вильоту кулі із каналу ствола використовується енергія хімічного розкладу вибухових речовин.

Щоб бути вогнепальною зброєю, предмет повинен відповідати спеціальним критеріям, а саме:

• для метання снаряду повинна бути використана енергія, яка утворюється при згоранні вибухової речовини (пороху та ін.);

• предмет повинен мати ствол – пустотну трубку для спрямування польоту снаряду та згорання вибухових речовин;

• наявність в предметі пристрою для запалення заряду – вибухової речовини;

• достатньо вражаючу дію снаряду;

• достатню міцність конструкції предмету – зброї.

Для визначення предмету вогнепальною зброєю він повинен відповідати всім критеріям одночасно. Перші три моменти визначати органолептично при огляді зброї на місці події. Але щодо міцності зброї та вражаючої дії снаряду, тобто вбивчої сили, то для встановлення цих критеріїв потрібні спеціальні знання спеціаліста. Тому, для визначення предмета, вогнепальною зброєю призначається судово-балістична експертиза. Для наукової оцінки вражаючої дії снаряду “вбивчої сили” визначають кінетичну енергію заряду за формулою: W_u= , де m – маса снаряду в кг, V – швидкість польоту снаряда в м/с, S – площа поперечного зрізу снаряда. Мінімальне значення кінетичної енергії снаряду складає 0,05 кгм/мм² і коливається від 1,1 до 3,0 кгм/мм² для сферичних снарядів (військово-технічний критерій складає 8 кгм/мм²).

Ручна вогнепальна зброя має достатню просту і приємлиму для криміналістичної практики класифікацію. У відповідності до неї зброя поділяється на бойову, цивільно-мисливську, навчально-спортивну, кримінальну.

Бойова зброя представляє собою зброю заводського виготовлення, одноствольна, багатоствольна, з нарізним стволом і, як правило, ковзаючим затвором, яка призначена для стрільби кулями. Короткоствольна зброя має довжину стволу до 20 см. До неї відносяться полу автоматичні пістолети і револьвери. До середньоствольної зброї (довжина ствола 20-50 см) – пістолети-кулемети, автомати і карабіни. Двоствольні (довжина ствола більш 50 см) – це гвинтівки (карабіни) і ручні кулемети.

Важливою властивістю бойової зброї являється наявність нарізів в каналі стволу. Вона має для судової балістики велике значення як з точки зору дальності пробивної дії снаряду, так і для ототожнення зброї по стріляним кулям.

Для характеристики зброї важливий її калібр – діаметр каналу ствола. В нарізній зброї калібр визначається відстанню між протилежними полями нарізів. Позначення калібру нарізної зброї в Росії і континентальній Європі проводиться в мм, а в США і Англії в долях дюйма (1 дюйм – 2,54 см).

Практично частіше всього зустрічається бойова зброя слідуючих калібрів (в мм): 5,45; 7,65; 8; 9; 11,42 (пістолети, револьвери, автомати); 5,6; 6,5; 7,62; 7,65; 7,32 (гвинтівки, карабіни). Все більше розповсюджуються бойові гвинтівки калібру 5,56 мм (США, Бельгія, Австрія, Швейцарія) і навіть калібру 4,7 мм (ФРГ) та 4,85 мм (Англія).

Бойова багатозарядна зброя підрозділяється на неавтоматичну, напівавтоматичну (самозарядну) і автоматичну (самострільну). В неавтоматичній зброї затвор приводиться в рух стрілкою (гвинтівки і карабіни з постійним магазином). До такої зброї відносяться також револьвери.

Напівавтоматична і автоматична зброя перезаряджається під дією порохових газів. Але в напівавтоматичній зброї кожний раз необхідно нажимати на спусковий гачок, а в автоматичному стрільба проводиться до тих пір, доки спусковий гачок нажатий і в магазині є патрони (пістолети-кулемети, автомати, карабіни).

Дані властивості вогнепальної зброї мають важливе криміналістичне значення, так як визначають наявність, місце розташування і вид слідів, що виникають на стріляних гільзах і кулях, використовуємим для встановлення види (системи, моделі, взірця) зброї і її ототожнення.

Мисливська зброя заводського виготовлення, довгоствольна. Вона поділяється на кульову, дробову і комбіновану.

Кульова мисливська зброя звичайно має один нарізний ствол для стрільби кулями (оболочними, напівоболочними). В залежності від калібру розрізняють карабіни (5,6-9 мм), нітроекспреси (менше 16 мм), штуцера (12-28 мм).

Дробова мисливська зброя має один або декілька гладких стволів, розташованих горизонтально або вертикально. Такі рушниці призначені для стрільби дроб’ю бо картеччю, а також свинцевими кулями круглої форми або спеціальної конструкції. Їх калібр вимірюється інакше чим в рушницях нарізних. Він відповідає кількості сферичних (шарових) куль, рівних діаметру каналу ствола, які можна виготовити із англійського фунта чистого свинцю (454 г). Найбільш розповсюджені калібри гладкоствольних рушниць: 12 (18,2-19,3 мм); 16 (16,8-17,75); 20 (15,7-16,6); 24 (14,7-15,5).

Гладкі стволи можуть мати різну сверловку:

• циліндричну, де канал має однаковий діаметр від дульної до казенної частини ствола;

• цілиндричну з напором (конічну);

• чокбурну (чок і напівчок), коли в дульній частині ствола є чокове звуження.

Цю обставину необхідно враховувати при замірі діаметра ствола. Комбінована мисливська зброя призначена як для стрільби дроб’ю, так і кулями. Для чого у них є нарізний ствол.

