10. Патофізіологічні механізми виникнення шумів при вроджених та набутих вадах серця.

Шуми серця прийнято поділяти на декілька груп залежно від їх походження. Загальноприйнятої класифікації серцевих шумів немає. Серцеві шуми найчастіше визначаються при аускультації серця, хоча у деяких випадках їх можна діагностувати і при пальпації ділянки серця. Найбільш поширеною є класифікація, яка поділяє всі шуми на органічні (виникають при ураженні анатомічних структур) та неорганічні, походження яких з ураженням анатомічних структур не пов’язане.

У кожну групу входять шуми інтракардіальні, тобто які виникають всередині порожнин серця і великих судин, і екстракардіальні, які виникають поза вказаними межами.

До інтракардіальних органічних шумів відносять ті шуми, які пов’язані з ураженням тих або інших анатомічних структур всередині серця і великих судин, які відходять від нього, і залежно від цього виділяють шуми стулкові, хордальні, м’язові, шуми, які пов’язані з наявністю патологічних сполучень між камерами серця і великих судин, пов’язані з наявністю перешкоди на шляху току крові. Сюди ж відносять шуми відносної недостатності мітрального клапана внаслідок розширення фіброзного кільця і шуми відносного стенозу при розширенні камер серця і великих судин стосовно нормального клапанного отвору.

До екстракардіальних органічних шумів відносять перикардіальні і плевроперикардіальні шуми тертя, шуми від стиснення аорти та легеневої артерії.

Неорганічні шуми також поділяють на інтракардіальні та екстракардіальні. До перших відносять шуми, які пов’язані зі збільшенням швидкості кровотоку, шуми симпатикотонічні і ваготонічні завдяки змінам тонусу папілярних м’язів, шуми фізіологічні, які пов’язані з особливостями розвитку дитячого серця, шуми анемічні, які зумовлені порушенням фізико-хімічних властивостей крові, шуми відносного стенозу отворів завдяки збільшенню кровотоку через них.

До екстракардіальних неорганічних шумів відносять судинні шуми (виникають в судинах, які безпосередньо від серця не відходять), шуми кардіопульмональні (виникають при систолі серця і пов’язані з заповненням повітрям долі легені, яка розміщена поряд зі серцем).

Залежно від відношення шуму до фаз серцевої діяльності виділяють шуми систолічні [(протосистолічні – пов’язані з І тоном, займають ½-1/3 систоли), мезосистолічні (шуми відділені чітким інтервалом від І тону і займає ½ -1/3 систоли, не досягаючи ІІ тону), телесистолічні (пізні систолічні шуми, займають ІІ половину систоли і примикають до ІІ тону), голосистолічні (займають всю або майже всю систолу, не змикаючись ні з І, ні з ІІ тонами), пансистолічні (займають усю систолу і зливаються з І та ІІ тонами)].

Під час діастоли теж виділяють декілька варіантів діастолічних шумів: протодіастолічні (починаються одночасно з ІІ тоном), мезодіастолічні (починаються через певний інтервал після ІІ тону і не досягають І тону), пресистолічні (розміщуються в кінці діастоли, примикають до І тону), діастолічні шуми з пресистолічним посиленням (поєднання мезодіастолічного і пресистолічного шумів).

В окремих випадках (відкрита артеріальна протока, артеріовенозна аневризма) можна вислухати систолодіастолічний шум; систолодістолічним є і так званий шум “дзиги”.

Оцінювання шуму проводять залежно від того, в яку фазу діяльності серця він вислуховується, при цьому аналізують його постійність у різних положеннях тіла, залежність від фази дихання, фізичного навантаження, голосність, тривалість, відношення до тривалості фази систоли або діастоли, точку максимального вислуховування, зону поширення та іррадіації.