23.Ранній залізний вік. Загальна характеристика.

Ранній залізний вік – один із періодів розвитку людства за археологічною періодизацією. Відзначається розселенням індоєвропейців, технологічним переламом у виготовленні знарядь праці і зброї, виникненням перших державних утворень, періодом існування найяскравіших кочових утворень. На території України ця доба припадає на І тис. до н.е. – початок І тис. н.е. і хронологічно відповідає кіммерійському, скіфському та сарматському добам історії.

Попри тривале знайомство з металургією (виплавка міді, а надалі й бронзи) залізо було освоєне доволі пізно. Причина цього крилася в тому, що залізо плавиться за температури 1530 °С, а її не могли досягти за тодішніх умов (мідь плавиться за температури 1089 вС). Цю перепону здолали завдяки застосуванню так званого сиродутного способу отримання заліза. Суть його полягає у відновленні заліза з його окислу (руди) за допомогою вуглецю за температури 900 °С. Вуглець надходив до плавильної печі — горна — разом із повітрям (звідси й назва). Відтак зводили горн, завантажували його деревним вугіллям (воно дає більше тепла, ніж звичайні дрова) та рудою і, нагнітаючи за допомогою міхів повітря, досягали температури, необхідної для процесу відновлення заліза. Воно стікало густою тістоподібною масою на дно горна й, охолоджуючись, перетворювалося на пористий (ніздрюватий) шматок. Надалі, проковуючи, його ущільнювали й отримували в такий спосіб готовий метал — крицю.

Речі виковували з розпеченого до червоного шматка криці. У процесі кількаразового охолодження та розпечення виробу, його проковування метал набував міцності, тобто загартовувався. Таким чином, технологія виготовлення мідних чи бронзових речей і залізних принципово різниться: перші отримували шляхом литва у формах, другі — виковували. Через це серійні речі, яких вимагалося багато, за доби раннього заліза часто виготовляли з бронзи, скажімо, наконечники до стріл, дешеві прикраси. Більше того, збагачення металургійного досвіду позитивно відбилося і на бронзовій індустрії. Саме на першому етапі залізного віку вона досягає небувалого піднесення за рахунок удосконалення прийомів литва, розклепування, витягування дроту й застосування для оздоблення інкрустації, позолоти, плакування іншим металом тощо. Лише за пізнього середньовіччя навчилися сягати температури, необхідної для плавлення заліза. Завдяки цьому було отримано новий матеріал — чавун.

Відкриття заліза дало людині не просто новий міцний матеріал. Поклади залізної руди (на відміну від мідної) є доволі поширеними. Нерідко вона залягає на незначній глибині, у верхніх шарах ґрунту. Доступність сировини дала можливість колективам позбутися залежності від тих, хто володів раніше покладами міді та інших металів. Розширення сировинної бази, а відтак і виробництва, залучення до цього процесу більшої кількості людей сприяли накопиченню досвіду, винайденню нових знарядь і механізмів. Уже на зламі ер було винайдено майже всі ручні знаряддя, якими ми користуємося й сьогодні. Це відбилося й на інших сферах виробництва, зокрема сільськогосподарського. Щоправда, різні спільноти з різною швидкістю включилися у цей процес (залежно від того, в якій системі зв'язків вони були задіяними або з ким конкурували). Залізний вік в Україні пов'язаний з кіммерійською, скіфо-сармато-античною та ранньослов'янською культурами. Основою господарства залишалося землеробство. Широко застосовувалися залізні знаряддя праці. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У степовій зоні розвивалося кочове скотарство. Великого значення набуло залізоробне ремесло. Широко використовувався гончарний круг. Населення, що проживало на території сучасної України, підтримувало тісні контакти зі стародавніми сусідніми цивілізаціями.

У ранній залізний період в Україні виділяється декілька культур, серед яких важливе значення мали пшеворська, зарубинецька і черняхівська. Вони охоплювали І ст. до н. є. — VII ст. н. є. Удосконалювалися знаряддя праці, розвивалося сільське господарство, ремесла, поглиблювався обмін. Черняхівська культура у III — IV ст. н. є. зумовила появу одного з перших могутніх праукраїнських утворень — Антського державного об'єднання.