Людина, що стоїть справа, спиною до дерева, тримає ноги разом, і її крокова напруга наближається до нуля. Кінь стоїть далі від дерева, проте його становище більш несприятливе, оскільки його передні
ноги стоять на колі потенціалу ф3, а задні — на колі потенціалу <р4. Крокова напруга, під якою опинився кінь, Ик = <р3 — ср4.
Так само небезпечно бути поблизу грозозахисних заземлювачів і струмовідводів, тому біля них треба робити попереджувальні написи.
У сільській місцевості велику небезпеку під час грози може становити занесення високих потенціалів у приміщення по повітряних проводах, антенних вводах та ін. Тому під час грози слід уникати доторкання до елементів електропроводки (вимикачів, розеток, патронів, побутових приладів і т. ін.) та до телефонів.
Грозозахист будівель у сільській місцевості
Кількість гроз у тому чи іншому районі залежить від географічного положення, кліматичних умов, пори року, рельєфу місцевості. Найбільше гроз у нашій країні припадає на червень, липень, серпень. За кількістю спостережуваних за рік гроз територію Радянського Союзу поділено на сильногрозові (грозових днів на рік ЗО і більше), грозові (від 10 до ЗО грозових днів на рік) і слабко- грозові (не більш як 10 грозових днів на рік) райони. Грозозахистові підлягають сільські будівлі в сильногрозових і грозових районах. У слабкогрозових районах (в основному північних) влаштовувати грозозахист будівель не обов’язково.
Ступінь імовірності ураження блискавкою певного об’єкта залежить від висоти його, рельєфу місцевості, властивості грунту, матеріалу будівлі. Тому питання про влаштування грозозахисту треба розв’язувати після з’ясування, як часто бувають грозові розряди на цій ділянці.
^Бандаж,
дрітР2...3
—Дріт
06 0150
і
V-:
1
С\і
І
-
Бандаж, дрот 05
1
-Стояки
М60
Ж
1 — блискавкоприймач; 2 — струмовідвід; 3 — ваземлювач; 4 — блискавкоприймач Із труби;
— зварювання; 6 — блискавковідвід; 7 — блн- скавкоприймач із кутика; 8 — блискавкоприй« мач Із дроту діаметром 6... 10 мм.
кутової сталі і т. ін. (переріз близько 100 мм2), установлюють вище від стояків не менш як на 15 см і не більш ніж на 2 м. Струмовідводи 2 роблять з стального дроту діаметром більш як 6 мм або стрічки перерізом 25...ЗО мм2. Блискавкогіриймач і струмовідвід, як правило, з’єднують зварюванням. Струмовідвід прокладають упритул до опори або стіни будівлі, а від легкозаймистих дахів (солом’яних, очеретяних, дерев’яних і т. ін.) — на відстані 10...15 см уздовж дерев’яних тримачів. Блискавкоприймачі і струмовідводи треба фарбувати стійкою фарбою, щоб запобігти ржавінню їх.
Заземлення роблять з кутової сталі, труб, круглої або штабової сталі і т. ін. з таким розрахунком, щоб його опір становив 10...20 Ом. Заземлювачі розміщують на відстані не менш як 0,5...0,8 м від фундаменту споруди, яку захищають, поодаль від дверей, а при захисті тваринницьких приміщень ця відстань має бути 4...5 м. У глинистому, суглинистому й супіщаному грунті двох заземлювачів 2,5 м завдовжки з кутової сталі (40 X 40 або 50 X 50 мм) або труб (діаметром 40...60 мм) цілком досить, щоб дістати опір розтіканню заземлення 15...20 Ом. У піщаному грунті роблять три заземлювачі. Найдоцільніше розміщувати заземлювачі на відстані не менш як 3...6 м один від одного.
У місцях з постійно вологими верхніми шарами грунту і там, де важко забити труби, виконують протяжні (горизонтальні) заземлювачі з штабової або круглої сталі 30...40 м завдовжки.
