39.Енеоліт. Загальна характеристика.

Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно-кам'яний вік (енеоліт), який у межах України датується IV— III тис. до Н. X. У цей час з'являються перші металеві вироби — мідні та золоті. Основними заняттями населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з'явився колісний транспорт.

Розвиток землеробства, скотарства, ремесла та обміну привів до значних змін у стародавньому суспільстві. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль у сім'ї переходить від матері до батька, родинні зв'язки почали вестися по батьківській лінії. Замість матріархату поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською общиною. Господарською основою стала патріархальна сім'я, що складалася з кількох поколінь родичів по батьківській лінії.

Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена Трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура досягла найвищого розвитку впродовж IV—III тис. до Н. X. (відомий український дослідник М. Відейко, відповідно до даних радіовуглецевих аналізів, датує перший етап трипільської цивілізації 5400—4600pp. до Н. X.). Вона була вершиною розвою енеолітичних землеробських спільнот у Європі, мало чим поступаючись раннім цивілізаціям Стародавнього Сходу V—IV тис. до Н. X. Назву отримала від дослідженого наприкінці XIX ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині.

40.Ольвія та Березань.

Розпечатка

41.Суспільний лад та світогляд східних слов'ян.

Сх.слов’янські племена, що з них повстав укр. народ: деревляни, що жили поміж Горинню, Прип’яттю, Дніпром і Тетеревом, поляни, на правому березі Дніпра, поміж Ірпінню й Россю, з головним городом Києвом, сіверяни на лівому березі Дніпра, по р. Десні, Сеймі й Сулі, на нинішній Чернігівщині й Полтавщині. Дуліби, бужани або волиняни, жили за Случчю, в нин. Волині, Холмщині й Підляшші, а може й у нин. Галичині, тиверці — поміж Бугом і Дністром, та уличі — над морем, поміж Дніпром і Бугом. У нинішній Галичині жили хорвати.

Природно-кліматичні умови сприяли формуванню розвинутого господарства слов'ян. Такі умови відіграли помітну роль в розвитку економіки стародавніх слов'ян. Археологічні розвідки поселень говорять про те, що основним заняттям східних слов'ян в II-V ст. було землеробство. Вони сіяли просо, жито, пшеницю, льон і інші культури. Для обробітку землі застосовувалось рало, мотика, серп, коса. Пізніше з'явився плуг із залізним лемішем. Культура землеробства знала перелогову і підсічну форми обробітку землі. Перелогова система існувала в основному в степових і лісостепових районах.. Але така система вимагала великих затрат фізичної праці людей. Це було під силу тільки родовій общині.

Родова община розміщувалась зазвичай у формі поселення, яке називалось двір (дворище, городище, печище). Це була окрема господарська одиниця з колективною власністю на землю, знаряддями і продуктом праці. Виробництво і споживання всередині родової общини було спільним. Розмір земельних ділянок визначався тим, яку територію міг освоїти кожний член роду. Спочатку з'явилось двопілля, а потім і трьохпілля. У V—VI ст. суспільний лад слов'ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в VII—IX ст., підштовхнули процес державотворення.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними. Людина вірила, що все навколо неї живе. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм (віра в надприродні властивості різних предметів або об'єктів), магія(віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину), тотемізм(віра в те, що людина має родинні зв'язки з певним видом тварин), землеробські культи(це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять), шаманство(віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб).

З давніх часів кожне плем'я стародавніх слов'ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов'янських богів. На перше місце було поставлено Перуна — бога-громовержця, місяця (Хорс), сонця (Дажбог), вітру (Стрибог), охорони посівів (Симаргл)