Історія міжнародних відносин

ЛЕКЦІЯ 1

Тема: вступ доміжнародних відносин

Питання

1. Міжнародні відносини: сутність, суб’єкти та форми взаємодії. Періодизація історії міжнародних відносин.

2. Міжнародні відносини в історії соціально-політичної думки.

3. Основні теорії міжнародних відносин.

1. Міжнародні відносини: сутність, суб’єкти та форми взаємодії.Періодизація історії міжнародних відносин.

Міжнародні відносини здавна займали істотне місце в житті будь-якої держави, суспільства і окремої людини. Походження націй, утворення міждержавних кордонів, формування та зміна політичних режимів, становлення різних соціальних інститутів, збагачення культур, розвиток мистецтва, науки, технічного прогресу і ефективної економіки тісно пов'язані з торговельними, фінансовими, культурними та іншими обмінами, міждержавними союзами, дипломатичними контактами та міждержавними союзами, дипломатичними контактами і військовими конфліктами - або, інакше кажучи, з міжнародними відносинами. Їх значення зростає ще більше в наші дні, коли всі країни вплетені в щільну, розгалужену мережу різноманітнихвзаємодій, що впливають на обсяги та характер виробництва, видистворюваних товарів і ціни на них, на стандарти споживання, на цінності та ідеали людей.

У світлі сказаного стає зрозуміло, що в наші дні різкозростає об'єктивна необхідність в теоретичному осмисленніміжнародних відносин, в аналізі змін, що відбуваються тут, іїх наслідків і, не в останню чергу, в розширенні і поглибленні відповідної тематики в загально гуманітарній підготовці студентів.

Як навчальна дисципліна «Міжнародні відносини» впершез'являється в університетах США та Великобританії після Першої світовоївійни, коли виникають перші дослідні центри тауніверситетські кафедри. Тоді ж з'являються і перші програми відповідних навчальних курсів, в яких узагальнюються і викладаютьсярезультати нового наукового напрямку.

Починаючи з 1919 р., коли у Валлійському університеті (Велика Британія) заснована перша кафедра міжнародної політики, розпочався процес інституціалізації теорії міжнародних відносин. Подібні кафедри у цей же час засновані у Лондонській економічній школі (1923 р.), Оксфордському університеті (1930 р.). Важливим для становлення теорії міжнародних відносин у цей час було заснування у 1922 р. журналу InternationalAffairs (Міжнародні справи). З цього часу пріоритет у дослідженні міжнародних відносин належав британській та особливо американській політології, значний вплив якої на розвиток сучасної теорії міжнародних відносин відчутний й досі.

Новий імпульс у своєму розвиткуМіжнародні відносини отримали після Другої світової війни.Лідируючі позиції США на світовій арені, переконаність політичноїеліти країни у відповідальності Америки за долі міжнародногопорядку викликали в ній потребу осмислити глибинні кореніруйнівних міжнародних конфліктів з метою їх недопущення вмайбутньому, знайти шляхи мирного вирішення спірних питань у відносинахміж державами, підвищити роль міжурядових організацій вдосягненні колективної безпеки і, звичайно, надійно захистити своїнаціональні інтереси в умовах швидко мінливого міжнародногооточення. У такій обстановці великі кошти, що виділяються на вивченняміжнародних проблем, в поєднанні з гнучкою університетською системоюперетворили США на найбільший науковий центр з дослідження світової політики і міжнародних відносин. Завдяки роботам таких вчених як Едвард Карр, М.Спайкмен, РейнхольдНібур і особливо ГансМоргентау (який в 1948 р. видав свою головну працю «Політичнівідносини між націями. Боротьба за владу і мир»), в соціальних наукахміцно затверджується відносно самостійний напрям, що вивчає міжнародні реалії. Сьогодні, за різними оцінками, від 80до 85 % всієї світової літератури з Міжнародних відносин видаєтьсяв США.

Міжнародні відносини досить інтенсивно розвиваються і в Європі, зокрема в Англії, де ця дисципліна має міцні традиції, у Франції та інших країнах.Поруч із цим, з 50-х років ХХ ст. активно розвивались французька й німецька школи теорії міжнародних відносин (ТМВ), які призвели до формування нових напрямків дослідження. Наприкінці 1960-х років серйозні теоретичні дослідження МВ започатковано у Польщі, а на початку 90-х років ХХ ст. – у Росії.