Заземлення блискавковідводу (струмовідводу) можна виконати тим самим проводом, який є блискавковідводом (одним куском). Для цього треба викопати траншею близько 1 м завглибшки і покласти горизонтально в неї провід. Довжина горизонтальної частини має бути не менш як 2 м для глини, 4 м для суглинку, 6 м для чорнозему, 8 м для супіску, 12... 15 м для піску. Провід при цьому має бути стальним або мідним діаметром 4 мм. Можна використовувати і штабку (стрічку) з металу 1,5...2 мм завтовшки і не менш як 7...8 мм завширшки.
Якщо заземлення роблять з пластин, їх установлюють вертикально. Коли пластина одна і довжина її а (м), ширина в (м), то має додержуватись така умова:УаЬ^ 3 м. Коли пластин кілька, то їхня загальна площа повинна приблизно дорівнювати площі квадрата з стороною 2,5...З м.
Для вимірювання опору розтіканню використовують вимірювачі заземлень (розд. 12). Проте для цього можна використати метод вольтметра й амперметра (рис. 30.3). З метою більшої безпеки при вимірюванні використовують трансформатор, вторинна напруга якого 12...
...42 В.
Відстань
між випробуваним заземленням /?3
і додатковим електродом /\ лод
має бути 40...60 м, а між Я3
і зондом, до якого приєднується вольтметр,
не менш як 20...25 м. Опір розтіканню до-
Рис. 30.3. Метод вольтметра й амперметра при вимі» рюванні опору розтіканню заземлювача,
Рис.
30.4. Захисна
зона
одиночного блискавковідводу.
Л<Рг28°АЩ=53° |
1 |
Х' |
|
|
т |
|
Р=ЗН |
||
Рис.
30.5. Перевірка ефективності грозозахисту
будівлі.
даткового електрода, призначення якого — створити коло для вимірювального струму через заземлення, що випробовується, може дорівнювати кільком десяткам омів. Зонд—стальний стержень із загостреним кінцем — дає змогу дістати у вимірювальній схемі точки з нульовим потенціалом.
Захисна зона одиночного стержневого блискавковідводу. Навколо окремого стержневого блискавковідводу утворюється зона захисту, що має форму подвійного конуса (рис. 30.4). Якщо висота блискавковідводу Н, то діаметр нижньої основи зони захисту О = ЗН. Коли об’єкт повністю розташований у зоні захисту блискавковідводу, то прямий удар блискавки практично не може пошкодити його.
Влаштовуючи блискавковідвід для захисту об’єкта, треба перевірити, чи буде ефективним грозозахист при вибраній висоті блискавковідводу. Це роблять графічно (рис. 30.5): біля основи зони захисту будують контур об’єкта, який захищають, у тому самому масштабі, що й блискавковідвід. Потім перевіряють, чи перебувають у зоні захисту всі деталі об’єкта за висотою. З цією метою креслять план об’єкта і зони захисту на різних рівнях. На рис. 30.5 ці рівні взято на висоті гребеня даху (переріз бічної проекції площиною І) і на рівні карниза даху (переріз бічної проекції площиною //). На плані видно, що гребінь даху вписується в коло /, утворене в перерізі зони захисту на висоті гребеня, а карниз вписується в коло II.
Висоту окремого стержневого блискавковідводу можна визначити виходячи з плану і бічної проекції об’єкта.
Для цього на плані описують коло /, всередині якого мають бути найвищі деталі об’єкта. Потім слід площини кола І наносять на бічній проекції об’єкта (відрізок ЛУ). Під кутом 53° до нього проводять лінію АВ до перетину з перпендикуляром, опущеним з центра кола І. Добутий відрізок ВС у масштабі проекцій об’єкта є висотою блискавковідводу над гребенем будівлі.
Потім перевіряють зону захисту деталей об’єкта, що виступають. Для цього на перпендикулярі ВИ знаходять точку Е на рівні 0,8 загальної висоти ОВ. У цю точку під кутом 28° до горизонталі проводять лінії ¥Е и ОЕ, які при обертанні їх навколо осі ВЕ> утворюють зону захисту блискавковідводу з висотою ОВ.
Захисна зона подвійного блискавковідводу. Подвійні блискавковідводи встановлюють для захисту об’єктів значної довжини (наприклад, скотних дворів, майстереііь і т. ін.).
