3. Прийоми криміналістичного дослідження документів. Криміналістичне дослідження рукописів.

Дослідження рукописів відноситься до числа найбільше розповсюджених криміналістичних експертиз. Основна їх мета - ідентифікація виконавця. Однак найчастіше за їхньою допомогою вирішуються питання, що стосуються авторства, умов виконання рукописів, цільової спрямованості пишучого (підробка або перекручування), властивостей його особистості й ознак зовнішності (стать, вік, стан сп'яніння і т.п.). В якості об'єктів таких досліджень можуть бути об'ємні рукописи (щоденники, листи) і короткі записи (підпису, цифри, малюнки, символи), у котрих проявилися стійкі індивідуальні особливості листа.

Криміналістичне дослідження листа базується на загальних положеннях теорії ідентифікації, на даних психофізіології вищої нервової діяльності людини, лінгвістики. Останнім часом з цією метою широко використовуються можливості кібернетики, математики й інших наук.

Уміння писати набувається в результаті тривалого навчання і тренувань. Окремі ідентифікаційні ознаки почерку починають виявлятися у дітей вже в 3-4 класі. Однак їхня сукупність, достатня для ідентифікації по почерку, як правило, формується в 5-6 класі, коли сукупність складних рухових навиків, обумовлених діяльністю центральної нервової системи людини, доводиться до автоматизму, проявляючись у відносно стійких ідентифікаційних ознаках почерку.

Прийнято розрізняти:

• технічні навички (посадка людини, яка пише, розташування паперу, тримання пишучого засобу і т.п.);

• графічні навички (відтворення письмових знаків і їх сполучень);

• навички письмової промови (словниковий склад і побудова тексту, пропозицій і т.п.).

Сукупність технічних і графічних навичок, які відображуються в рукописі, характеризують почерк людини. Під впливом волі, аналогічних особливостей людини, зусиль почерку, зовнішнього середовища й інших суб'єктивних і об'єктивних чинників в письмі з'являється багато особливостей, сукупність яких стає неповторною. У почерках різних осіб можуть зустрічатися окремі однакові ознаки, але їхня сукупність у кожної людини індивідуальна.

Незважаючи на різноманітність причин, що викликають зміни почерку, система рухів (динамічний стереотип) в цілому стійка, оскільки, відпрацьовується протягом тривалого часу. Це означає, що можливість ідентифікації людини по почерку зберігається в часі і навіть при спробах навмисного перекручування або при зміні почерку в старості, що виражається у сповільненості письма і зниженні координації рухів, в спрощенні будови літер.

Зміни в почерку можуть з'являтися також при особливих умовах письма: незвичайні поза пишучого, засоби і матеріал письма, незвичайний стан пишучого (сп'яніння, збудженість та ін.), порушення функції кістково-м'язового апарату або нервової системи (травми, нервові захворювання і т.п.), нарешті, при навмисному перекручуванні почерку (маскування або імітація почерку іншої людини). Однак при наявності досить об'ємного рукописного тексту й у цих випадках нерідко зберігається сукупність індивідуальних ознак почерку.

- Прикмети письмової мови - це манера викладення тексту, загальний рівень грамотності, стилістичні й граматичні особливості мови, словниковий запас.

Виділяються наступні основні ознаки письмової промови.

С т и л і с т и ч н і - характеризують манеру викладення думок, мова, архітектоніку тексту. У текстах, які найчастіше зустрічаються в слідчій практиці, про стиль викладення видається судити по складу слів і побудові речень. Так, можна говорити про офіційно-діловий, науковий, виробничо-технічний, публіцистичний, розмовний стиль.

Л е к с и ч н і ознаки характеризують загальний словниковий запас, ужиток термінів, властивих особам певних професій, в окремій місцевості і т.п. Серед них можна виділити: професіоналізми - слова, специфічні для осіб певних професій; архаїзми - застаріле слово і вираження; діалектизми - слова й обороти промови, що використовуються у визначеній місцевості; варваризми - ужиток слів з інших мов; жаргони - слова штучної, умовної мови певних груп людей (жаргону).

Г р а м а т и ч н і ознаки відбивають знання виконавцем граматичних правил письма. Відповідно до них загальний рівень письменності виконавця визначається низький, середній і високий.

- Прикмети почерку поділяються на дві групи:

• загальні, що характеризують почерк у цілому як систему рухів;

• приватні, що відбивають особливості рухів при написанні окремих літер, їхніх частин і між-літерних з'єднань.

Загальні прикмети умовно можна розділити на три великі групи.

I. Ознаки, що відбивають ступінь сформованості і характер письмово-рухового навику. Це відпрацьованість почерку, тобто володіння технікою письма відповідно до загально-прийнятної системи скоропису - високо-відпрацьований, середньо-відпрацьований, мало- відпрацьований; координація рухів - точність і систематичність рухів при написанні літер, дотримання їх розміру, нахилів (висока, середня, низька); -темп письма (швидкий, повільний, середній); -будівля почерку;

- складність рухів (простий, спрощений, ускладнений).

2. Ознаки, що відбивають структурні характеристики рухів. Це переважна форма рухів (прямолінійно-кутаста, округла, змішана), -напрямок рухів  (правоокружний, лівоокружний, змішаний); - розмір почерку, який визначається по середній висоті рядкових літер (малий - при висоті літер до 2 мм, великий -більш 5 мм) ; протяжність рухів по горизонталі - розгін почерку: стиснутий (малий розгін), розгонистий (великий розгін), середній (висота рядкових знаків дорівнює їх ширині); -

пов`язаність почерку, тобто спроможність виконати письмо, не відриваючи пишучого приладу від паперу, визначену кількість знаків - може бути великий (разом пишуться 6 і більше знаків), середній (від 4 до 6) і малої (не більш 3 літер); - натиск почерку: сильний (ширина ос- новних штрихів перевищує ширину сполучних), середній, почерк без натиску і змішаний.

3. Ознаки, що відбивають просторову орієнтацію фрагментів рукопису і рухів (топографічні), виявляються в особливостях розміщення самостійних фрагментів документів: заголовків, підписів. При оцінці їх ідентифікаційної значимості беруть до уваги загальноприйняті правила компонування фрагментів тексту, розміщення підпису (у куті, у центрі, на нижчому рядку), розміщення тексту щодо країв листа паперу: наявність, розмір і розташування поля, розмір інтервалів між рядками, положення рядків щодо горизонтальних зрізів листа й інші.

Часткові ознаки почерку:

• форма рухів при виконанні і з'єднанні літер і їх елементів (прямолінійна, дугова, петльова, кутова, хвиляста..);

• напрямок рухів при написанні. Розрізняють рухи знизу вгору, зверху вниз, лівоокружні, правоокружні;

• протяжність рухів. Вона характеризується відносним розміром штрихів різних елементів літер;

• пов`язаність рухів, тобто вид з'єднання елементів у літерах, а також вид з'єднання літер між собою (злитий або з інтервалами);

• відносне розміщення точок початку, закінчення, перехрещення і з'єднання рухів;

• послідовність рухів, якими виконуються різні елементи літер і їх поєднання;

• складність рухів при виконанні літер. Розрізняють звичайні, ускладнені і спрощені рухи, у порівнянні з прописами.