Мисливські рушниці можуть бути “затворними” (карабіни і штуцера із ковзаючим затвором) і “переламуючимися” (більшість дробових рушниць). В останніх для перезаряджання стволи опускаються і їх наступне заряджання здійснюється колодками. Розрізняють куркові мисливські рушниці, у яких курки розміщені зовні, і безкуркові, де курки розміщені в середині ударно-спускового механізму, який скритий в ложі рушниці.

Навчально-спортивна зброя. До неї відноситься навчальна зброя, головним чином так називаються дрібнокаліберні (5,6 мм) для стрільби патронами кільцевого запалення (пістолети, револьвери, гвинтівки), а також спортивна і пневматична зброя. Спортивна зброя ділиться на цілеву дрібнокаліберну (пістолети, гвинтівки), цільову вільну під патрони для військової зброї (пістолети, гвинтівки), садочні рушниці (двоствольні гладкоствольні призначені для спортивної стендової стрільби).

Кримінальна зброя як правило, короткоствольна. Вона підрозділяється на:

• саморобна, а саме виготовлена цілком або з використанням окремих частин заводського виготовлення. Це можуть бути пістолети, заряджені з дула (шомпольні), або казнозарядні, виконані по типу пістолета або револьвера. Саморобна зброя може бути однозарядна, магазинна і навіть автоматична. Стволи, як правило, гладкі. Часто таку зброю маскують під авторучку, трость, парасольку або ін.;

• обрізи, виготовлені шляхом укорочування стволів (а також ложа) бойової зброї, мисливської, навчальної (гвинтівок, карабінів);

• спеціальні пристрої, призначені для стрільби снарядами (пістолети і револьвери сигнальні, стартові, газові, будівельно-монтажні);

• заводська зброя, перероблена під інший патрон.

Суттєву інформацію відносно характеристик зброї можна отримати при аналізі державних збройних фірмових знаків, заводських емблем, текстів з вказівкою держави, міста, де виготовлена зброя, рік випуску, калібр зброї.

На мисливські рушниці наносять фірмові і товарні знаки (на штучні – прізвище майстра), іспитові і контрольні знаки, а також службові знаки (сверловка стволів, калібр, довжина патрона).

При виявленні зброї на місці пригоди його фотографують, не беручи в руки, відмічають місце його знаходження в протоколі і на плані (схемі), вказують вид і систему зброї, місце розташування зброї по відношенню до трупа, куди направлений ствол, на якій стороні (боці) лежить зброя, яка відстань він неї до обох долонь трупа.

Вилучають зброю з відомими застереженнями, маючи на увазі, що вона може бути заряджена. В першу чергу зброю розряджають, після чого приступають до огляду. Оглядаючи зброю, звертають увагу на те, чи нема на її поверхні відбитків пальців, частин крові, грязі та ін. Потім ретельно відмічають всі її ознаки, наявність маркірованих позначок, дефектів та ін. Особливу увагу звертають на стан зброї, в тому числі її ударно-спускового механізму, наявність патрону в патроннику і патронів в магазині (барабані), наявність в стволі порохового нагару і незгорілих порошинок, запаху згорілого пороху в каналі ствола.

Після огляду зброї її упаковують і відправляють на експертне дослідження.

Криміналістичне дослідження дозволяє встановити перш за все сам факт належності об’єкта до категорії вогнепальної зброї. Необхідність рішення такого питання визначається тим, що можуть бути об’єкти, які являються вогнепальною зброєю, але зовні не схожі на її взірці (стріляючі трубки, авторучки та ін.) або володіючи всіма зовнішніми ознаками зброї, але не являються такими (іграшка, муляж та ін.).

Немаловажним являється встановлення до якого виду (типу, системи, моделі, взірця) відноситься дана зброя і яка її балістична характеристика. Уточненню при цьому являється питання про те, на яку крайню дистанцію можливі постріли з даної зброї і чи можлива прицільна стрільба на визначену дистанцію.

Дослідження зброї дозволяє встановити факт проведення із неї пострілу безпосередньо після чистки зброї. Взагалі розповсюдженим являється дослідження зброї на предмет її справності і пригодності до проведення пострілу. Рішення кожного з цих питань має самостійне значення. Зброя може бути несправною, але пригодною для стрільби, тому ставити на рішення експертизи питання тільки про справність зброї було б невірним. Визначення справності зброї виясняють чи можлива з неї систематична стрільба або тільки одиночні постріли.

Якщо експертизою буде встановлено несправність зброї, то потребується вирішення, наскільки легко вона усувається. Злочинці нерідко вилучають яку-небудь частину ударно-спускового механізму зброї (як правило бойок) і зберігають його окремо, щоб у випадку виявлення зіслатися на її принципову непридатність.

Встановлення причин несправності зброї важливо для тих кримінальних випадків, коли необхідно виявити можливість так званих самовільних пострілів. Їх не треба спутувати з пострілами випадковими, коли окрім волі стріляючого проходить нажаття на спусковий гачок, або стріляючий нажимає на спуск, думаючи, що рушниця незаряджена.

Вивчення обставин самовільного пострілу дозволяє встановити, в безпосередньо, чи не являється це причиною виробничого дефекту, ізнос окремих частин та ін. При розрушенні зброї (наприклад, розрив ствола) важливо встановити причину (чи виробничий дефект, застосування невідповідних боєприпасів та ін.). Якщо зброя являється саморобною, то причиною поломки можуть бути недоліки конструкції.

При дослідженні зброї інколи приходиться виясняти чи являються позначки на ній, головним чином, її дійсним номером, чи не перебитий номер, чи нема на зброї спиленого (забитого, зашліфованого) номера або клейма; як першопочатково читати номер зброї або який був фірмовий знак (клеймо).