Рис. 30.6. Зона захисту подвійного блискавковідводу.
в
захисної’
зона зона
_ зони
по, Висоті І на Висоті«
Захисна зона в плані біля основи заземлювачів є площиною, яку перекривають кола, проведені з проекцій блискавковідводів на горизонтальну площину радіусом 1,5Я. У середній частині зони відкладають відрізки AD і АЕ, що дорівнюють І,5Я0, де Я0 — висота умовного блискавковідводу у точці А. Із точок D і Е проводять дотичні до кіл / і //. Зону захисту в перерізі площини DAEA' знаходять так само, як і для окремого блискавковідводу з висотою Я0 = А А'.
Щоб з'ясувати, чи всі елементи будівлі, яку захищають, входять до зони захисту блискавковідводів, треба побудувати контури захисних зон на різних висотах і контури будівлі на тих самих висотах, у тому самому масштабі. Накладаючи контури будівлі на контури захисних зон, перевіряють надійність захисного пристрою. При побудові цих зон на бічній проекції захисної зони на прийнятих заздалегідь висотах проводять лінії /, // і т. ін., що є слідами горизонтальних площин. Для осеіови блискавковідводів і для прийнятих перерізів будують захисні зони в горизонтальній проекції так, як це було показано на рис. 30.5.
На
деяких сільськогосподарських об’єктах
доцільно ставити подвійні блискавковідводи
різної висоти (наприклад, на силосній
башті і на тваринницькому приміщенні).
У цьому разі побудову захисних зон
виконують так, як показано на рис.
30.7.
Для кожного блискавковідводу зону захисту будують окремо. Потім із вершини нижчого блискавковідводу НІ проводять горизонтальну лінію до одержання точки А на захисній зоні блискавковідводу Н2. Відстань від
Рис. 80.7. Зона захисту двох блискавковідводів різної висоти.
цієї точки до землі розглядяють як якийсь фіктивний блискавковідвід, що взаємодіє з блискавковідводом НІ. Ділянку захисту між ними влаштовують так, як було показано на рис. 30.6.
Зони захисту багатократного стержневого блискавковідводу. Багатократним стержневим блискавковідводом називається група з трьох, чотирьох і більше окремих стержневих блискавковідводів. Такий блискавковідвід використовують для захисту великих об’єктів і площ.
Загальну зону захисту визначають побудовою зон захисту кожних двох сусідніх стержневих блискавковідводів.
Інші види блискавковідводів. Крім стержневих, застосовують тросові блискавковідводи, що складаються з одного, двох і більше паралельних тросів, горизонтально натягнутих над об’єктами захисту. Троси з’єднують між собою і заземлюють. У цілому такий блискавковідвід зЕїачно складніший і дорожчий від стержневих і потребує великих витрат матеріалів, проте досить надійно захищає проводи повітряних ліній.
Якщо будівля вкрита даховим залізом, грозозахист треба робити заземленням даху.
Приклади грозозахисту сільськогосподарських об'єктів
Місце заземлення блискавковідводів тваринницьких ферм слід віддаляти від будівель, щоб запобігти небезпечним кроковим напругам на підлозі, яка добре проводить електрику, усередині споруд. Якщо тваринницька будівля довга і вкрита спалимим дахом, доцільно вибрати варіант з двома окремими стержневими блискавковідводами, які встановлюють, як показано на рис. 30.8, разом із заземленням на відстані 4...5 м від стін споруди. Заземлювачі огороджують, якщо є ймовірність потрапляння тварин до місць установлення їх.
На рис. 30.8 зображено один із найдоцільніших варіантів влаштування грозозахисту корівника двома стержневими блискавковідводами. Аналогічне розташування блискавковідводів може бути й при інших розмірах споруд подібної конфігурації. У кожному окремому випадку слід перевірити захисну зону, як це було показано вище.
