3. Система криміналістики

Система — це сукупність якісно визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємозв'язок. Системність — це об'єктивна властивість притаманна кожному об'єкту матеріального світу, явищу, події. Стосовно цього, наука, як галузь знань, є сукупністю окремих порцій (частин) знань, що перебувають у певній послідовності щодо їхньої значущості, взаємозв'язку та відношення. Криміналістика не виняток. Виникнувши у надрах кримінального процесу як сукупність прикладних прийомів та засобів, що застосовуються для фіксації доказового матеріалу, вона не складала самостійної галузі знань і, природно, не могла бути наукою. Ось чо­му спочатку такі окремі частини знання, що стосуються, головним чином техніки фотографічної фіксації доказів, використовувалися насамперед органами дізнання — поліцією, тому і дістали назву "поліцейська техніка", "кримінальна техніка".

Протягом свого розвитку криміналістичні знання нагромаджувалися, їхня роль у розслідуванні злочинів підвищувалася, "зачатковий" період криміналістики закінчився. Накопичений практичний досвід використання технічних засобів і прийомів, їх застосування при розслідуванні злочинів Г. Гросс узагальнив, зібрав у єдину сукупність, виклав їх у певній послідовності й назвав системою криміналістики. Саме в цьому полягає його заслуга у створенні криміналістики.

Система криміналістики — це складові її частини або розділи, роз­ташовані в певній послідовності, яким притаманна наявність внутрішніх і зовнішніх взаємних зв'язків. Частини та розділи, які були самостійними структурними одиницями, одночасно співвідносяться за змістом, певними взаємозв'язками або закономірностями, які характеризують індивідуальне ціле [З].

Спочатку криміналістику не розбивали на частини — це була "поліцейська техніка". З часом були виділені та узагальнені прийоми проведення слідчих дій. Так з'явився другий розділ — тактика. В кінці 20-х — початку 30-х років XX ст., криміналістика збагатилася третьою частиною — методикою розслідування окремих видів злочинів, або інакше особливою частиною. Таким чином, система криміналістики, що склалася, вміщувала три розділи: криміналістичну техніку, слідчу тактику і методику розслідування, зокрема, техніка і тактика складали загальну частину, а методика — особливу. Така система існувала значний відрізок часу. У 50-ті роки у ній з'явилось "Введення", в якому почали розглядати предмет і завдання, історію, розвиток і сучасний стан криміналістики. Згодом у "Введення" були внесені методи криміналістики, вчення про версії, проблеми взаємодії з органами дізнання і громадськістю. У такий спосіб сформувалася четверта частина системи криміналістики — методологія криміналістики.

Сучасна система науки криміналістики об'єднує чотири розділи:

1) методологію криміналістики; 2) криміналістичну техніку; 3) слідчу тактику; 4) методику розслідування окремих видів злочинів.

Разом із розвитком науки вдосконалюється і її система. У наш час існує два підходи конструювання структури системи науки криміналістики:

традиційний — історико-описовий, коли при викладенні будь-якої частини предмета, матеріал подається в історичній послідовності його виникнення; та інформаційно-діяльнісний, при якому події та факти розглядаються з позицій механізму їх виникнення, відображення в матеріальному середовищі і механізму виникнення джерел інформації.

У відповідності до сучасного розвитку криміналістики та інформаційно-діяльнісного підходу систему науки криміналістики можна уявити у вигляді шести блоків (розділів, частин);

• Методологічні основи криміналістики.

• Механізм учинення злочину та виникнення криміналістичної інформації.

• Джерела криміналістичної інформації.

• Засоби та методи збирання і подання криміналістичної інформації (версій);

• криміналістичне вчення про механізм утворення слідів;

• вчення про систематизацію та реєстрацію криміналістичних джерел інформації;

• криміналістичне вчення про збирання, зберігання, обробку та автоматизоване використання інформації [6,10].

Перелік часткових криміналістичних теорій (вчень) змінюється з розвитком науки криміналістики, потребами практики боротьби зі злочинністю. Ось чому наведений перелік приблизний.

