33.Неоліт в Україні. Загальна характеристика.

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (нового кам'яного віку), котра охоплювала VI—IV тис. до Н. X. й характеризувалася великими змінами в економіці, викликаними виснаженням мисливських ресурсів, кризою привласнюючого і зародженням відтворюючого господарства. Поряд із традиційними формами господарювання — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються і поширюються нові — скотарство і землеробство. Процес переходу від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих був якісно новим етапом в історії людства, який сучасні вчені називають "неолітичною революцією".

Для виготовлення знарядь праці продовжує використовуватися традиційна сировина — камінь, кістка, ріг, дерево. Але з'являються нові методи їх обробки — крім простого оббивання, ще й пиляння, шліфування та примітивне свердління.

Одним із важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила людина.

У соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Донця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті та інших рік виявлено бл. 600 неолітичних поселень.

34.Зрубна культурно-історична спільність.

Історія дослідження

Першовідкривачем зрубної культури є В. О. Городцов, який в 1901-1903 рр. у процесі дослідження курганних старожитностей Сіверського Дінця звернув свою увагу на поховання в дерев’яних рамах – зрубах. Саме за конструктивними особливостями поховальної споруди, виділена їм культура, отримала назву зрубної. Концепцію походження культури від полтавкінських пам’яток Заволжя та міграції її на пізньому етапі розробила в середині 50-х років XX ст. О. А. Кривцова-Гракова . У 70-х роках М. Я. Мерперт та Е. Н. Черних звернули свою увагу на локальні відмінності всередині зрубної культури і ввели поняття «зрубної культурно-історичної спільності», що відбивало її культурну строкатість. У 90-х роках В. В. Отрощенко розробив концепцію розвитку зрубної культурно-історичної спільнсті від сінташтинської, доно-волзької абашевської, бабинської культур та пам’яток потапівського типа Середнього Поволжя у процесі їх етнокультурної взаємодії.

Покровська зрубна культура

Покровська зрубна культура (XVIII-XV вв. до н. э.) розповсюджена в степовій та лісостеповій смузі від Сіверського Дінця до Волги. Окремі пам’ятки представлені на Уралі. Епонімною пам’яткою є Покровський могильник у саратовському Поволжі, який буд досліджений П. С. Риковим у 20-х рр. XX ст. у м. Покровськ (м. Енгельс) . Виділена на початку 90-х рр. Н. М. Маловим та О. В. Кузьминою як покровська культура. Сформувалася на базі доно-волзької абашевської культури при безпосередньому впливі синташтинської та пам’яток потапівського типу Середнього Поволжя. Пам’ятки представлені поселеннями, могильниками, скарбами, копальнями, майстернями та випадковими поодинокими знахідками. Поселення розташовувались в безпосередній близькості від річок та невеликих підвищень. Найбільш досліджені поселення – Усово озеро, Ільїчівка, Янохіно, Рубці та Проказино. Житла – наземні, землянки та напівземлянки каркасно-стовпової конструкції з двосхилим або шатровим дахом. Стіни складені з дерну, деревини, рідко – каміння. У великих будівлях житлова частина частіше за все відокремлена від підсобно-господарської. Усередині жител розташовувалося один чи декілька вогнищ, ями, інколи колодязь[12]. Поховальні пам’ятки представлені курганними та ґрунтовими могильниками. Розміщуються здебільшого на терасах або підвищеннях по берегам річок, рідше – на вододілах. Курганні могильники покровської культури включають невелику кількість насипів – від 2 до 15. Курганний насип возводився після здійснення останнього поховання. Кількість поховань у кургані варіює від 1 до 100. Поодинокі кургани та великі некрополі є рідкістю. Померлих хоронили в підпрямокутних ямах, інколи у зрубах в скорченому стані, на лівому боці, у позі адорації, головою на північ. В якості поховального інвентарю виступають сосуди, рідше – зброя та прикраси. В могилах також фіксуються кістки тварин – залишки м’ясної їжі. Найбільш досліджені могильники – Покровський, Староябалаклинський, Новопавлівський. Керамічний комплекс культури репрезентований здебільшого гострореберними горщиками з геометричним орнаментом. Знаряддя праці та зброя з каміння представлена різноманітними сокирами та булавами, наконечниками стріл, скреблами, молотами, ножами, ковадлами, рудо терками та абразивами. Відомі і прикраси – фаянсові намистини, жолобчатими скроневими підвісками та браслетами. Широко розповсюджені вироби з кістки: псалії, шильця, лощила, проколки, голки, спиці, наконечники стріл. Знаряддя з металу представлені топорами, серпами, теслами та долотами, проколками, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами з прилитим руків’ям. Розповсюджені також і прикраси з бронзи, сурми, злота: каблучки, скроневі сережки, бляшки, браслети. Основу господарства носіїв покровської культури становило стійлове та відгінне скотарство. Населення покровської зрубної культури в етнічному плані представляє індоіранську етнічну групу і мало певні признаки індоарійського етносу на ранньому етапі її розвитку.

