3. Криміналістичний метод, поняття та класифікація

Вчення про криміналістичні методи безпосередньо пов’язане з розвитком та становленням науки криміналістики. Ще в ранніх працях криміналістів згадувалось про ці методи. Так, І.М. Якимов у першому підручнику криміналістики (1925р.) писав про методи природних, медичних, технічних наук, які використовуються для розслідування злочинів та вивчення фізичних і моральних властивостей особистості злочинця. Б.М. Шавер та А.І. Вінберг (1940 р.) вважали криміналістичними методи виявлення та дослідження доказів, метод пізнання злочинців. Пізніше робились спроби більш точно визначати методи науки криміналістики, вказати їх зв’язок з діалектичним методом пізнання. Однак до цього часу немає такого визначення, яке б відповідало поглядам усіх вчених.

Вперше на взаємозв’язок криміналістичних методів з діалектичним звернув увагу Б.М. Шавер, який зазначав, що єдиним науковим методом пізнання є діалектичний, який лежить в основі практичних діалектичних методів розкриття та розслідування злочинів, як узагальнення досвіду судово-слідчої практики і активного пристосування наукових даних інших наук до задач виявлення та дослідження доказів.

Вагомий внесок в розробку методологічних основ науки взагалі та юридичної зокрема зробили українські вчені В.П. Казимирчук, П.О. Надбайло, В.П. Колмаков та ін.

Методи пізнання нерідко ділять за рівнем дослідження на теоретичні та емпіричні (практичні).

Методи емпіричного рівня, або практичної діяльності, застосовуються при реалізації теорії для розв’язання практичних задач. Наприклад, метод криміналістичної ідентифікації є вченням про встановлення тотожності об’єктів, які мають стійку зовнішню форму, за їх матеріальним та ідеальним відображенням. Практична реалізація ідентифікації в судово-слідчій практиці породжує різні методики дослідження, наприклад, ототожнення зброї за ознаками зовнішності тощо.

Разом з тим методи емпіричного рівня не можна ототожнювати або протиставляти теоретичним.

Методи теоретичного рівня представляють найбільш загальні закони розвитку матеріального світу, вони не підміняють методи конкретних наук, і являються їх загальною філософською основою , а також виступають як засоби пізнання в усіх сферах діяльності. Ось чому методи теоретичного рівня не можна ототожнювати і тим більше протиставляти методам практичної діяльності. Практика завжди була критерієм істинності знання. За допомогою теорії практика долає і безперервно вдосконалює складний шлях пізнання, а результати практики – критерій істинності теорії, які дозволяють корегувати її. Це дає взаємопов’язане розуміння явищ та подій взагалі і при розслідуванні злочинів зокрема.

Так у фізиці була відкрита закономірність, згідно з якою внаслідок пострілу зменшується намагніченість зброї, з чого був зроблений практичний висновок: якщо зі зброї повторно не стріляти, то намагніченість зброї через 7 – 10 діб відновиться до природного рівня, тобто дорівнюватиме магнітному полю Землі. На цій підставі був побудований графік залежності намагніченості зброї від часу, який минув з моменту пострілу. Тепер для встановлення дня, коли було зроблено постріл, достатньо було б виміряти намагніченість знайденої зброї і за допомогою графіка визначити, скільки діб минуло з моменту пострілу. Ця теоретична концепція і практичні способи її реалізації були запропоновані як науковий метод визначення давності пострілу.

Проте практика часто вносить свої корективи в теорію. З’ясувалось, що намагніченість змінюється не тільки при пострілі, але й при інших механічних коливаннях зброї, як, наприклад, при падінні зброї на бетонну підлогу, ударі зброї об твердий предмет або твердим предметом по зброї тощо. Таким чином, побудований на об’єктивній закономірності криміналістичний метод виявився непридатним для практичного визначення давності пострілу. Аналогічне сталося із нітрато-нітридним методом визначення давності пострілу, запропонованим іще в 1948 р. одеським криміналістом Папаспіракі. Теоретична концепція, побудована на об’єктивній хімічній закономірності, в дійсності виявилась взаємозв’язаною з багатьма ситуаційними факторами, врахувати які неможливо, а отже і визначити давність пострілу. Проблема визначення давності пострілу до цього часу в криміналістиці не розв’язана.

Крім розподілу методів за рівнями дослідження на теоретичні та емпіричні (практичні), їх ділять за загальністю застосування на всезагальні, загальні та спеціальні (часткові).

Всезагальним методом є матеріалістична діалектика, суть якої полягає у вивченні предметів та явищ дійсності в русі, змінюванні, розвитку, взаємозв’язку і взаємо-обумовленості. Всезагальний метод як теорія пізнання усіх галузей знань виконує методологічну, гносеологічну та світоглядну функції.