Мова науки — являє собою специфічний понятійний апарат, за допомогою якого наука описує свій предмет дослідження. Це термінологічний апарат, тезаурус, що використовується у конкретній галузі знань. Так, розрізняють мову математичних, фізичних, хімічних галузей знань тощо. Існує й мова криміналістики. Такі поняття, як ідентифікація, криміналістична ситуація, слідча версія, розшук по "гарячим слідам”, дактилоскопія, трасологія, латентні сліди і т. ін. є криміналістичними термінами.

Розвиток науки визначається, передусім, становленням її мови. Останнім часом в мову криміналістики були введені нові поняття: криміналістична характеристика, слідча ситуація, тактична операція, тактичне рішення, групофікація, засоби польової криміналістики, верифікація тощо.

Зрозуміло, що не всі терміни мови криміналістики, як і будь-якої іншої науки є специфічними. Структура мови поділяється на всезагальні, загальні та часткові поняття (терміни). Всезагальні — це філософські поняття, що використовуються в мові як засоби спілкування взагалі. До загальних належать ті, що використовуються у кількох близьких галузях знань, групах наук; часткові (спеціальні) — це поняття, які вживаються в одній науці або близьких до неї за предметом дослідження, наприклад, криміналістика і теорія оперативно-розшукової діяльності.

2. Механізм учинення злочину та виникнення криміналістичної інформації — це розділ криміналістики, що являє собою сукупність вчень про злочин як про діяльний, так і про інформаційний про­цес, його структуру, взаємозв'язок і відношення між його елементами, як, наприклад, "злочинець — предмет замаху", "злочинець — потерпілий", "злочинець — спосіб дії" тощо.

Вчення — теорія механізму злочину вміщує пізнання форм руху матерії, що лежать в основі утворення слідів та виникнення криміналістичної інформації.

Вчення про механізм злочину — відносно новий розділ науки криміналістики і знаходиться на стадії формування. Злочин як динамічна система виникає та перебігає у матеріальному середовищі. Пізнання елементів цієї структури розкриває одну із сторін механізму злочину — виникнення криміналістичної інформації.

Методологічну основу злочину складають матеріалістична діалектика, закони та категорії логіки, апарат теорії інформатики. Загальна властивість матерії — відображення, притаманні всім об'єктам матеріального світу живої та неживої природи. Перебуваючи на орбіті події злочину, вони стають джерелами інформації.

Поняття "відображення" пов'язують із взаємодією як елементом механізму, внаслідок якого виникають відображення — сліди злочину. Тому вчення про механізм взаємодії та форми матерії є основою криміналістичного вчення про утворення слідів. Головним елементом механізму злочину є суб'єкт. Пізнання прийомів поведінки суб'єктів у процесі вчинення злочину і механізму відображення цієї діяльності в матеріальному середовищі є елементом теорії механізму злочину.

3. Джерела криміналістичної інформації — розділ науки криміналістики, предметом пізнання якого є вчення про механізм та закономірності утворення слідів злочину, систематизації їх, ідентифікаційних ознаках та властивостях, стійкості зберігання слідів у часі, вчення про ідентифікаційний період.

Джерела криміналістичної інформації — це матеріальні об'єкти живої та неживої природи: люди, тварини, комахи, мікроорганізми, об'єкти рослинного походження, фізичні тіла неорганічного походження — тверді, сипучі, рідкі та газоподібні. В процесі механізму злочину вони вступають у взаємодію і стають джерелами інформації.

Механізм та форми відображення інформації залежать, перш за все, від рівня організації об'єкта та форми руху матерії (механічної, фізичної, хімічної, біологічної та психічної), що лежать в основі утворення слідів. Психічна форма руху та відображення притаманна тільки людині. Ось чому закономірності утворення інформації про злочини в пам'яті людини складають самостійне вчення, основи якого входять в систему криміналістичних знань.

Залежно від механізму утворення слідів, інформацію про об'єкт, що утворює та сприймає сліди, запам'ятовують шляхом:

— розміщення у просторі об'єкта;

— об єму, який займає предмет у просторі;

— кількісної характеристики об'єкта (вага, питома вага, густина);

— якісної структури об'єкта.

