2. Встановлення групової належності і діагностики, їх значення.

Встановлення групової належності - це часткова криміналістична теорія, практична реалізація якої в слідчій практиці дозволяє встановлювати схожість об’єктів і на цій основі відносити їх до класу, виду, роду чи групи. Встановлення родової (групової) належності як самостійний процес дослідження поряд з ідентифікацією. Суть цього процесу зводиться до того, що досліджуваний об’єкт слід відносити до певного класу за його встановленим родом чи видом.

Звідси, встановлення групової належності іноді називають класифікаційним дослідженням: матеріальний предмет, який має сталу зовнішню форму, наприклад, ніж, відносять до класу холодної зброї, коли визначають його вид (ніж туристичний, побутовий або мисливський).

Аналогічний процес встановлення групової належності невідомих речовин, які не мають стійкої зовнішньої форми: сипучих, рідких та газоподібних, коли властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу або групи. На основі схожості порівнювальних властивостей речовин, які не мають сталої зовнішньої форми, - сипучих, рідких та газоподібних, коли властивості невідомої речовини порівнюються з властивостями речовини відомого виду, роду, класу або групи. . На основі схожості порівнювальних властивостей речовин, які не мають сталої зовнішньої форми робиться висновок про віднесення їх до конкретної класифікаційної групи. Наприклад, знайдений у злочинця невідомий порошок є гексохлораном і відноситься до класу отруйних речовин.

Таким чином, в основі процедури встановлення групової належності лежить той чи інший метод порівняння ознак та властивостей об’єкта з матеріальними відображеннями їх на іншому об’єкті - копії відображень, при цьому процес дослідження закінчується встановленням не тотожності, а групової належності. А внаслідок цього за аналогією з відомими поняттями ідентифікація та класифікація, суттю яких є порівняння, процес встановлення групової належності доцільно називати групофікацією.

Об’єкти групофікації.

Групофікація - це часткова криміналістична теорія, практична реалізація якої зводиться до встановлення загального (схожого) в двох порівнювальних об’єктах. Останні можуть бути:

а) індивідуально визначені предмети, які мають сталу зовнішню форму, котра дозволяє ототожнювати ціле;

б) предмети - речовини ( сипучі, рідкі, газоподібні) наділені лише властивостями, внутрішніми якостями, достатніми для віднесення речовин до однієї групи, виду, роду, класу;

в)процеси групофікації як перші, так і другі виступають носіями ознак та властивостей в цілому і називаються відображуючими об’єктами.

Відображуючий об’єкт у процесі групофікації - це те, що було розділено, розчленовано (зруйновано) на частини внаслідок події злочину і в даний час не існує, а лише уявляється як суб’єктивний образ цілого, яке існувало раніше.

Криміналістична ідентифікація та групофікація мають єдину мету дослідження та тотожності або групової належності. Якщо частини розчленованого цілого зберегли конформність границь (країв) на розчленованих об’єктах, то дослідження, як правило, закінчується висновком про тотожність розчленованого цілого. Наприклад, кусок фарного скла, який був знайдений на місті події, і куски скла, що залишились у фарі автомашини громадянина К., до розчленування складали одне ціле. Якщо порівнювані розчленовані об’єкти не зберегли конформності границь (лінії розчленування), то встановлюють схожість властивостей, достатніх лише для класифікаційного висновку - кусок фарного скла, знайденого на місті події і кусок фарного скла, що знаходились у фарі автомашини громадянина К. за фізико-хімічними властивостями однорідні.

При групофікації речовин порівнянню підлягають конкретні маси та об’єкти речовин, котрі не мають зовнішніх стійких ознак форми. Встановлені схожі властивості дозволяють сформувати сукупність, достатню лише для висновку про належність речовин до одного класу, роду, виду або будь-якої малої групи.

Але це завжди будуть дві порції речовини, які раніше (ймовірно) складали одне ціле. Перехід від ймовірного висновку до вірогідного слідчій здійснює в процесі доказування у кримінальній справі. І в результаті відображуючи об’єкти групофікації завжди є частками відображуваного, яке існувало в минулому, до моменту розділення його у зв’язку із подією. Ось чому, відображуваний об’єкт у криміналістиці називають загальним джерелом походження.

Групофікація як стадія ідентифікації .

Подальший розвиток теорії встановлення групової належності дозволив інтерпретувати її з одного боку в інший, як першу стадію ідентифікації для пізнання загального в конкретному, а з іншого - як самостійний метод дослідження для віднесення об’єкта до класу, роду, виду чи більш вузької групи.

Ідентифікація - це стадійний процес дослідження, що включає виділення загального із окремого. Так, починаючи порівняльне дослідження відбитків пальців рук, насамперед їх групують за типами візерунків на дуги, петлі та завитки. Потім кожну групу ділять на більш вузькі за обсягом підгрупи, за якою-небудь заданою сукупністю ознак, а з отриманої підгрупи роблять те ж саме, і так доти, доки не звузять її до двох об’єктів, ідентифікуюче поле кожного з яких містить неповторну сукупність ознак. Таким чином, процес пізнання конкретного здійснюється через вичленення із загального. Звідси, групофікація завжди є першою стадією ідентифікації об’єктів, щодо яких принципово можливе встановлення тотожності. Встановлення тотожності методом криміналістичної ідентифікації не завжди можливе внаслідок неповноти відображення. В таких випадках процес ідентифікації закінчується стадією групофікації.