Пізнання об’єкта, який рухається, змінюється та розвивається є суттю методологічного підходу, що необхідно враховувати при дослідженні суспільних явищ, якими є злочини, таких спеціальних процесів, як, наприклад, взаємодія та утворення слідів злочину, їх зберігання у часі тощо. Вивчення ідентифікаційних ознак об’єкта, що рухається та змінюється, є принципом формування ідентифікаційного комплексу ознак і оцінювання його індивідуальності. Так загальне втілюється в конкретному, принципи діалектичного методу в конкретному науковому дослідженні – методиці криміналістичної ідентифікації.

Використання всезагального методу пізнання в загальній теорії і практиці, а у правоохоронній зокрема, означає для суб’єктів практичної діяльності ось що:

а) визнання всезагального відображення як реальної можливості пізнання будь яких подій та їх взаємодій в процесі розслідування і попередження злочинів;

б) цілеспрямоване використання категорій діалектичного матеріалізму та діалектичної логіки для забезпечення всебічної повноти дослідження;

в) всебічний розвиток та впровадження в практику судової і слідчої діяльності нових методів та засобів збирання і дослідження доказів, через які розкривається методологічна роль теорії пізнання;

г) широке використання узагальненої слідчої та судової практики як критерію істинності зібраних доказів;

д) формування висновків та оцінювання подій і фактів, що пізнаються, на основі конституційних принципів законності у правовій державі.

Загальні або загальнонаукові методи – це методи які використовуються в усіх науках або в усіх галузях практичної діяльності. Серед загальних методів називають: порівняння, спостереження, опису, експерименту, реконструкції, вимірювання, математичні методи інформатики та кібернетики. Дійсно, вони є загальними, оскільки використовуються в усіх науках, у тому числі і в криміналістиці. Разом з тим до загальнонаукових методів нерідко відносять і логічні прийоми мислення, а саме: аналіз та синтез, аналогію та гіпотезу, індукцію, закони та категорії діалектичної і формальної логіки, методи абстрагування та ідентифікації. Так, в основі розшуку злочинця за ознаками словесного портрету лежить абстракція ототожнення, тобто виділення з різних джерел ознак і абстрагування їх у єдиний образ зовнішності розшукуваної особи. В процесі розшуку цей абстрагований образ може бути матеріалізований, наприклад, поданий у вигляді орієнтиру, намальований або зібраний із намальованих елементів за методом суб’єктивного портрета.

Спеціальні (приватно-наукові) методи використовуються для пізнання і дослідження окремих явищ, подій, фактів, які є предметом дослідження конкретної науки. Тому такі методи називають відповідно до галузі знання – соціологічними, кримінологічними, криміналістичними тощо.

Про поняття криміналістичних методів та їхню структуру до цього часу ведуться дискусії не тільки в монографічній, але й у навчальній літературі. Деякі вчені визначають криміналістичний метод, використовуючи зміст таких понять, як “спосіб”, “підхід”, “алгоритм”, а інші розглядають його як окрему теорію, систему правил та рекомендацій.

З урахуванням існуючих концепцій можна запропонувати таке визначення криміналістичного методу.

Криміналістичний метод – це приватна теорія, яка висвітлює об’єктивні закономірності, принципи й прийоми, що дозволяють визначати шляхи теоретичного та практичного дослідження джерел криміналістичної інформації.

У структурному плані конкретний метод є не тільки системою науково обгрунтованих прийомів та рекомендацій, але, він як теорія відображає об’єктивні закономірності, що до пізнання, і містить засоби досліджень.

Розглянемо це на прикладах. Сонячне світло, яке проходить через тригранну призму, розкладається на сукупність кольорових смуг, тобто спектр, який характеризує якісно-кількісний склад речовини, що є джерелом світла. Ця закономірність лежить в основі спектральних методів дослідження в самих різноманітних галузях знання, в тому числі й криміналістиці. Однак спектральні криміналістичні методи відрізняються від спектральних методів в інших науках. Індивідуальність побудови папілярних візерунків на поверхні долоні рук людини – об’єктивна закономірність, на основі якої побудовані класифікаційні системи кримінальної реєстрації злочинців. Разом з тим закономірність – це не метод, а тільки об’єктивна сторона що відображає його суть. Розроблені на її основі рекомендації і прийоми дослідження про перетворення явищ, складають його іншу сторону, а у сукупності вони утворюють науковий криміналістичний метод.

Таким чином, науковий метод відбиває єдність двох сторін – об’єктивної та суб’єктивної. Тому цей метод евристичний і відображає об’єктивні закономірності під кутом зору конкретного суб’єкта, який ним користується в практичній діяльності. Відповідно, структура криміналістичного методу відображає не тільки визнану наукою об’єктивну закономірність, але й способи, прийоми та засоби, необхідні для дослідження об’єктів та явищ на основі цих закономірностей.