Термін Міжнародні відносини (МВ) з'явився після ІІ Світової війни. Але загальновідомим є те, що поняття “міжнароднівідносини” ввів у науковий обіг англійськийучений ДжереміБентам (1748-1832 рр.), який за йогодопомогою окреслював відносини між урядами держав.Відтоді наукові уявлення про сутність міжнародних відносинпостійно розширювалися.

Однією з принципових проблем, що суттєво ускладнюєвизначення міжнародних відносин, є полеміка навколо питанняпро можливість чітко відмежувати їх від інших суспільнихявищ і процесів. Наприклад, американець українського походження Анатоль Камінський вважає міжнародні відносининаукою, що “шукає вирішальних факторів, важелів тамеханізмів взаємин між державами як політичнимиінституціями та знаходить у цих взаєминахзакономірності і випадковості”.

Російський дослідник, доктор філософських наук, професорПавло Циганков переконаний, що міжнародні відносини –“складова частина науки, яка включає дипломатичнуісторію, міжнародне право, світову економіку, військовустратегію та багато інших дисциплін, що вивчають різніаспекти єдиного для них об’єкту”.

Американський учений Ніколас Спайкмен ще на початку1930-х років уперше вжив поняття “міждержавні відносини”та визначив їх як “відносини між особами, що представляють різні держави”.

Відомий французький дослідник М. Мерль взагалі вважає, щоміжнародні відносини – це “сукупність угод і потоків, щоперетинають кордони або мають тенденцію до їх перетину”.

Російський учений Г. Шахназаров пішов ще далі, визначаючи міжнародні відносини як “сукупність інтеграційних зв’язків, які формують людство”.

Перелік визначень міжнародних відносин можна було бпродовжувати, посилаючись на дослідження Данна Ф., Хофмана С., Кенана Дж., Кісінджера Г., Шнайдера Р., Брука Х., Сапіна Б. та багатьох інших.

Наукове дослідження міжнародних відносин здійснюється,як відомо, на двох рівнях: теоретичному (який включає такі дисципліни, як зовнішня політика, історія міжнародних відносин, міжнародне право, міжнародні економічні відносини, світову культуру…) та емпіричному (практичний досвід, у якомуміжнародні відносини виступають як об’єкт дослідження).

На можливе питання щодо “остаточного” визначення міжнародних відносин зауважу, що це система відносин, котравиникає та існує завдяки процесові взаємодій між державами, а також іншими субнаціональними й наднаціональними учасниками.

Міжнародні відносини – це сукупність економічних, політичних, культурних, правових, ідеологічних, дипломатичних зв'язків і взаємовідносин між народами, державами і системами держав, економічними та політичними організаціями на міжнародній арені. МВ є особливою формою суспільних взаємин.

Головними суб'єктами міжнародних відносинна сучасному етапі є національні держави, які для вироблення певних форм, моделей взаємодії об'єднуються у всесвітні й регіональні міжнародні організації (ООН, МВФ, НАТО та ін.). Суб'єктами міжнародних відносин виступають також недержавні організації: транснаціональні корпорації, партії, релігійні організації, туристичні групи і т. ін.

Типи таких організаційних структур мають різну мету, різні межі компетенції та різні правила гри. Вони поділяються за геополітичним простором - на всесвітні (МВФ, ООН) й регіональні (Рада Європи, Європейський Союз); за рівнем суспільного розвитку -високорозвинуті (наприклад, США, Гонконг, Сінгапур, Канада та ін.), середньорозвинуті (наприклад, країни Східної Європи і Латинської Америки) і слаборозвинуті, або бідні (наприклад, країни СНД, Африки та ін.); за ступенем інтегрованості - сильно інтегровані (наприклад, країни Європейського Союзу, які мають спільні представницькі та урядові структури і прямують до єдиної валютної та митної систем згідно з Маастрихтськими угодами) і слабо інтегровані (наприклад, країни СНД). Сучасні процеси інтеграції залежать від створення гомогенних політичної, правової, економічної та культурної систем.

Міжнародні відносини за сферами суспільної діяльності поділяють на політичні, дипломатичні, правові, культурно-гуманітарні. Слід зазначити, що нинішня національна держава охоплює одночасно весь спектр міжнародних відносин: є учасницею багатьох міжнародних політичних, економічних і культурно-гуманітарних організацій, підтримує дипломатичні відносини і має дипломатичне представництво у більшості країн світу, підписує міжнародні договори і дотримується певних міжнародних принципів та норм у контексті як світових, так і регіональних організацій.

Основними формами міжнародної взаємодіїє співпраця, суперництво і конфлікт.

