53.Празька (корчацька) та пеньківська археологічні культури.

Пра́зька культу́ра — археологічна культура, що існувала в 500—700 роках. Її пов'язують зі слов'янськими племенами. Названа за характерною ліпною керамікою празького типу.

Виділена І. Борковським 1939 року з ранньосередньовічних пам'яток, розкопаних біля Праги. Представлена неукріпленими поселеннями з житлами — напівземлянками, що мають печі-кам'янки, і ґрунтовими безкурганними могильниками із трупоспаленнями в урнах.

Спочатку Празька культура була поширена на території південної Польщі, Чехії, Словаччини, Волині. Пізніше ареал її поширився на північну частину Польщі, східні райони Східної Німеччини, білоруське Полісся, середню частину Правобережної України, Молдавію й Румунію. Це привело до змішання Празької культури з місцевими, більш ранніми культурами й виникнення локальних варіантів.

Простежується успадкованість пізнішими слов'янськими культурами елементів Празької культури.

Корчацька культура

Корчацька, празько-корчацька або житомирська культура (східна частина празької культури в межах сучасної України від Західного Бугу до Дніпра з своїми локальними особливостями). Розкопки початі в 1920-х роках Сергієм Гамченком біля села Корчак Житомирської області, в особливу культуру виділена Ю. В. Кухаренком. Ця культура є ранньосередньовічною і її датування припадає на V—VII століття н. е. Територією її поширення було межиріччя Дніпра і Ельби, ця культура функціонує разом з пеньківськими старожитностями.

Пенькі́вська (антська) культу́ра — археологічна культура, що існувала протягом 5—8 століть від Пруту до Осколу й займає переважно лісостепову смугу України.

Виникла внаслідок переселення на південь племен київської культури. Вважається, що пеньківська культура залишена антами — однією з груп ранньоісторичного слов'янства.

Перші незаплановані дослідження пеньківської культури відбулись у 1956–1959 роках. Це була експедиція під керівництвом Березовця Д.Т., вона була проведена поблизу села Пеньківка у Потясминні. Подальшими дослідженнями було визначено територію поширення цієї культури, пеньківці розселились в лісостепі від Подунав'я на південному заході до Сіверського Дінця на північному сході.

Як і представники інших культур, носії пеньківської розселялись над річками. Характерним було розміщення поселень групами по 5-7 поселень, на відстані одне від одного 3-5 кілометрів. Селища здебільшого займали 1,5-3 га, здебільшого у селищах розміщувалось до 30 жител. У плані вони були чотирикутними напівземлянками, площею в середньому 25 метрів квадратних, стіни мали стовпову або зрубну конструкцію. У житлах для обігріву і побутових потреб використовували вогнища або кам'яні печі. Також поруч з житлами було виявлено господарські будови і ями.

Основою господарства було орне землеробство. Також пеньківці займались мисливством, риболовлею. Розвивалась галузь залізного виробництва. Одним з найбільших металургійних центрів був Гайворонівський, він складався з чотирьох агломераційних печей і двадцять одного сиродутного горна. Тут було виявлено залізні шлаки і кричне залізо, крім того було знайдено ознаки ковальства. Отже ця галузь була розвинена на досить високому рівні.

Кераміка була представлена перш за все, горщиками біконічної форми. Також трапляються горщики тюльпаноподібної форми і з загнутими до середини кінцями вінця.

Поховання представлялись характерними для слов'ян трупоспаленням на стороні, рештки тіл хоронили у ямках. Крім цього трапляються звичайні тіло покладення.

Період існування пеньківської культури датується V-VII ст. н. е., про неї у своїх записах згадують Прокопій і Йордан, вони пишуть про цих людей, як приналежних до антського союзу.

Подібною до пеньківської культури є колочинська, вони розвивались практично у одному часі. Тому між ними багато спільних рис, хоча у колочиньській спостерігаються впливи північно-східних сусідів з Білорусії і Смоленщини.

Друга половина І тис., у цей час у Західній Європі функціонують новосформовані феодальні держави, на основі германських племен. Слов'яни стали базою для державних утворень у Східній Європі. Крім Великоморавської, Чеської, Польської, Болгарської в наслідок закономірних процесів на території поширення східних слов'ян утворюється нова держава — Київська Русь. Причинами утворення нових державностей стало формування племінних союзів, так західні слов'яни поділились на поляків, чехів, словаків; південні: сербів, хорватів, словенців, боснійців, чорногорців; східні: слов'ян, полочан, кривичів, в'ятичів, радимичів, дреговичів, сіверян, деревлян, полян, білих хорватів, уличів, тиверців.