Бережнівсько-маївська зрубна культура

Бережнівсько-маївська зрубна культура (XVII-XII ст. до н. е.) розповсюджена у степовій та лісостеповій смузі від Інгульця до Волги. Епонімними пам’ятками є Бережнівський курганний могильник у Поволжі та Маївський могильник поблизу с. Верхня Маївка Дніпропетровського району. У 70-х рр. XX ст. Н. К. Качаловой був виділений бережнівський тип пам’яток[17], а І. Ф. Ковальовою маївський. Спільні риси поховального обряду дозволили В. В. Отрощенко об’єднати два типи в окрему бережнісько-маївську культуру у складі зрубної культурно-історичної спільнсті. Ю. М. Бровендер виділяє у її середовищі степанівський тип пам’яток. Сформувалася на базі бабинської та покровської зрубної культури. Пам’ятки представлені поселеннями, курганними та ґрунтовими могильниками, копальнями, майстернями, скарбами та поодинокими випадковими знахідками. Поселення розташовувались в безпосередній близькості від річок та невеликих підвищень. Житла представлені землянками, напівземлянками та неземними будівлями з кам’яними підмурками стін. Для опалення жител використовували вогнища. Поховальні пам’ятки представлені курганними та ґрунтовими могильниками. Курганні некрополі розташовуються здебільшого на терасах або підвищеннях по берегах річок, рідше – на вододілах. Включають невелику кількість насипів, як правило, з декількома досипками. Практикувалося спорудження довгих курганів. Померлих хоронили здебільшого у підпрямокутних ямах, інколи у кам’яних скринях та зрубах в скорченому стані, на лівому боці, головою на схід. Відомі також і кремації. Грунтові могильники бережнівсько-маївської культури розташовуються здебільшого на терасах та на невеличких природніх підвищеннях у заплаві – в безпосередній близькості від рік та синхронних їм поселень. Поховання представлені інгумаціями та кремаціями. Поховання за обрядом інгумації здійснювалися у підпрямокутних ямах та кам’яних скринях. Поховань в зрубах на території ґрунтових могильників не зафіксовано. Кремації репрезентовані похованнями в сосудах-урнах та в невеликих ґрунтових ямках. В якості поховального інвентарю виступають сосуди, рідше трапляються вироби з металу. Кераміка представлена слоїками, горшковидними та гострореберними сосудами з геометричним орнаментом у вигляді горизонтальних та похилих ліній, канелюрів, зигзагів, ялинок та інших геометричних візерунків. Інколи на сосудах, здебільшого у верхній частині, зустрічається шнуровий орнамент та різноманітні знаки у вигляді хрестів, солярних знаків, прямокутників, схематичних антропоморфних та зооморфних зображень. Ряд дослідників вбачає у них примітивне піктографічне письмо. Зміст цих знаків досі не розшифрований. В похованнях також зустрічається й дерев’яний культовий посуд, інколи з бронзовими окуттями. Знаряддя праці та зброя з каменю представлені різноманітними сокирами та булавами, скреблами, молотами, ножами, ковадлами, рудотерками й абразивами. Широко розповсюджені вироби з кістки: псалії, шильця, лощила, проколки, голки, спиці, наконечники стріл. Знаряддя з металу репрезентовані сокирами, серпами, теслами та долотами, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами з прилитим руків’ям. Розповсюджені і прикраси з металу: каблучки, скроневі сережки, підвіски з проволоки. Основу господарства становило стійлове та відгінне скотарство, яке доповнювало землеробство. В етнічному плані носії бережнівсько-маївської культури представлють іраномовну групу індоєвропейської мовної сім’ї. Останнім часом активно ведеться наукова дискусія відносно верхньої хронологічної межі зрубної культурно-історичної спільності. Деякі дослідники подовжують її час існування до IX-VIII ст. до н. е.

Тип господарства

Тип господарства носіїв зрубної культурно-історичної спільності базувався здебільшого на стійловому та відгінному скотарстві, яке у населення бережнівсько-маївської зрубної культури частково доповнювалось землеробством. У Дніпро-Донецькому міжріччі виявлені поодинокі зерна культурних злаків, що свідчить про наявність заплавного землеробства у господарстві зрубних племен. У предкавказьких та прикаспійських степах та напівпустелях, можливо, практикувалось напівкочове скотарство. Тим не менш, основою господарства осілого зрубного населення епохи пізньої бронзи є стійлове та відгінне скотарство. Пріоритетним було розведення великої рогатої худоби, менший відсоток у стаді складали коні. Важливу роль у господарстві населення зрубної культурно-історичної спільності займало гірничо-металургійне виробництво, яке базувалось на мідистих пісковиках Приуралля (Каргалинське родовище) ) та Донецького кряжу (Бахмутське родовище) , використовувались і рудо-прояви Середнього Поволжя. Базове виробництво виробів з металу здебільшого базувалось у декількох селищах металугрів-ливарників – Усово озеро (Подінців’я), Мосоловка (Подоння), Липовий Овраг (Середнє Поволжя), Горний 1 (Приуралля) . Вироби, необхідні для металообробки, представлені сокирами, молотами, молотками, рудотерками, плоскими та жолобчастими теслами та долотами, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами «зрубного» типу. В пізньозрубний час зрубні ковалі опановують таємницю отримання кричного заліза, з якого кують перші поодинокі вироби, здебільшого невеликих розмірів та слабких за якістю виготовлення. Зустрічаються прикраси з золота.