Інший метод грозозахисту цієї споруди — це встановлення опор блискавковідводів уздовж гребеня даху з кріпленням їх до кроков і ригелів перекриття. У місцях, де стояки проходять крізь дах, роблять фартухи з дахового заліза. Місця стику з опорою змащують бітумом. Відстань між блискавковідводами роблять такою, що дорівнює від 20 до ЗО м, а висоту їх над гребенем даху — від 3 до 6 м, залежно від кута нахилу та ширини будівлі (рис. 30.9). В усіх випадках треба перевіряти захисну зону.
Струмовідвід
з стального дроту діаметром 6 мм виступає
над верхівкою опори на ЗО см.
На висоті 2 м від гребеня даху спуск прикріплюють до опори в’язальним дротом і перекида-
Рис. 80.8. Захист корівника на 50 голів.
Рис. 30.9. Багаторазові блискавковідводи уздовж даху:
У
20.
Мм
\Неменше2м
ють па стовп 5 м заввишки, який установлюють на відстані 10 м від будівлі. По стовпу роблять спуск до заземлювача. Якщо на даху є витяжні вентиляційні труби, опори блискавковідводів можна кріпити до них. Коли споруда має Т-подібну форму або тамбури, що виступають, надійний захист можуть забезпечити три блискавковідводи.
Для захисту водонапірної башти блискавковідвід має підніматися на 2,5 м над дахом, а для захисту силосної башти — на 2,65 м.
Для захисту виробничої майстерні можна використовувати чотири блискавковідводи (на ріжках будівлі), а також багатократні блискавковідводи, прокладені по краю верхньої частини даху, що піднімається над ним па 3...5 м.
На димарях, які не потрапляють до зони захисту цих блискавковідводів, установлюють додаткові блискавковідводи, що виступають, на 15...20 см над димарем.
У сильногрозових районах іноді роблять грозозахист для всього населеного пункту, встановлюючи, наприклад, блискавковідводи 22 м заввишки на відстані 400 м один від одного уздовж ліній будинків.
В усіх випадках при влаштуванні грозозахисту насамперед треба прокласти заземлювачі. Блискавковідводи і струмовідводи після встановлення їх слід негайно приєднати до заземлювачів.
Заходи грозозахисту при влаштуванні зовнішніх антен
Рис.
30.10. Влаштування зовнішньої антени з
грозозахистом:
а
— з грозовим перемикачем (ГЯ) та
іскророзряд- ником (1Р):
б — тільки з Іскророзрядником; в
т» будова
заземления:
/
*■ труба; 2
—
відро; З
— моток провода;
Г1
—
го*> рішкові Ізолятори; З
— до заземлення; А
— до антени; Яр — до приймача; В
— ввід.
3'
£
Пайка
Рис. 30.11. Влаштування заземлення для телевізійної антени:
А
кодженню радіопристроїв, треба встановлювати грозові перемикачі і грозо- розрядники (іскророзрядники). Коли наближається гроза, приймання припиняють і антену заземлюють. Глибина закладання заземлювача 1...1,5м. Якщо грунт піщаний, заземлювач доцільно засипати шаром 10... 15 см дрібнотовчено- го деревного вугілля і щільно утрамбувати його. Рекомендується також зволожувати місце закладення заземлювача.
На рис. 30.10 показано різні варіан' зовнішніх антен.
При влаштуванні антени необхідно додержувати такого правила безпеки: насамперед треба зробити заземлення, ввести у приміщення ввід антени, а вже потім можна підняти антенні щогли. Дуже небезпечно, стоячи на землі, тримати ввід піднятої антени в руках.
Приймачі мережі здебільшого не потребують приєднання корпусу до заземлення, оскільки роль заземлення частково виконує мережа. Проте в деяких випадках заземлення сприяє зменшенню фону змінного струму. Батарейні приймачі при наявності заземлення працюють краще, ніж без нього. Однак завжди слід подбати про заземлення для антени на випадок грози.
При влаштуванні заземлення телевізійної антени (рис. ЗО. 11) до антенного фідера приймача приєднують подвійний провід близько 1500 мм завдовжки для першої програми центрального телебачення. При розімкнутих протилежних кінцях ці два проводи електрично з’єднують у різних точках, починаючи від кінців, для чого ізоляцію прорізують і замикають ножем (рис. 30.11, а). За найбільшою контрастністю зображення визначають точку замикання, в якій проводи з’єднують і заземлюють. Заземлюючий провідник можна також відвести від антени, як показано на рис. 30.11, б.
