58.Культура шнурової кераміки Правобережжя України.

Культура шнурової кераміки (відома також як культура бойових сокир) — назва археологічних культур пізнього енеоліту, поширених у лісовій і лісостеповій зонах Північної, Центральної і Східної Європи при кін. З — сер. 2 тисячоліття (в основному 2300 — 1700) до н.е. Загальною ознакою шнурової культури є кераміка, прикрашена відтисками шнурка, який накладали на вогкі стінки глиняного посуду, або врізний орнамент на горщиках, черпаках, мисках, кулястих амфорах з ручками. «Шнуровики» користувалися шліфованими кам'яними ножами, сокирами, в тому числі й бойовими кинджалами, долотами; вживали прикраси з кістки та металу. Час існування цієї археологічної культури на землях України більшість дослідникіфв нині датують 2900 – 2450/2350 рр. до н.е.

На початку ХХ століття В. О. Городцов на Правобережжі Середнього Дніпра виділив придніпровську культуру, яку незабаром перейменував в середньодніпровську. Вивченням цієї культури в різний час займалися Т. С. Пассек, П. М. Третяков, С. С. Березанська, М. М. Бондар, К. П. Бунятян та інші дослідники. Повну характеристику середньодніпровської культури дав І. І. Артеменко.

Існування середньодніпровської культури визначається в межах від XXVI—XXV до XVIII—XV століть

до н.е. Її населення займало значну територію — все Середнє і Верхнє Подніпров'я. Могильники та поселення цієї культури відомі у Черкаській, Житомирській, Київській, Чернігівській та Сумській областях — на території України, а за її межами — у Східній Білорусії (у Гомельській, Могильовській, Вітебській та Мінській областях), а також у прилеглих областях Росії (Брянській, Смоленській, Калузькій).

Середньодніпровська культура виникла внаслідок складного процесу, в якому взаємодіяли групи прийшлих із заходу племен шнурової кераміки та місцеве населення. Передбачається, що осередком її формування було Правобережжя Середнього Подніпров'я, звідки її племена просунулися на північ і на Лівобережжя, потім на береги Десни, Нижньої Прип'яті й Сожу, а потім освоїли береги Верхнього Дніпра. Місцеве населення цих територій попереднього періоду становили етнічно віддалені племена, різних рівнів соціального розвитку, носії пізнього етапу трипільської та ямної, дніпро-донецької та середньостогівської культур. У результаті розселення відбувався процес асиміляції місцевого населення, змішування елементів культури. Про поліетнічну основу формування середньодніпровських племен свідчить різноманіття ритуалів їх поховального обряду, що включало поховання в курганах і ґрунтових могильниках, кремацію і трупопокладення у різних позах.Крем'яний серп. Підкарпатська культура. Баличі

Середньодніпровські племена жили осіло. Природні умови лісової і лісостепової зон, широкі заплави Дніпра та його приток забезпечували велику кількість харчів для худоби, сприяли розвитку заплавного і підсічного землеробства. Вирощували пщеницю, ячмінь, просо. До знарядь підсічного землеробства належать численні крем'яні клиноподібні сокири. Врожай збирали крем'яними жнивними ножами у вигляді довгих пластин. Продукцію малим кам'яними зернотерками. Знахідки кісток на поселеннях свідчать про розведення великої та дрібної рогатої худоби, а також коней і свиней. Потреба у м'ясі та шкірах задовольнялася також полюванням на оленя, лося, кабана, бобра і вовка, практикувалося рибальство.

Ліпний керамічний посуд мав різне функціональне призначення. До кухонного посуду належать великі пласкодонні товстостінні посудини з опуклим тулубом і прямою відігнутою назовні шийкою. Столовий посуд відрізнявся від кухонного технікою виготовлення і різноманітністю форм. Він представлений двома основними групами. До першої відносять тонкостінні посудини — широкогорлі горщики, кубки і келихи з високою відігнутою шийкою, округлим тулубом, округлим або пласким дном, а також — пласкодонні амфори з ручками, з біконічним або округлим тулубом. До другої — горщики з високими плічками і дуже вузьким пласким дном, а також банки і чаші з прямими або заокругленими, розширеними догори стінками. Посудини орнаментовані відбитками шнура, лінійного або зубчатого штампу, паличкою, обмотаною тонким шнуром або ниткою, нігтьовими защипами, різьбленими або прокресленими лініями. Характерні горизонтально-зональні композиції з паралельних лав шнура, "ялиночки", діагоналей або заштрихованих трикутників, дотичних сторонами.

Особливу категорію знахідок складають численні кам'яні свердлені сокири з ретельно відшліфованою поверхнею, представлені різними формами — ромбодібні й овальні, з коротким і видовженим обушком. Ці предмети нагадують про другу назву культур шнурової кераміки — культури бойових сокир.

Суспільний устрій середньодніпровських племен характеризується розвиненими патріархальними відносинами з початковою соціальною і майновою диференціацією. У могильниках складністю поховального ритуалу і багатством інвентарю виділяються елітні поховання, що були, мабуть, могилами представників родоплемінної знаті, військових лідерів. Саме у таких похованнях знаходяться предмети озброєння з каміння і металу, металеві прикраси.

Середньодніпровські племена активно взаємодіяли і з сусідніми племенами — з населенням Прибалтики, Прикарпаття, племенами городоцько-здовбицької та стжижовської культур. Помітні зв'язки з південно-східними сусідами — з носіями ямної, а потім катакомбної та бабинської культур. У результаті контактів у прикордонних областях відбувалося змішання населення. Особливо виразна щодо цього територія Подніпров'я на відстані від Києва до Канева. Тут племена середньодніпровської та катакомбної культур залишили по собі загальні синкретичні утворення, відображені в матеріалах поселень Ісківщина, Козинці, Княжа Гора та ін. Багато дослідників підкреслюють значну роль племен середньодніпровської культури у стародавній історії лісової смуги Східної Європи. З просуванням частини її населення на північний схід формується московсько-клязьминська група фатьянівської культури. Середньодніпровська культура стала основою складання сосницької культури пізнього бронзового віку, яка у Середньому і Верхньому Подніпров'ї займала майже ту саму територію, що й попередня середньодніпровська.