3. Школи та університети
Освічених людей у середні віки було відносно небагато. У ранньому середньовіччі, як ви вже знаєте, освічені люди жили здебільшого в монастирях.
Піднесення Європи, що почалось у X ст., викликало потяг до знань і потребу в освічених людях. Освіта почала виходити за межі монастирів.
У середньовічній Європі можна вирізнити три рівні шкіл.
Нижчі школи існували при церквах, монастирях, даючи елементарні знання тим, хто бажав присвятити себе служінню Богові. Тут вивчали латинську мову, якою велося богослужіння, молитви і сам порядок богослужіння.
Середні школи найчастіше утворювалися біля резиденцій єпископів. У них вивчали сім “вільних наук” — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію. Остання містила географію, астрологію, музику.
Починаючи з XI ст. в Європі зароджувалися вищі школи, що їх згодом назвали університетами (від лат. universitas — сукупність). Така назва походила від того, що перші університети були громадами, які об’єднували учителів і учнів (учні ще називали університет “альма матер” — ласкава матір).
Такі об’єднання мали свої чіткі правила поведінки, свою структуру і претендували на свою незалежність від влади міста, в якому вони розташовувалися.
Перші такі об’єднання виникли в італійських містах Салерно і Болоньї, де вивчали медицину і римське право.
Впродовж XII-XIII ст. кількість університетів неухильно зростала.
Найвідомішими були Паризький (Сорбонна), Оксфордський і Кембриджський (в Англії), Саламанкський (в Іспанії) тощо.
У 1500 р. в Європі нараховувалося 65 університетів.
Додаткова інформація
Взірцем для університетів Європи став Паризький університет. Він виник ще в першій половині XII ст. та існував як “вільна школа”. У 1200 р. король Франції Філіпп II Август надав “школі” спеціальні права. В університеті було чотири факультети: артистичний (підготовчий, на якому вивчалися “сім вільних наук”), медичний, юридичний, богословський (філософський).
Викладання в університетах велося латинською мовою. Це давало змогу студентам почати навчання в одному, а закінчувати в іншому. Чіткого терміну навчання в університетах не було, і тому деякі студенти вчилися досить довго. Студентів, які подорожували з одного університету до іншого, називали вагантами (бродягами). Основними формами навчання були лекції та диспути між професорами.
4. Зародження дослідницьких знань, алхімія
Люди замислювалися над пізнанням навколишнього світу.
Одним із перших цікавість до природничих наук виявив професор Оксфордського університету монах францисканського ордену Роджер Бекон.
Він доводив, що знання можна отримати тільки вивчаючи природу за допомогою дослідів. Бекон зробив чимало відкриттів. Особливого значення він надавав математиці, фізиці, хімії, намагався створити мікроскоп і телескоп, пояснив походження райдуги.
Сучасники вважали Бекона магом і чарівником: розповідали, що він нібито створив мідну голову, яка вміла говорити. Вчений був переконаний, що можна побудувати саморухомі судна й візки, зробити апарати, які літали б у повітрі та рухалися морським дном.
Слава про його досягнення поширилася усією Європою. Заздрісники звинуватили дослідника у зв’язках із дияволом. Монаха кинули до в’язниці, де він провів 14 років і вийшов на волю лише перед смертю.
Важливі практичні знання накопичували алхіміки та астрологи.
Алхіміки переймалися пошуками “філософського каменя”, за допомогою якого звичайні метали можна було б перетворити на золото. Панацея
Ці зусилля виявилися марними, але побіжно алхіміки вивчили властивості різних речовин, створили чимало дослідних приладів тощо.
Астрологи, які віщували долі людей за розташуванням небесних тіл, зробили багато відкриттів у царині астрономії.
Збагатилися й географічні знання європейців. Венеціанський купець Марко Поло здійснив подорож до Китаю і Центральної Азії. Свої враження він описав у “Книзі”, яка впродовж усього середньовіччя залишалася найулюбленішим чтивом європейців.
Враження від подорожей розширювали знання про світ і сприяли вдосконаленню географічних карт. Цим закладався підмурівок для майбутніх великих географічних відкриттів.