Лекція по темі №12 “Криміналістичне вчення про сліди”

Питання лекції:

1. Загальні положення трасології. Класифікація слідів, їх криміналістичне значення.

2. Сліди людини (антропоскопія).

3. Сліди транспортних засобів та інших знарядь скоєння злочину, вивчаємих трасологією.

Література:

1. Белкін Р.С. “Криминалистика”. –М., 1999 р.

2. Біленчук П.Д. “Криміналістика”. –К., 1998 р.

3. Голдовский Ю.П. Следы ног. –М., 1980 г.

4. Грамович Г.Н. Основы криминалистической техники. –Минск., 1981. 208 с.

5. Железняк А.С. Исследование следов орудий взлома. –М., 1971 г.

6. Капитонов В.Е. Работа с микрообъектами на месте проишествия. –М., 1978.

7. Краткое пособие по дактилоскопии. –К., 1969 г.

8. Криминалистическая экспертиза. –Выпуск VI. М., 1968 г.

9. Крылов И.Ф. Криминалистическое учение о следах.

10. Миронов А.И. Идентификационные признаки зубов. –М., 1974 г.

11. Миронов А.И. Трассологическое исследование следов рельефа кожи человека. –М., 1968 г.

12. Ненашев С.И. Использование следов головы человека в раскрытии и расследовании преступлений. –Барнаул, 1987 г.

13. Обнаружение, фиксация, изъятие следов: Справочник. –М., 1969 г.

14. Пособие по дактилоскопии. Издание ГУРКМ НКВД СССР. –М., 1935 г.

15. Салтевский М.В. Запаховые следы в следственной практике. –Харьков, 1991 г.

16. Салтевский М.В. Следы человека и приемы исследования для получения информации о преступнике. –К., 1983 г.

17. Салтевський М.В. Залозові сліди у слідчій практиці. –К., 1992 р.

18. Трассологическое исследование микрочастиц. ВНИИ МВД СССР.–М., 1979 г.

19. Установление группы крови попотожировым следам рук.-М.,1978 г.

20. Шевченко Б.Н. Теоретические основы трассологической идентифи-кации в криминалистике. –М., 1975 г.

21. Шиканов В.Н., Таркаев Н.Н. Запаховые микроследы. –Иркутск, 1974 г.

1. Загальні положення трасології. Класифікація слідів, їх криміналістичне значення.

Трасологія – це криміналістичне вчення про сліди, в якому вивчаються теоретичні основи слідоведення, закономірності виникнення слідів, що відображають механізм злочину, розробляються рекомендації по використанню методів і засобів виявлення слідів, їх фіксації, вилучення і аналізу з метою встановлення обставин, які мають суттєве значення для розкриття, розслідування і попередження злочинів.

Кожний злочинний акт викликає зміни в навколишньому середовищі. Відображенням злочинних дій є сліди. Розрізняють криміналістичне поняття слідів в широкому та вузькому значенні.

В широкому – це будь-які матеріальні наслідки злочину, зміна об’єкта або речей обстановки. Це можуть бути сліди, що виникли від дії одного предмета на інший (наприклад, сліди злому), об’єкти, залишені (кинуті, втрачені) злочинцем, об’єкти, оставлені, винесені з місця пригоди, частини зруйнованих предметів (наприклад, осколки фарбного розсіювача), запахи і т. ін.

Сліди злочину у вузькому розумінні можуть бути класифіковані в межах трьох великих груп:

а) сліди-відображення;

б) сліди-предмети;

в) сліди-речовини.

Трасологія вивчає головним чином сліди-відображення, які відображають і ознаки об’єкта, що їх залишив: відбиток руки, слід злому, залишений ломиком, слід від колеса і т.ін. або механізм злочину: сліди крові, вузли, ручні шви і т. ін.

Сліди-предмети також відображають ознаки об’єкта, характер дій. До них відносяться такі об’єкти, як замки, пломби із слідами руйнування, частини предметів – осколки фарбного розсіювача, вироби малого виробництва і т. ін. Такі об’єкти вивчаються з використанням різних методів, в тому числі трасології.

Що стосується слідів-речей (частин лакокрасочного покриття автомашини, горюче-мастильних речовин і т.ін.), то вони для трасології мають другорядне значення і вивчаються для встановлення лише природи речей, її класифікації та інших ознак.

В залежності від об’єктів, що залишили сліди-відображення, розрізняють: а) сліди людини (розділ науки про них – антроскопія); б) сліди знарядь, інструментів, виробничих механізмів (розділ науки– механоскопія); в) сліди транспортних засобів (транспортна трасологія).

Значення криміналістичного аналізу слідів визначається можливостями встановлення різних обставин пригоди що розслідується. При цьому також, як і в інших криміналістичних дослідженнях, вирішуються задачі ідентифікаційні та діагностичні. До ідентифікаційних відносяться відображення об’єкта по залишених ним слідам та встановлення групової належності, в тому числі загального джерела виникнення.

При рішенні діагностичних задач визначається в першу чергу механізм виникнення слідів: взаємодія об’єктів в момент виникнення слідів.

Встановлення по слідам об’єкта, а також механізму виникнення слідів взагалі суттєво. Рішення цих питань допомагає встановити знаряддя злочину, дозволяє отримати відомості про суб’єкт (його фізичних ознаках, одежі), про спосіб скоєння злочину, про предмет злочинного посягання, дозволяє доказати наявність зв’язку між виявленими слідами і злочинними діями конкретної особи, встановити обставини, сприяючі злочину.

