2. Війна за “іспанську спадщину”, Утрехтський мир та його значення для міжнародних відносин.

Найбільш тривалою і важкою для Франції була війна за іспанську спадщину в 1701-1714 рр., що у кінцевому результаті підірвала могутність Франції. Це великий європейський конфлікт, що розпочався в 1701 р. після смерті останнього іспанського короля з династії Габсбургів, Карла II. Карл заповів всі свої володіння Філіпу, герцогу Анжуйському - онукові французького короля Людовика XIV - який згодом став королем Філіпом V Іспанським. Війна почалася зі спроби імператора Священної Римської імперії Леопольда I захистити право своєї династії (також Габсбургів) на іспанські володіння. Коли ж Людовик XIV почав більш агресивно розширювати свої території, деякі європейські держави (головним чином Англія і Голландська республіка) виступили на боці Священної Римської імперії, щоб перешкодити посиленню Франції. Інші держави приєдналися до союзу проти Франції та Іспанії, щоб спробувати отримати нові території або ж захистити вже наявні. Війна проходила не тільки в Європі, але і в Північній Америці, де локальний конфлікт був названий англійськими колоністами Війною королеви Анни.

Передумови: Дві династії претендували на іспанський престол: французькі Бурбони та австрійські Габсбурги; обидві королівські сім'ї були тісно пов'язані з останнім іспанським королем. Отже, на іспанський спадок претендували 3 кандидати:

1. Людовік Великий Дофін – єдиний, законний син франц. короля Людовіка 14 та іспанської принцеси Марії Терезії, старшої рідної сестри КарлаІІ;

2. імператор Священної Римської імперії Леопольд I, що належав до австрійської гілки династії Габсбургів. Оскільки будинок Габсбургів дотримувався салічного закону, то Леопольд I був наступним за Карлом в рамках династичної ієрархії, оскільки обидва вони походили від Філіпа I Іспанського;

3. наслідний принц Йосип Фердинанд Баварський, що народився в 1692 р. Він належав до династії Віттельсбахів і був онуком Леопольда I по материнській лінії.

Оскільки Жозеф Фердинанд не був ані Бурбоном, ані Габсбургом, то ймовірність об’єднання Іспанії з Францією або Австрією у разі його коронації була невелика. Таким чином, Англія і Нідерланди вважали за краще зробити ставку саме на нього. Більш того, Йосип Фердинанд був названий законним спадкоємцем іспанського трону з волі Карла II.

Але вже після того, як вони уклали між собою відповідні договори, Карл II сплутав їм усі карти. Незадовго до своєї кончини в 1700 р. він написав заповіт, згідно з яким оголошував своїм наступником на іспанському троні французького принца Філіпа Анжуйського, онука Людовика XIV. Останній у свою чергу заявив про визнання прав свого онука на іспанський трон.

У результаті 7 вересня 1701 р. в Гаазі Англія і Голландія уклали союзний договір із імператором Священної Римської імперії (так званий Великий альянс) проти Франції і у травні 1702 р. оголосили війну Франції.

Воєнні дії розгорнулися в Іспанії, Нідерландах, Італії, колоніях і на морі. На чолі англо-голландських військ стояв герцог Мальборо, імперських військ – австрійський принц Євгеній Савойський, які завдали Франції серію поразок.

Війна завершилася підписанням Утрехтського (11 квітня 1713 р. – між Францією і Іспанією та Англією, Голландією, Бранденбургом, Савойєю) і Раштаттського (7 березня 1714 р. – між Францією, Іспанією і Священною Імперією) договорів.

Утрехтський мир (11 квітня 1713 р.) – загальна назва ряду двосторонніх мирних договорів, який поряд з Раштаттським миром 1714 р. завершив Війну за іспанську спадщину.

Договори підписувалися в голландському місті Утрехті:

11 квітня 1713 р. – між Францією і її противниками (Великою Британією, Республікою Об’єднаних провінцій, Пруссією, Савойським герцогством, Португалією),

13 липня 1713 р. – англо-іспанський і іспано-савойський договори.

26 червня 1714 р. був підписаний договір між Іспанією і Республікою Об'єднаних провінцій,

6 лютого 1715 р. – між Іспанією і Португалією.

Умови миру визнавали Філіпа V Бурбона іспанським королем, але він відрікався за себе і своїх спадкоємців від прав на французький престол. До Великобританії відходили від Іспанії Гібралтар і порт Маон на острові Менорка, від Франції – землі навколо Гудзонової затоки, Акадія, острів Ньюфаундленд. Крім того, Великобританія одержала ряд привілеїв у торгівлі з іспанськими колоніями, в тому числі право асієнта. До Савойї від Іспанії переходив острів Сицилія, князівство Монферрат, частина герцогства Міланського. Пруссія одержала частину Верхнього Гелдерну. Франція визнала за курфюрстом Браденбурзьким титул короля Пруссії. Франція закріпила за собою права на князівство Оранж.

У результаті Філіп V залишився королем Іспанії, але позбувся права успадковувати французький престол, що розірвало династичний союз корон Франції та Іспанії. Австрійці отримали більшу частину іспанських володінь в Італії та Нідерландах. В результаті гегемонія Франції над континентальною Європою закінчилася, а ідея балансу сил, що знайшла своє відображення в Утрехтському договорі, стала частиною міжнародного порядку.

У цілому Утрехтський мир зміцнював торговельну і колоніальну могутність Великої Британії. Велика Британія поступово зміцнювала свій вплив на міжнародній арені, що згодом перетворить її на «кузню всього світу».

Таким чином, Франція, позбувшись значної частини своїх завоювань другої половини 17 ст., втратила тим самим здатність встановити свою гегемонію у Європі.