Наприклад, на місці вбивства знайдені нечіткі сліди взуття. Експертиза встановила, що сліди залишені новим чоловічим взуттям певного розміру, наприклад, 27, з малюнком на підошві в ялинку. Тим самим визначені вид та група взуття, серед яких слід шукати необхідні. Якщо підозрюваний носить взуття 27 розміру, причому на підошвах є малюнок «у ялинку», то це не означає, що слід на місці злочину залишив саме він. Таке взуття є в місцевому магазині і його могли придбати інші мешканці цієї місцевості. Однак встановлення групи взуття обмежено двома конкретними ознаками, дозволяє більш цілеспрямовано будувати розшукові та слідчі версії. Зрозуміло, що якби сліди мали більше ознак, наприклад, характер зношування рельєфного малюнка, які-небудь пошкодження, які утворились на підошві внаслідок експлуатації взуття тощо, то в даному разі можна було б ототожнювати взуття з слідами.

У викладеному вище процесі криміналістичної ідентифікації закінчився встановленням тільки групової належності. Тому поняття «групова належність» у даному випадку означає логічну форму висновку ідентифікаційного процесу. Прикладом останнього є дослідження холодної зброї та інших невідомих предметів, коли потрібно встановити: чи є досліджуваний предмет холодною чи вогнепальною зброєю. Тут визначення ножа фінським є встановленням його групової належності, тобто першою стадією ідентифікації.

Групофікація як самостійний метод дослідження застосовується для дослідження сипучих, рідких та газоподібних об’єктів, щодо яких встановлення тотожності за допомогою криміналістичної ідентифікації неможливо, оскільки ці об’єкти не мають сталої зовнішньої форми.

Розглянемо це на прикладі. Зі складу підприємства викрали кілька мішків пшениці. Експерт ,порівнюючи зразки пшениці які, були на складі підприємства із зразками вилученими у підозрюваного, встановив, що обидва зразки належать до одного сорту і виду, одного року врожаю, мають однакову схожість, засміченість тощо. На основі збіжних властивостей він дійшов висновку, що порівнювальні зразки однакові і відносяться до сорту пшениці «Миронівська 808», тобто встановив клас (злакові), рід (пшениця), та вид «Миронівська 808». Дослідження зразків зерна можна було б продовжити і встановити ще декілька збіжних властивостей, розроблених методикою судово - біологічної експертизи, тобто досягти трохи більшої схожості, але не тотожності. Оскільки пшениця, вилучена у підозрюваного зі складу підприємства, після розділу на частини утворила 2 нових конкретних об’єкти, кожний з яких тотожний сам собі.

Аналогічним є процес дослідження рідких та газоподібних речовин. Скажімо, встановлення групової належності крові за двома плямами, визначення сорту вина дегустатором тощо. Тут встановлюється не конкретна порція речовини, а тільки чи належить вона до певного виду, роду, класу раніше відомому і визначеному сукупністю властивостей та ознак.

Тому встановлення групової належності сипучих, рідких та газоподібних об’єктів - це процес групофікації, який являє собою самостійний частковий метод науки криміналістики.

Криміналістична діагностика.

Термін «діагностика» грецького походження, що означає здатне розпізнати.

Розпізнання - вчення про методи розпізнавання хвороб і про ознаки, які характеризують ті чи інші захворювання. В широкому розумінні цього слова процес розпізнавання використовується у всіх галузях науки і техніки, являється одним із елементів пізнання матерії, тобто дозволяє визначити природу явищ, речей, матеріалів і конкретних предметів. З філософської і логічної точок зору термін «діагностика» правомірно можна використовувати в будь-яких галузях науки.

Сутність криміналістичної діагностики може бути визначено як вчення про закономірності розпізнавання криміналістичних об’єктів за їх ознаками (стать людини по почерку, дистанції пострілу по слідам застосування вогнепальної зброї, зріст людини по слідам ніг, віку записів по властивостям штрихів, групи крові по змазаним пото-жировим слідам, типи вогнепальної зброї по слідам на гільзах, виду одягу по складу і властивостям одиничних волокон і т. ін.).

Являючись спеціальним видом пізнавального процесу, діагностування відрізняється від використовуваних в криміналістичній практиці впізнання та ідентифікації.

При діагностуванні об’єкт встановлюеться шляхом співставлення знань, накоплених наукою, досвідом про групу, клас відповідних об’єктів.

При криміналістичній ідентифікації об’єкт встановлюється шляхом співставлення двох (або більше) конкретних об’єктів, тотожність яких є індивідуальною.

Відмінність не виключає застосування, діагностування на початкових стадіях ідентифікації, більш того, інколи виявляється корисним для вибору найбільш ефективного метода ідентифікації, оцінки значимості виявлених ознак.

Діагностування може проводитись в процесуальних і непроцесуальних формах.

Особливо перспективна діагностика в рамках оперативно-пошукових міроприємств, здійснюється при розкритті злочинів, так як дає оперативним працівникам та іншим особам інформацію для побудови версій для розшуку підозрюваного. Також такі дослідження дозволяють проводити оперативну перевірку підозрюваних у скоєнні злочину осіб.

Цінні відомості для розкриття злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, дають діагностичні дослідження волокон та інших мікрооб’єктів - частинок фарби, скла, рослинних залишок.