Всі криміналістичні методи реалізуються у межах кримінально-процесуального закону, що, для науки криміналістики є сукупністю певних заборон: процесуальних, технічних, етичних, моральних. Наприклад, неповнолітній свідок допитується тільки у присутності педагога; для з’ясування причин смерті треба призначити судово-медичну експертизу; оглядаючи предмет — засіб вчинення злочину, насамперед необхідно зафіксувати запах та мікрочастки, а потім всі інші сліди, які є видимими; слідчий не має права бути присутнім при огляді особи іншої статі, якщо це пов’язано з оголенням тіла тощо.

Поряд з поняттям методу у криміналістичній тактиці та методиці розслідування широко використовується поняття “прийом” і “спосіб”, наприклад прийом допиту, огляду, розслідування, способи створення неврахованих надлишків, прийоми приховування та розкрадення грошових цінностей шляхом банківських операцій тощо. Тут прийом та спосіб розуміють як практичний шлях реалізації певних теоретичних знань. Ось чому інтерпретація наукового методу як прийому або способу його практичної реалізації вважається справедливою.

Класифікація методів науки криміналістики

Проблема класифікації методів найбільш дискутується в методології криміналістики. Класифікаційні системи криміналістичних методів наведені в працях Б.М.Шавера (1938 р.), С.М.Потапова (1946 р.), С.П.Мітрічева (1960 р.), О.М.Васильєва (1962 р.), В.П.Колмакова (1965 р.), Р.С.Бєлкіна (1965 р.), М.В.Салтевського (1969 р.), І.Ф.Пантелєєва (1982 р., 1988 р.), В.Я.Колдіна (1990 р.) та ін. Дискусії щодо цієї проблеми тривають і досі. Останні досягнення науки та взагальнення досвіду практики свідчать, що в розв’язанні проблеми класифікації методів науки криміналістики слід керуватися загальноприйнятою класифікацією з урахуванням рівнів загальності дослідження та поділяти методи на всезагальні, загальні та часткові (спеціальні або приватнонаукові). Така класифікація методів пізнання загальновизнана, вона поділяється більшістю вчених-криміналістів, відображена у підручниках та наукових працях.

Методи науки криміналістики дуже різноманітні, особливо часткові, оскільки в процесі судово-слідчої діяльності доводиться добувати та досліджувати доказову інформацію із різноманітних матеріальних та ідеальних відображень, застосовувати безліч технічних засобів та методів. Саме через це проблема класифікації має теоретичне та практичне значення.

У теоретичному плані класифікація методів конкретної науки свідчить про її зрілість, сформованість “інструментарію” дослідження її предмета. На практиці класифікація дозволяє швидше орієнтуватися у засобах пізнання та обирати методи та засоби дослідження, найбільш економічні і ефективні для досягнення поставленої мети. У навчальній та криміналістичній літературі існує, принаймні, чотири системи класифікації криміналістичних методів. Аналізуючи їх та поділяючи філософську концепцію про трирівневе ділення методів пізнання, можна запропонувати таку класифікацію криміналістичних методів:

1. Усезагальний метод – матеріалістична діалектика;

2. Загальні (загальнонаукові) методи: спостереження, вимірювання, експеримент, порівняння, моделювання, математичні та кібернетичні, логічні (аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія), група психологічних та природничо-наукових методів, які використовуються для розв’язання криміналістичних задач розслідування злочинів;

3. Часткові, частковонаукові або спеціальні методи – криміналістична ідентифікація та встановлення групової належності (групофікація), група методів збирання криміналістичної інформації з матеріальних джерел, група методів експертного дослідження матеріальних відображень, група методів встановлення фактів і розслідування окремих видів злочинів, група методів попередження злочинів криміналістичними засобами.

Запропоновану класифікацію розпізнають за двома ознаками: по-перше, в ній подано розгорнений перелік загальних методів, до якого входять логічні та психологічні методи, а також група методів природничих та технічних наук, що широко застосовуються у структурі приватних методів як пізнавальні прийоми; по-друге, часткові методи, крім двох – криміналістичної ідентифікації і криміналістичного встановлення групової належності, подані в класифікації у вигляді груп, усередині яких можлива самостійна класифікація. Наприклад, до групи методів збирання інформації з матеріальних джерел належать “польові” методи виявлення, фіксації та попереднього дослідження слідів-відображень слідчим на місці події та в його кабінеті. Група методів експертного дослідження джерел інформації відрізняється складністю технічних засобів, котрі потребують стаціонарних умов, а фахівці – більш глибокої і вузької спеціалізації у конкретній галузі знання.

Разом з тим ця класифікація проблематична, оскільки в добу науково технічного розвитку дати вичерпний перелік методів майже неможливо, нові методи з’являються щоденно.