Співпраця здійснюється через участь у різних міжнародних організаційних структурах, через двосторонні й широкомасштабні договори про дружбу і співробітництво. Воно є найперспективнішою, адекватно відповідає геостратегічним інтересам суб'єктів міжнародних відносин і називається стратегічним партнерством.Стратегічне партнерство передбачає найбільш масштабний і взаємовигідний спосіб взаємодії у різноманітних сферах суспільного життя.

Суперництвопередбачає мирний характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інтересу, починаючи від поширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Суперництво має місце як серед країн, які перебувають у відносинах стратегічного партнерства, так і у відносинах конфронтації.

Конфліктина міжнародному рівні виникають, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси двох держав або їх груп. Вони можуть виражатися в денонсації договорів, розриві дипломатичних відносин, економічній блокаді, провокуванні внутрішньої дестабілізації шляхом інформаційних диверсій, терористичних актів, військових переворотів, громадянської і світової воєн.

Міжнародні відносини ґрунтуються на двох основних принципах: сили і права.

Принцип сили незалежно від зміни співвідношення в його структурі тих чи інших елементів залишається найважливішим чинником геополітики.

Термін геополітика у його первісному значенні (згідно з теоретичними розробками засновника цього напряму шведського вченого Р. Челлена і німецького дослідника Ф. Ратцеля, а також американських вчених X. Маккіндераі А. Мехені) трактується як вчення про державу, що прагне до розширення свого географічного і територіального простору. В сучасному розумінні цей термін трактується як наука і політика щодо вивчення міжнародних структур та механізмів їх взаємодії, закономірностей і тенденцій світового розвитку, а також використання її досягнень у практичній політиці національних держав, міжнародних союзів та блоків для забезпечення реалізації своїх геостратегічних і національних інтересів, збереження миру й забезпечення стабільності.

Принцип сили в геополітичному значенні означає, що держава або група держав здатні нав'язати іншим державам свої інтереси, поширювати свої впливи, використовуючи при цьому свої переваги у військовій силі, дипломатії, економічній могутності, технологічному та інтелектуальному розвитку.

Отже, сила держави у міжнародних відносинах не є постійною величиною. Вона змінюється в часі, і відповідно змінюються пріоритети щодо трактування та реального значення названих елементів.

Принцип права передбачає, що національна держава у міжнародних відносинах має спиратися не тільки на свою силу, а й дотримуватися норм міжнародного порядку. Так, сильна держава США без згоди Ради Безпеки не могла розпочати воєнних дій проти агресії Іраку в Кувейті або, наприклад, відносно слабкі держави, такі як Люксембург, Ісландія, цивілізовано розвиваються завдяки чинному міжнародному порядку.

Кожна національна держава у своїй зовнішній політиці як сукупності військових і дипломатичних, економічних і правових засобів намагається найбільш оптимально реалізувати свій національний інтерес. Поняття національні інтереси багатозначне. Воно має як об'єктивний, так і суб'єктивний сенс. В об'єктивному сенсі поняття "національні інтереси" - це усвідомлені й виражені у правових нормах об'єктивні потреби більшості громадян, а також політичної еліти в забезпеченні вигідного геополітичного статусу держави, національної безпеки, суспільної стабільності та цивілізованих стандартів життя людей. Якщо в недалекому минулому домінували два перших аспекти, то на сучасному етапі в розвинутих країнах набирають ваги два останніх.

У суб'єктивному значенні поняття "національні інтереси" має ідеологічне трактування залежно від політичного режиму, політичного курсу, що проводиться, міжнародного порядку та ін.

Часто за національні інтереси видаються інтереси держави або правлячих, міжнародних впливових кіл. Тому в суб'єктивному плані поняття "національні інтереси" часто стає об'єктом політичних спекуляцій з боку різноманітних політичних сил. Поняття "національні інтереси" має кілька аспектів: геополітичний, внутрішньополітичний та ідеологічний.

Геополітичний аспект національних інтересів передбачає збереження суверенітету і територіальної цілісності, а також свого місця й ролі в певному геополітичному просторі або поширення своїх впливів шляхом воєнної, економічної та інформаційної експансій, забезпечення балансу сил через міжнародні політичні, правові й економічні інститути.

Внутрішньополітичний аспект національних інтересів полягає в забезпеченні політичної стабільності й утриманні влади правлячих сил або, крім зазначених цілей, підвищенні життєвого рівня суспільної більшості.

Ідеологічний аспект національних інтересів передбачає обґрунтування різноманітних ідеологічних версій трактування змісту цих інтересів.