Грозозахист сільських ліній передач і мереж
Повторне заземлення на опорах. Як зазначалося, під час грози у проводах повітряних ліній і мереж утворюються атмосферні перенапруги.
Щоб зменшити небезпеку занесення високих потенціалів у приміщення, в мережах з ізоляційною нейтраллю гаки і штирі фазних проводів, установлених на залізобетонних опорах, а також арматуру цих опор треба заземлювати. Опір заземлюючого пристрою не повинен перевищувати 50 Ом, і в мережах із заземленою нейтраллю має бути виконано з’єднання з нульовим заземленим проводом. Заземлюючі і нульові захисні провідники повинні мати діаметр не менш як 6 мм. Гаки
Рис.
30.12. Грозорозрядиики:
а
— захисний
проміжок і встановлення його на опорі;
б
— установлення трубчастих розрядників
на опорі І на вводі в закриту підстанцію;
в
— схема увімкнення розрядника; г
— розріз розрядника РС-10; 1\
— внутрішній іскровий проміжок;
/2
— проміжок на зовнішній поверхи!
вїиіпластової трубки; 1%
— зовнішній Іскровий проміжок; / —
стержньовий електрод; 2
— закритий наконечник; 3
— кільцевий електрода 4
— відкритий наконечник; 5
— контакт для приєднання фази мережі;
£—П
— герметизуюче ущільнення з озоиостїйкої
гумн; 7 — багаторазовий Іскровий
проміжок; 8
— паперово-бакелітовий циліндр; 9
— робочий опір; 10
— герметичний фарфоровий кожух; 12
— шпилька для приєднання заземления;
ІЗ
— хомут для кріплення; 14
— спіральна пружина.
й штирі на дерев’яних опорах заземленню не підлягають, за винятком тих випадків, коли за умовами грозозахисту на опорах е повторне заземлення. Заземлювач опори може бути протяжним (продовження спуску блискавковідводу стальним проводом діаметром 6 мм) або у вигляді спіралі, яку навито на комель приставки.
Найбільш простий і надійний засіб захисту внутрішньої проводки будинків, а отже, і людей від небезпеки ураження грозовими розрядами — це наближення точок заземлення до будинків.
У населеній місцевості з одно- і двоповерховою забудівлею повітряні лінії, якщо вони не екрановані димарями, деревами і високими будівлями, повинні бути заземлюючі пристрої, призначені для захисту від грозових переЕіапруг. їх опір має бути не менш як ЗО Ом, а відстань між ними не більш як 200 м для районів з кількістю годин гроз на рік більш як 40. Крім того, заземлюючі пристрої мають бути виконані на опорах з відгалуженнями до вводів у приміщення з великою кількістю людей (школи, ясла, лікарні та ін.) і на кінцевих опорах ліній, що мають відгалуження до вводів. Краще, якщо кожний ввід у будинок розташований між двома заземленими точками, найбільша відстань між якими 100...200 м. Якщо заземлення тільки з одного боку від вводу, то відстань до нього не повинна перевищувати
.80 м.
З боку високої напруги (6... 10 кВ) на підстанціях установлюють прості іскрові проміжки і розрядники.
Таблиця
30.1. Розміри захисних і додаткових
проміжків
Довжина
захисного проміжку, мм
,
, я Р.
й
о Я
На
пруга,
кВ
иа
підстанціях, де застосовано й інші
грозозахисні апарати
на
підстанціях, де немає Інших
грозозахисних апаратів
Довжина
д даткового проміжку 1
заземлююч
му спуску.
3
20
10
5
6
40
20
10
10
БО
ЗО
15
20
180
120
20
Цей найпростіший пристрій для захисту високовольтних електроустановок від атмосферних перенапруг виготовляють у вигляді дротів із круглої сталі діаметром
Іскровий
розряд, сприяє зниженню
Довжину іскрового проміжку вибирають залежно від напруги та наявності інших захисних засобів (табл. 30.1).
