50.Комарівська та тшинецька культури.

Комарівська культура — археологічна культура середнього та пізнього періодів бронзової доби у Верхньому та Середньому Придністров'ї, що датується 15—12 ст. до Р. Х. (в Прикарпатті до 780 р. до Р. Х.). Виділена у 30-х роках 20 ст.

Названа за могильником, розкопаним 1934 року біля села Комаріва ( нині Галицького району Івано-Франківської області України). Поширена в Прикарпатті, Західному Поділлі, на Волині, в середньому Побужжі, частково на правобережжі Середнього Придніпров'я.

Простежуються локальні варіанти. На основній території Комарівської культури існувала в 15—12 ст. до Р. Х., у Західному Прикарпатті — до 8-початку 7 ст. до Р. Х.

На поселеннях відомі землянки і наземні житла. Поховання — в курганах або ґрунтових могильниках (трупопокладення або спалювання в ямах або кам'яних ящиках).

Інвентар: кераміка, кам'яні знаряддя, бронзові і золоті прикраси.

Комарівська культура належала племенам землеробських скотарів. Вона виникла на основі шнурової кераміки культури і близька до тшинецької культури Польщі (племена цих культур, мабуть, були пращурами слов'ян).

Тшинецька культура — археологічна культура середнього періоду бронзового віку, поширена в середній смузі Польщі (від річки Варти на заході) і в Україні (від Бугу на заході, до Десни на сході і від Прип'яті на півночі до півдня Волині). Назва від села Тшинця (Trzciniec) на Люблінщині.

Основні заняття носіїв тшинецької культури: скотарство і хліборобство, а також полювання і рибальство. Житла — землянки і наземні споруди. Пам'ятники поховань: могили з обрядами трупоспалення і трупопокладення; також колективні поховання. Знахідки: численні керамічні вироби (серед іншого посуд з рожевуватою підлискованою поверхнею, здебільшого оздоблений), крем'яні серпи, шкребки, наконечники стріл, вироби з кістки і бронзи. Тщинецька культура існувала з 16 до середини 12 ст. до н. е.

Тшинецьку культуру поділяють на західнотщинецьку культуру на території Польщі і східнотщинецьку культуру на території України.

Східнотщинецька культура виділена С. Березанською. Поширена в північній лісовій смузі Правобережної України і на Лівобережжі — в межиріччі Дніпра і Десни. Представлена переважно поселеннями. Виділяють чотири локальні групи: рівненську, прип'ятську, київську та сосницьку. Поселення невеликі (Пустинка), житла заглиблені в землю, покрівля двосхила. Долівка інколи вимощувалась глиняними вальками. Поховання різні: ґрунтові й підкурганні, з обрядом тілопокладання і тілоспалення. Знаряддя праці і предмети побуту представлені ліпним посудом (тюльпаноподібні горщики, черпаки, миски, друшляки), прикрашеним валиками, заглибленими лініями, заштрихованими трикутниками; крем'яними виробами (клиноподібними сокирами, серпами, наконечниками списів і стріл), кам'яними сокирами з отвором, кістяними речами. Бронзові вироби представлені ножами, кинджалами, прикрасами (браслети, перстені, різноманітні шпильки). Основою господарства племен східнотщинецької культури були осіле скотарство, різні промисли, в деяких місцях було поширене землеробство. Значну роль відігравали різні ремесла, обмін з сусідніми племенами. В соціальному житті панували родопатріархальні відносини, виділялась багатша верхівка. В духовній культурі домінували культ предків, вогню, різні форми прикладного мистецтва.

Тк. сформувалась на території Польщі на основі традицій культур лійчастого посуду та шнурової кераміки, на території України — різних груп культури шнурової кераміки, а також пізнього Трипілля. Племена тшинецької культури, на думку лінгвістів та археологів, лягли в основу праслов'янської людності між Віслою і Дніпром.