56.Культура типу Лука-Райковецька.

Лука-Райковецька культура — східнослов'янська археологічна культура VIII–IX ст., пам’ятки якої поширені у лісовій та лісостеповій зонах України від Дніпра до Закарпаття. Стала підґрунтям Київської Русі

Названа за городищем VII–IX ст. в урочищі Лука біля с. Райки Бердичівського району Житомирської області, розкопки на якому були проведені В. К. Гончаровим у 1946–1947.

Окремі пам'ятки почали досліджуватися ще наприкінці XIX — на початку XX ст. (розкопки на Житомирщині, а також на Старокиївській горі у Києві тощо), проте широких масштабів ці дослідження набули вже з кінця 1940-х років. Донедавна райковецька культура визначалася як «пам'ятки типу Луки Райковецької».

Ареал культури охоплює значну територію, що більш-менш збігається з ареалом своєї попередниці — празької культури, з якою є генетично пов'язана — Правобережну Україну, а також Закарпаття, суміжні області Білорусі, Молдову, Румунію та Болгарію.

Деякі розкопані селища та городища виникли ще в 500–700 рр.

На поселеннях досліджені як напівземлянки, так і наземні житла з кам'янками або глинобитними печами, розташованими в кутках.

У 700–900 рр., мабуть, зберігався обряд поховання залишків кремації в ґрунтових могилах, в урнах, а до X ст. він змінився підкурганними безурновими похованнями.

Типова для культури кераміка відрізняється від празько-корчакської порівняно низькими пропорціями, сильнішою профілізацією, наявністю на частини судин нерівного лінійно-хвилястого орнаменту.

57.Структура давньоруського міста.

Першочергова зацікавленість у середньовічному місті з боку археологів пояснюється не лише виключним багатством знахідок, що утримуються в його культурному шарі, а й надзвичайно широким спектром проблем, які вони дозволяють поставити та вирішувати. Зокрема, аналіз наявних джерел переконує, що раннє давньоруське місто являло собою найважливішу структуру державності, на перших порах, по суті, рівну їй.

Розкопки дитинця. ЧернігівМожна стверджувати, що головною містотворчою силою на початковому етапі давньоруської історії була політична влада. Молода східнослов'янська знать розпочала будівництво для себе замків — фортець, котрі порівняно швидко ставали дитинцями ранньофеодальних міст. Під їх стінами відбувалась концентрація ремесла і торгівлі, а у межах стін складалась військова дружина. Варяги називали Русь — "Гардаріки" — країною міст або замків. Для початкового стану давньоруської історії відомо 16 міст, в другій половині ХІ ст. з'являються згадки про 50 нових центрів, до ХІІ ст. — понад 130, а до перших десятиліть ХІІІ ст. — ще близько 50. Як показали роботи останніх десятиліть, тісний адміністративно-політичний та господарський зв'язок давньоруських міст із сільськогосподарською округою обумовив деяку специфічність їх соціально-економічного життя по відношенню до західноєвропейських. Ремесло і торгівля, являючись в цілому досить розвинутими, не становили основу їх розвитку. Міста росли за рахунок додаткового продукту, що створювався в сільськогосподарському секторі економіки країни, на який вони мали право внаслідок значної концентрації в них крупних землевласників. Головним елементом зростання і розвитку кожного міста була фортеця. Феодальна природа такого урбаністичного центру зумовила його соціально-топографічну двочастинність: відносно невеликий князівсько-боярський дитинець, де зосереджувались органи влади і управління, та велике за розмірами передмістя — посад, заселений, переважно, демократичними верствами населення. В деяких випадках зафіксовані й окольні міста, що займали проміжне становище між двома вищеназваними. Така соціально-топографічна модель залишалася універсальною на протязі століть. З кінця ХІІ — початку ХІІІ ст. передмістя — посади почали ділитись на більш дрібні адміністративно-структурні одиниці, так звані “кінці”. В цілому, давньоруські міста являли собою соціально-економічні, політичні й культурні центри, де зосереджувалися вищі матеріальні й духовні надбання народу. Напередодні монголо-татарської навали найбільші центри досягли високого європейського рівня розвитку, але цей поступальний процес був насильно зупинений ордами хана Батия.