4. Занепад Великої Скіфії.

У IV ст. до н. е. скіфи вели боротьбу з могутньою Македонією за вплив на Балканах і в південно-західному Причорномор'ї. У вирішальній битві в 339 р. до н. е. скіфи зазнали поразки. У жорстокому бою загинув і Атей, якому на той час виповнилося близько 90 років. Після цього скіфська держава почала занепадати, і в III ст. до и. е. Велика Скіфія припинила своє існування. Скіфи відійшли на південь і створили Малу Скіфію зі столицею в Неаполі Скіфському (поблизу сучасного Сімферополя). У II ст. до н. е. скіфи були остаточно розгромлені сарматами, готами та іншими племенами.

Розвинута матеріальна культура скіфів увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Греції та пізніше Риму. У і свою чергу Скіфія істотно вплинула на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру населення лісостепової України.

49.Племена черняхівської культури.

Аналіз краніологічних матеріалів показав, що носіям цієї культури загалом були притаманні європеоїдні риси: висока, видовженої форми черепна кришка, помірно розвинутий рельєф, нешироке обличчя, середній за шириною, чітко окреслений ніс (Т. Кондукторова). Однак серед них вирізняється кілька морфологічних варіантів, «прив'язаних» до певних територій: правобережний наддніпрянський, лівобережний наддніпрянський, середньонаддніпрянський та ін. Це переконливо свідчить на користь тези про поліетнічний характер черняхівської культури, яку обстоюють вітчизняні вчені.

Спробуємо на підставі групових морфологічних характеристик з'ясувати роль окремих етнічних компонентів, з яких склався строкатий конгломерат черняхівської людності. Почнемо з готів, стосовно котрих в історично-археологічній літературі віддавна точаться гострі суперечки.

Предмети з Будештського некрополя Криулянського району Молдавії, Черняхівська культура, III—IV стст. н. е.

За фольклорною традицією, готи — це вихідці з о. Ґотланд у Балтійському морі. Наприкінці І тис. до н. е. вони з якихось причин залишили свою батьківщину й переселилися до Південної Балтії.

У II ст. н. е. готи просунулися далі на південь, з'явившись у Мазовії та Підляшші (Польща), в Поліссі та на Волині, де з ними пов'язують пам'ятки вельбарської археологічної культури. За поширенням вельбарських елементів на черняхівських пам'ятках з'ясували, що у верхів'ях Південного Бугу готські племена розділилися: одні з них рушили до Чорного моря та Приазов'я, інші повернули на південний захід. Поява готів на українських землях спричинилася до певних історично-культурних та етнічних змін, що відбулися в першій половині І тис. Встановлено, що готи певний час очолювали великі військово-політичні союзи, які об'єднували скіфів, сарматів, дакогетів і слов'ян. Ця обставина дала підстави деяким німецьким, польським і російським дослідникам вважати готів чи не єдиним творцем черняхівських старожитностей.

Аналіз антропологічних даних показує, що давнім германцям, а отже й готам, були притаманні риси, характерні для представників північної гілки європейської раси: масивний череп, який характеризується великим поздовжнім та поперечним діаметром, середня ширина лиця, низькі орбіти, відносно вузький ніс. Жодна краніологічна серія з черняхівських некрополів України та Молдови (а їх понад 20) не має такого поєднання ознак. Готську домішку можна простежити хіба що на деяких черепах із могильників, розташованих поблизу сіл Косанове (Побужжя) та Гаврилівка (Нижня Наддніпрянщина). Відтак можна погодитися з тими дослідниками (Т. Кондукторова, М. Великанова, Т. Алексєєва), котрі вважають, що готи не відіграли істотної ролі у формуванні морфологічних рис черняхівської людності. Зазначимо також, що наприкінці IV ст. частина готів під тиском гунів була змушена залишити терени Східної Європи, решта ж розчинилася серед місцевого різноплемінного люду, не залишивши помітного сліду в його матеріальній та духовній культурі.

Найдовше готи затрималися в Криму. Востаннє про кримських готів — мешканців печерних міст Мангуп-Кале, Ескі-Кермен та інших — згадано в писемних джерелах другої половини XVI ст.