Вчення про строки зберігання слідів базується на розробці засобів та методів виявлення та роботи з джерелами щодо їхньої фіксації, дослідження та подання як доказів.

Ідентифікаційний період — це час, протягом якого об'єкт залишається сам собою, тобто зберігає сукупність ознак, що дозволяють ідентифікувати його. У даний час ідентифікаційний період є однією з важливих проблем теорії криміналістичної ідентифікації.

4. Технічні засоби і методи збирання криміналістичної інформації є розділом науки криміналістики, предметом пізнання якого є окремі закономірності сучасних наукових галузей знань і створення на їх основі технічних засобів та методів збирання і подання джерел доказової інформації.

Техніка — це широке поняття, що означає засоби людської діяльності, засоби праці, "інструментарій, який дозволяє зробити працю більш продуктивною та менш рутинною".

Розслідування є діяльність уповноважених на це осіб, а засоби їх праці — це техніка, технічні засоби, а саме: прилади, інструменти, різне приладдя.

Технічні засоби, що використовуються для роботи з кримі­налістичною інформацією в ході розслідування та попередження злочинів, прийнято називати криміналістичною технікою. Зараз це поняття має два значення. Перше — означає розділ науки криміналістики, що має свій предмет і систему теоретичних положень, які лежать в основі засобів та методів збирання криміналістичної інформації у кримінальному судочинстві. Друге — сукупність технічного обладнання, апаратури, приладів, інструментів та комплектів, різноманітних пристосувань і матеріалів, що застосовуються для збирання та дослідження речових джерел доказів.

Ось чому криміналістична техніка — це розділ науки криміналістики, що об'єднує систему теоретичних положень та розроблених на їх основі технічних засобів і методів збирання та подання криміналістичної інформації з метою розкриття та попередження злочинів.

Структура розділу "криміналістична техніка" вміщує: наукові засади, судову фотографію, трасологію, балістику, техніко-криміналістичне дослідження документів, криміналістичне дослідження письма, габітологію, кримінальну реєстрацію, основи теорії і техніку звуко- та відеозапису, основи і засоби криміналістичної одорології.

Криміналістична техніка застосовується не тільки для виявлення та фіксації матеріальних джерел — слідів злочину. Вона розробляє засоби та спеціальні прийоми отримання із матеріальних джерел доказової інформації. Вміння на місці події "читати" сліди злочину — одна із важливих якостей сучасного слідчого. Сучасні технічні засоби та методи, що використовуються у криміналістиці,— це складні прилади і пристрої, запозичені із різних природничих та технічних наук, багато з них використовуються без жодних переробок, створюються лише спеціальні методики для дослідження криміналістичних об'єктів. Разом з тим, багато запозичених засобів переробляються і набувають специфічного криміналістичного характеру. Так, для судової вимірювальної зйомки перероблений звичайний фотоапарат, а для стереозйомки у слідчий чемодан була вміщена стереоплівка. Для панорамування по колу створена спеціальна панорамна штативна голівка. Для фотозйомки через незначні отвори винайдені світоводи. Використання спеціальної телеоптики "МТО-1000", "Фотоснайпера-ФС-12" дозволяє здійснювати впізнавальну зйомку злочинця на відстані 600—800 м. Сучасні кінокамери, відеокамери широко використовуються для фіксації слідчих дій та оперативних заходів таємно. Швидкісна кінокамера типу "ЖЛВ-2" з експертною метою може сфотографувати момент руйнування перешкоди снарядом, зіткнення транспортних засобів, механізми вибуху, пострілу і навіть кулю, що летить, оскільки камера здійснює 4,5 млн кадрів/сек [II].

Пошукова криміналістична техніка використовується для виявлення тайників, похованих трупів, наркотиків, кольорових металів, коштовностей.