У заземлюючому спуску роблять ще один — додатковий — проміжок, для того щоб запобігти вимиканню установки в разі випадкових перекривань захисного проміжку. Основні недоліки захисних проміжків: 1) відсутність дугогасильних пристроїв, що призводить до вимикання установки (трансформаторної підстанції) в разі пробою, і пов’язана з цим необхідність автоматичного повторного вмикання (АПВ); 2) недостатня надійність грозозахисту трансформаторів на підстанції.
Вентильні і трубчасті розрядники. Вентильний розрядник — найбільш досконалий тип розрядника — являє собою сукупність послідовно з’єднаних іскрових проміжків і опорів. Як опори використовують диски з віліту — матеріалу, опір якого зменшується при збільшенні напруги. Наприклад, вілітовий розрядник на 6 кВ складається з семи послідовно з’єднаних іскрових проміжків і шести вілітових дисків, уміщених у герметичний фарфоровий кожух Верхній контакт приєднують до проводу мережі, нижній — до заземлювача.
Хвиля перенапруги в цих розрядниках згасає під спільною дією іскрових проміжків і вілітових дисків: іскрові проміжки пробиваються, опір дисків зменшується і струм розряду відводиться в землю.
Вілітові розрядники виготовляють для мереж до 1000 В і високовольтних (до 220 кВ) мереж. За призначенням їх поділяють на три типи: станційні (РВС), для захисту обертових машин до 1000 В (РВН) і на 3...10 кВ (РВРД) та підстанційні (РВП). За буквеним позначенням розрядника йдуть цифри, що означають робочу напругу його, наприклад розрядники типів РВС-6, РВВМ-3, РВП-10 відповідно на напруги 6, 3 і 10 кВ.
Розрядники РВП (вентильні підстанційні) і РВО призначені для вахисту ізоляції електрообладнання від атмосферних перенапруг і використовуються у відкритих і закритих електроустановках з на-
Рис.
30.13. Рекомендовані
схеми грозозахисту на підстанціях:
а
— знижувальної підстанції з відхідними
повітряними лініями на стороні нижчої
напруги; б
— знижувальної підстанції 35/0,4 к
В
з глибоким уводом 35 к
В
з трансформатором до 560 кВА;
в
— підстанції потужних насосних станцій,
що мають електродвигуни иа напругу
3...10 кВ
І
живляться безпосередньо від повітряних
ліиій^ г
— підстанції з приєднаними до шнн
6...20 кВ
батареями
конденсаторів і з введениям
повітряними
лініями; Т
— трансформатор силовий; РУ — розрядники
трубчасті фібробакелітові; РВ
— розрядник вілітовий; К
—
кабельна вставка на вводі; РВС
— розрядник вілітовий станційний; РВВМ
—
розрядник для захисту обертових машин;
С
—
шунтуючий конденсатор.
пругою
3, 6 і 10 кВ.
Залежно
від напруги розрядники мають ту чи іншу
кількість вілітових дисків. Пробивна
напруга для зазначених розрядників
відповідно дорівнює 9...11; 16...19; 26...ЗО кВ.
Розрядник РС-10 (рис. 30.12, г) призначений для захисту від атмосферних перенапруг ізоляції електрообладнання сільських електричних установок з напругою 10 кВ і струмом короткого замикання від 30 А і вище. Імпульсна пробивна напруга 26...ЗО,5 кВ.
Трубчастий розрядник складається з зовнішнього і внутрішнього іскрових проміжків, з’єднаних послідовно (рис. 30.12, б і в). Внутрішній проміжок розміщений у трубці з матеріалу, що виділяє гази під дією дуги (фібра в розрядниках типу РТФ, вініпласт у розрядниках типу РТВ). В разі грозового розряду іскрові проміжки пробиваються, і струм розряду йде в землю, завдяки чому значення перенапруги зменшується. Одночасно через розрядник проходить струм короткого замикання робочої частоти. Це веде до утворення в трубці електричної дуги. Під дією високої температури дуги стінки трубки бурливо виділя оть багато газів, які вириваються з трубки під великим
тиском і видувають дугу. Дуга гасне протягом 1...2 періодів струму. Зовнішній іскровий проміжок призначений для того, щоб трубка розрядника не була під напругою.
