2. Боротьба Франції за гегемонію в Європі у другій половині XVII ст.

У XVII ст. в розстановці сил на політичній карті Європи відбуваються серйозні зміни, які, головним чином, були пов'язані із занепадом іспанської гегемонії на континенті і встановленням впливу Франції. Вона явно випереджала будь-кого зі своїх конкурентів у плані величини території, чисельності населення, забезпеченості природними ресурсами і т.д. Більше того, Франція була в означений період країною класичного абсолютизму з досить високим ступенем централізації управління і розгалуженим бюрократичним апаратом. Ця обставина давала в руки французьких монархів унікальний за дієвістю та ефективністю інструмент мобілізації ресурсів для проведення в життя амбіційних зовнішньополітичних планів. Крім того, у Франції була створена найбільша в Європі постійна сухопутна армія (200 тис. осіб у мирний час та до 500 тис. в період війни) і значно збільшений військовий і торговий флот.

Принципи «природних кордонів» і «політичної рівноваги» були основоположними у зовнішній політиці всіх французьких правителів XVII ст.

Уряд французького короля Людовика XIV в останній третині XVII – на початку XVIII ст. проводив агресивний курс зовнішньої політики, спрямований на зміну на свою користь існуючого співвідношення сил. Людовик XIV сам починає претендувати на ту роль, на яку претендував німецький імператор - роль «всеєвропейського» монарха.

Абсолютистська Франція прагнула в першу чергу підкорити собі Західну Німеччину. Іншим об'єктом її агресивної політики були Іспанські (Південні) Нідерланди і Голландія. Людовик XIV намагався поставити Англію під свій контроль шляхом фінансової і дипломатичної підтримки Стюартів. Іспанію з її європейськими та заморськими володіннями французький абсолютизм намагався захопити під приводом прав династії Бурбонів на Іспанську спадщину.

Не отримавши за своєю дружиною іспанською інфантою Марією-Терезією приданого, обумовленого шлюбним контрактом, Людовік 14 зажадав у іспанського короля в якості відступних території в Південних Нідерландах. Оскільки той відмовив, Людовик XIV в 1667 - 1668 рр. спробував силою захопити Південні Нідерланди. Ця війна отримала назву «Деволюційна», оскільки французи її обґрунтовували так званим Деволюційним правом. Йдеться про звичай Нідерландів, точніше, однієї з їхніх провінцій, Брабанта, згідно з яким діти від другого шлюбу позбавлялися спадщини після батька.

Іспанський король Філіп IV помер у 1665 р., залишивши від першого шлюбу тільки дочку Марію-Терезію (дружину Людовика XIV). На трон вступив його син Карл II від другого шлюбу. Цією обставиною і скористався Людовик XIV, зажадавши, відповідно до Деволюційного права, передачі Нідерландів Марії-Терезії. Зважаючи на відмову Іспанії задовольнити цю вимогу у Фландрію вторглися французькі війська. Дії Людовика XIV, однак, викликали занепокоєння інших держав, у тому числі Англії, Голландії та Швеції. Тому французький король поспішив завершити справу миром. За Ахейським договором 1668 р. Франція зберегла свої завоювання у Фландрії (у т.ч. міста Лілль і Дуе).

У 1672-1678 рр. Франція у союзі з Англією і Швецією розв'язала агресивну війну проти Голландії. У відповідь на успіхи Франції протягом 1673 – 1674 рр. створюється антифранцузька коаліція (Голландія, імператор Священної Римської імперії, Бранденбург, Іспанія і Данія). Цей воєнний конфлікт завершився підписанням серії мирних договорів у 1678 – 1679 рр., що означали кінець Голландської війни Людовіка 14.

Згідно франко-голландського договору 10 серпня 1678 р. Ф. звільняла зайняту нею у ході війни голландську територію, тоді як Г. визнавала права Ф. на колонії у Гвіані і Сенегалі.

Згідно франко-іспанського договору 17 вересня 1678 р. Іспанія поступалася Ф. Франш-Конте і рядом територій в Іспанських Нідерландах, а Ф-ція повернула Іс-ї частину Південних Нідерландів.

Франко-імперський договір 5 лютого 1679 р. підтверджував в основному умови Вестфальського миру.

В цілому Нівмегенський мир означав крок до панування Франції в Європі. Це період найбільшої могутності держави. Після 1679 р. Людовік 14 став приєднувати прикордонні імперські території; так, у 1681 р. був захоплений Страсбург. Римська Імперія і Іспанія за договором у Регенсбурзі (1684 р.) були змушені визнати всі ці захвати.

З 1686 р. Ф. опиняється в повній міжнародній ізоляції в результаті створення Аугсбургської Ліги за сприяння Вільгельма ІІІ Оранського (став королем Англії у 1688 р.) – (Священна імперія, Іспанія, Голландія, Савойя, Швеція, Англія).

У вересні 1688 р. розпочинається наступна війна Ф. – за пфальцьський спадок або Орлеанська війна. Одержавши ряд перемог на суші, французи зазнали поразки на морі від об’єднаного англо-голландського флоту. Війна закінчилася лише в 1697 р. дуже несприятливим для Франції Рісвікським миром, як називають серію договорів, укладених сторонами. За цим миром Франція відмовилася від раніше захоплених іспанських і імперських територій в Каталонії, Нідерландах і деяких районах лівобережжя Рейну.

Таким чином, у результаті війн Людовіка 14 («деволюційна війна» 1667 – 1668 рр., голландська війна 1672 – 1678 рр., війна із аугсбургською лігою 1688 – 1697 рр.) привели до нечуваного раніше посилення Франції. В Європі у Ф. не було суперників; французький двір був найблискучішим в Європі, французька мова стала офіційною мовою дипломатії і міжнародних трактатів.