Прилад "Блесна" диференціює кольорові метали, що знаходяться у тайнику, "Трупошукач" виявляє закопані в землю біологічні об'єкти (трупи, органічні сполуки, речовини, що розкладаються тощо). Рівень сучасної криміналістичної техніки такий, що дозволяє аналізувати сліди запаху та визначати тайники з наркотиками, вибуховими речовинами. Складна криміналістична техніка та створені методики дослідження звукових слідів дають можливість вирішувати питання розшуку злочинців за їх голосами (фонограми усної мови) і навіть виконувати, здавалося б фантастичні за своєю складністю завдання, а саме: відшукувати сховані об'єкти (трупи, предмети) по фонограмі, усної мови допитуваного за спеціальною методикою. У наш час технічні засоби використовуються у боротьбі зі зло­чинністю для розв'язання таких задач:

1) фіксація слідчих дій і оперативних заходів, пошуку і попереднього дослідження речових джерел інформації слідчим, особою, що проводить дізнання, судом;

2) виконання судових експертиз в державних експертних та не-експертних установах, а також приватними експертами;

3) проведення профілактичної роботи;

4) здійснення правоохоронної діяльності громадськими організаціями і окремими громадянами.

5. Криміналістична тактика. Термін "тактика" запозичений з військової галузі знань і означає мистецтво керування військами. Військова тактика досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє засоби його підготовки і ведення. При розкритті злочинів не ведеться бойових дій. Разом з тим слідчий у багатьох випадках перебуває в конфліктній ситуації із злочинцем, а часом із деякими учасниками процесу розслідування, наприклад, лжесвідком, адвокатом. У кожного суб'єкта цього процесу може бути своя лінія поведінки, що відрізняється від версії слідчого. У зв'язку з цим для розв'язання слідчих ситуацій, що виникають, слідчий виробляє свою лінію поведінки і виконання слідчих дій. Він обирає найбільш оптимальні прийоми проведення слідчих дій, визначає послідовність їх виконання і таким чином керує слідством. Звідси походить криміналістичний зміст поняття "тактика", яке повинно вміщувати вчення про прийоми виконання слідчих дій, про керування слідством, його планування та висування версій, використання спеціальних знань і технічних засобів для досягнення ефективності виконуваних слідчих дій та організаційних заходів з метою розкриття та попередження злочинів.

Криміналістична тактика — це розділ науки криміналістики, що займається розробкою прийомів проведення слідчих дій, загальних тактичних рекомендацій про організацію і планування процесу слідства. Основним елементом криміналістичної тактики є поняття при­йому. Тактичний прийом — це найбільш ефективний спосіб дії у тій ситуації, що склалася, при розкритті злочинів. Тактичні прийоми можуть мати законний і факультативний характер. Законні тактичні прийоми названі у кримінально-процесуальному законі і повинні обов'язково виконуватись при виконанні слідчих дій. Наприклад, тактичні прийоми допиту неповнолітнього свідка ретельно викладені у ст. 168 КПК України, прийоми виконання обшуку — ст. 177 КПК України, виконання огляду — ст. 191 КПК України.

Рекомендаційний тактичний прийом має альтернативний характер і його використання є прерогативою слідчого. Наприклад, протоколювання слідчих дій є законним прийомом фіксації, а фотографування — факультативним. Присутність понятих під час обшуку — обов'язкова, цей тактичний прийом має законний і процесуально-удостовірчий характер, тоді як участь фахівця при обшуці не обов'язкова. Застосування факультативних прийомів залежить від слідчої ситуації, що склалася, та кваліфікації слідчого. Разом з тим використання факультативних тактичних прийомів підвищує якість слідства, дозволяє результати слідчих дій подати суду у більш зро­зумілій і переконливій формі.

Слід підкреслити, що більшість тактичних прийомів, розроблених криміналістами, мають факультативний характер і складають предмет криміналістичної тактики.

Розслідування — це виконання сукупності слідчих дій, оперативних та організаційних заходів, кожне з яких за своєю суттю — діяльність. Внаслідок чого, тактичний прийом — це дійова процедура, що ґрунтується на психологічних закономірностях спілкування слідчого з учасниками процесу розслідування. Тому тактика як розділ криміналістики повинна включати у свій предмет основи психології спілкування як самостійну окрему теорію.