Основними принципами, покладеними в основу криміналістичного вчення про сліди, є такі:

а) Індивідуальність об’єктів матеріального світу. Зовнішня будова однорідних об’єктів може співпадати по загальним ознакам (форма, розмір і т.ін.), але обов’язково буде розрізнятися по частковой. До приватних ознак в трасології відносяться деталі (особливості) рельєфу поверхні або візерунку (“малюнка”) сліду. Деталями сліду розрубу будуть рівчачки і валки (доріжки), залишені, нерівностями леза сокири, в сліді пальця відображаються деталі папілярного узору, в сліді протектора колеса автомашини – приватні ознаки дефекту (викрошеність резини, тріщини).

б) Зовнішня будова об’єкта, в тому числі йогочасткові ознаки (деталі), можуть при деяких ,умовах достатньо точно відображатися на інших об’єктах. Їх повнота і точність залежить від умов слідоутворення, головним яких є фізичні властивості матеріалу об’єкта – слідоутворюючого і сприймаючого, а також механізм взаємодії об’єктів. Чим пластичніше слідосприймаючий об’єкт і дрібніша його структурна будова, тим більш чітким і виразнішим в передачі деталей отримується слід.

в) Відображення в сліді зовнішнього об’єкта є зворотним (негативним), дзеркальним. Так, від випуклого об’єкта (підошва взуття) залишається втиснутий слід в м’якому матеріалі (в піску, мокрому глинистому ґрунті).

Таким чином, сліди-відображення, представляють собою основний об’єкт трасології, виникають при контакті двох об’єктів. Об’єкт, на якому лишається слід, називається слідосприймаючим, а об’єкт, який залишив слід, - слідоутворюючим.

Дільниці поверхні, якими вони торкалися при слідоутворенні, називаються контактними.

При слідовому контактуванні об’єкти піддаються фізичному, хімічному або біологічному впливу. Фізичний вплив може бути механічним і тепловим.

Трасологія вивчає сліди механічного впливу.

В залежності від умов формування сліди класифікуються на слідуючи групи: статичні (точечні) і динамічні (лінійні), об’ємні і поверхневі, локальної і периферичної дії.

Статичними називаються такі сліди, при утворенні яких кожна точка слідоутворюючого об’єкта складає своє адекватне відображення на сприймаючому об’єкті. Утворення сліду проходить в момент зупинки об’єкта, який до цього переміщувався. Таким чином, в момент утворення сліду об’єкти знаходяться в стані відносного покою (статика) (відображення підошви взуття, відображення ломика при віджимі дверей, відбиток пальця з відображенням папілярного узору і т.п.).

Динамічні сліди виникають при зміщенні точок слідоутворюючої площини до площини відтворюючої. При цьому кожна точка відтворюючої поверхні залишає слід в виді лінії (доріжки). Виступаючі частини рельєфу відображаються в виді поглиблень (борозенка), а вигнуті – в виді виступів (валків). До динамічних відносяться сліди різання, розрубу, тертя і т.ін. Такі сліди виникають при дії знарядь і інструментів, сповзному зіткненні транспортних засобів, при інших зіткненнях.

Як статичні, так і динамічні сліди можуть бути об’ємними і поверхневими.

Об’ємні (глибокі) сліди виникають при вдушенні слідоутворюючого об’єкта в більш м’яку слідосприймаючу поверхню, яка при цьому деформується. В такому сліді відображається не тільки площа, що контактувала, але і бокові поверхні. Тому об’єкт відображається в трьох вимірах, що дозволяє отримати більш повну уяву про його загальні і приватні ознаки, форму, розміри, будову поверхні (слід протектора колеса на вологому піску, вдавлений слід від удару металевим предметом по дерев’яній двері і та. ін.).

Поверхневі (площинні) сліди виникають, коли два об’єкти (утворюючий і сприймаючий) приблизно рівні по твердості або твердість сприймаючої поверхні більше (слід від підошви взуття на дерев’яній покрашеній підлозі, слід від пальця на склі, слід протектора на асфальті і т.ін.).

Цей вид в свою чергу поділяється на сліди-нашарування і відшарування.

Сліди-нашарування виникають за рахунок накладення частинок ,які відокремилися від слідоутворюючогося об’єкта. Вони вступають в контакт з поверхнею, такий об’єкт відображає свої ознаки за рахунок переходу (накладення) частинок речовини на дільницях контакту. Наприклад: слід, залишений зокровавленою рукою, слід від протектора колеса, проїхавшого перед цим по багнюрі.

Сліди-відшарування утворюються за рахунок зняття слідоутворюючим об’єктом частин речовини, яка вкривала сприймаючу поверхню. Наприклад, злочинець торкався рукою свіжефарбованих дверей. В результаті частинки фарби відслоїлись від об’єкта і відкопіювались на руках людини. Відповідно дільницею контакту відобразились ознаки пальців і поверхні долоні.

В залежності від того, де розміщені зміни, розрізняють сліди локальної і периферичної дії.

Локальні сліди утворені самою контактуючою поверхнею. Наприклад, слід взуття (поверхневий або об’ємний), утворений за рахунок змін поверхні ґрунту в межах дії на його підошву. Навколо сліду поверхня залишається незмінною.

Периферичні сліди виникають за рахунок змін за межами контактуючої поверхні. Наприклад, верх взуття злочинця, забруднений будівельним пилом. Під час ходьби по чистій підлозі з взуття (навколо підошви) осипається пил, повторюючи конфігурацію підошви.

По ступеню сприйняття розрізняються сліди: видимі, погано видимі і невидимі.

Основним способом фіксації слідів є їх відображення в протоколі слідчої дії: викладення властивостей і стан поверхні, безпосередньо сприймаючої слід, тому що ці обставини можуть впливати на виявлення слідів і їх збереження. Потім в протоколі відмічають положення слідів на об’єкті, їх взаємоположення (якщо слідів декілька). Після чого вказують ознаки сліду: форма, розміри, деталі.