Трубчасті розрядники виготовляють на напруги до 110 кВ. Вони мають покажчик дії — бронзову штабку, яку видувають гази при спрацюванні розрядника.
Трубчасті розрядники недовговічні: вони виходять з ладу звичайно після 6...7 коротких замикань при максимальному струмі короткого замикання, після чого вже не можуть забезпечити нормальну роботу електроустановок.
На рис. 30.13 подано деякі схеми грозозахисту знижувальних підстанцій. На відхідних від підстанції 35...220/3...20 кВ фідерах нижчої напруги встановлюють розрядники типу РТФ або РТВ (на вводах у підстанцію і додатково на відстані 3...4 прогонів від вводів); біля шин підстанції розміщують розрядники типів РВ, РВС.
Схему грозозахисту потужної насосної станції, де електродвигуни вмикаються на високу напругу (3...10кВ), наведено на рис. 30.13, в. Тут на вводах живильних ліній установлено трубчасті розрядники типу РТФ, а на шинах, до яких приєднані електродвигуни,— вентильні розрядники типів РВВМ, РВН та РВРД. Розрядниками мають бути також захищені конденсаторні батареї, які розміщені біля шин високої напруги і призначені для компенсації коефіцієнта потужності рис. 30.13, г).
Експлуатація грозозахисних пристроїв
Вентильні і трубчасті розрядники потребують ретельного нагляду і контролю. Щороку слід провадити ревізію їх.
Вентильні розрядники рекомендується щомісяця оглядати, звертаючи увагу насамперед на цілість фарфорових чохлів, які треба систематично очищати від забруднення. Металеві частини мають бути захищені від корозії. Основний контроль за станом розрядника полягає в щорічному вимірюванні струмів провідності при сталій напрузі на спеціально обладнаному стенді. Усі заходи щодо експлуатації вентильних розрядників здійснюють згідно з «Інструкцією з монтажу, профілактики і ревізії вентильних розрядників».
Трубчасті розрядники оглядають при кожному обході лінії, звертаючи увагу на стан індикатора спрацювання. Якщо він спрацював, то ретельно оглядають у бінокль, чи немає слідів пошкодження на трубці, арматурі, ізоляторах, траверсі опори, чи не розрегулювався іскровий проміжок. Випадки спрацювання розрядників реєструють у спеціальному журналі. В разі виявлення несправності розрядник замінюють новим.
Наприкінці грозового сезону провадять верхову ревізію розрядників РТФ і РТВ, покритих атмосферостійким лаком. Розрядники, що мають видимі пошкодження, відправляють у ремонт. Достатньою ознакою для відбракування є наявність навіть найменших тріщин, потемніння або зморщування лакової плівки. Щоб запобігти можливому пошкодженню під час снігопадів, розрядник повертають так,
щоб відстань від проводів до електрода розрядника була не менш як 0,3 м при напрузі мережі 3...10 кВ.
Перед початком грозового сезону роблять основну ревізію розрядників. їх знімають і оглядають на землі, перевіряють дугогасильний канал і внутрішній іскровий проміжок (спеціальним щупом). Вигвинчують і обстежують стержневий електрод.
Періодичним оглядам підлягають і блискавковідводи, що захищають будівлі. Перед початком грозового сезону роблять ревізію, метою якої є перевірка цілості всіх струмовідводів (зовнішній огляд). Перевіряють надійність з’єднань струмовідводів і кріплення їх. Якщо верхня частина блискавкоприймача вигоріла і покоротшала, його слід відновити до початкових розмірів, приєднавши новий кусок стержня, труби або катанки.
Перевіряють також стан частин дерев’яних опор, які уражені гниттям. При загниванні опори на ЗО...40 % по площі перерізу опору слід замінити новою або укріпити приставками.
Стан заземлювачів перевіряють не рідше одного разу на 2 роки вимірюванням опору розтіканню способами, зазначеними вище. Якщо опір розтіканню збільшився на 20 % порівняно з допустимим, треба обладнати нові заземлювачі.