Спочатку тактика називалась "кримінальною". Пізніше її почали називати "слідчою тактикою", підкреслюючи тим самим, що вона розглядає "інструментарій" лише слідчого. Криміналістична тактика — поняття більш широке, бо вмішує "інструментарій" не тільки слідчого, але й суду. Тому з'явилось у криміналістиці вчення — "Тактика судового слідства". У зв'язку з цим потрібно вважати, що поряд з адвокатською етикою може існувати тактика судового захисту на досудовому слідстві і в суді.

Зміст криміналістичної тактики охоплює такі слідчі дії: огляд, допит, обшук, впізнання, затримання, відтворення обстановки та обставин події, перевірку показань на місці, освідування, експертизу, які утворюють її систему. Останнім часом криміналістична тактика поповнилась такими новими тактичними засобами, як: "тактична операція", "тактична комбінація", тактичне рішення", слідча ситуація", "психологічна засідка", "слідча хитрість" тощо, які збагачують мову і зміст криміналістичної тактики як галузі криміналістичних знань.

6. Криміналістична методика або методика розслідування окремих видів злочинів як розділ науки криміналістики є системою наукових положень і рекомендацій, що базуються на них, щодо розслідуван­ня і попередження вбивств, розкрадань, крадіжок, розбоїв та інших злочинів. Вона охоплює загальні положення, що торкаються розслідування будь якого злочину, криміналістичну характеристику і часткові методики, які визначають порядок розслідування конкретних видів злочинів. У методиці розслідування реалізуються криміналістична техніка і тактика на основі методологічних положень науки (загальної теорії).

Усі розділи криміналістики закономірно взаємопов'язані. Окреме використання засобів криміналістичної техніки дозволяє лише знайти і дослідити джерело інформації, але не дає рекомендацій, як і в якій послідовності, якими прийомами збирати і використовувати їх у розкритті та розслідуванні. Цю задачу розв'язує криміналістична тактика. Розроблені нею прийоми і рекомендації є організуючим початком виконання певних слідчих дій, вибору тактики поведінки слідчого у тій ситуації, яка склалася, для забезпечення швидкого розкриття і розслідування злочинів. Наприклад, знайдений відбиток пальця несе лише частку інформації, прийоми використання якої у доказуванні розробляє криміналістична тактика. Процедура використання відбитка пальця руки складається з таких прийомів:

— дослідження відбитка і встановлення його придатності для використання у картотеці ідентифікації;

— перевірки за допомогою картотеки відбитків пальців рук з місць нерозкритих злочинів;

— перевірки за картотекою осіб, котрі перебувають під

адміністративним наглядом і на місцевому оперативному обліку;

— призначення дактилоскопічної експертизи для ідентифікації особи за відбитком пальця.

Ця послідовність дій є конкретною тактичною рекомендацією для діяльності слідчого щоразу, коли знайдений відбиток пальця є джерелом доказів.

Отже, суть криміналістичної методики можна подати як практичну реалізацію в діяльності органів дізнання і досудового слідства засобів криміналістичної техніки разом з прийомами і рекомендаціями криміналістичної тактики для розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Методика розслідування як інтелектуальна діяльність слідчого вміщує оцінку зібраної доказової інформації і на основі кримінально-процесуальних, техніко-криміналістичних і тактичних знань прийняття процесуальних і непроцесуальних рішень. Достовірність і обґрунтованість обраного рішення залежить від кількості і якості зібраної інформації, професійних знань і досвіду слідчого. Звідси створення банків криміналістичних знань і банків доказової інформації, використання машинних засобів збирання, обробки, зберігання і видавання інформації користувачу є важливим етапом у сучасній методиці розслідування злочинів. Цей новий напрям являє собою теорію інформаційного забезпечення прийняття рішень, основи якої повинні входити у предмет криміналістичної методики.

Таким чином, предмет криміналістичної методики є сукупністю часткових методик розслідування окремих видів злочинів, а також вчення про криміналістичну характеристику, вчення про класифікацію злочинів, вчення про розкриття злочинів по "гарячим слідам", формах і методах взаємодії з органами дізнання, державними, громадськими організаціями, окремими громадянами, які беруть участь у розкритті та розслідуванні злочинів.