Vп Матеріали методичного забезпечення заняття

1. Тематичний план практичних занять.

2. Методичні рекомендації, схеми, таблиці, питання для контролю базового рівня знань, ситуаційні задачі.

3. Діагностичні методи, R-грами.

4. Студентські альбоми.

5. Слайди, діапроектор.

6. Історії хвороб тематичних пацієнтів.

Питання для контролю підготовчого етапу заняття

1. Анатомія нижньої щелепи, СНЩС, жувальних м'язів. Особливості будови, кровопостачання, іннервації. Інтеграція та координація ЗЩА.

2. Клінічні та додаткові методи обстеження пацієнтів з контрактурами нижньої щелепи.

3. Етіологічні чинники розвитку контрактур нижньої щелепи.

4. Патогенез контрактур нижньої щелепи .

5. Класифікація контрактур нижньої щелепи.

6. Профілактика контрактур нижньої щелепи.

7. Ортопедичні методи лікування контрактур нижньої щелепи.

Еталони відповідей на питання контролю підготовчого етапу заняття

1. Нижня щелепа відноситься до фіксованого, двосуглобового, рухомого органу, який містить в собі два суглоби через тіло якого проходять судини і нерви, які фіксовані великою кількістю м'язів жувальної і нежувальної груп. М'язи нижньої щелепи спричинюють різноманітні рухи завдяки висококоординованій діяльності всіх елементів, які регулює нервова система. При артикуляції нижньої щелепи основне функціональне навантаження несуть жувальні м'язи. СНЩС і оклюзійні поверхні зубів виконують виключно направлену функцію. СНЩС відноситься до суглобів м'язового типу. Він парний, комбінований, артикулюючі поверхні якого утворені суглобовими головками нижньої щелепи і суглобовими поверхнями скроневих кісток. Артикулюючі поверхні скроневої кістки складаються з вигнутої суглобової ямки, вигнутого суглобового горбка і зігнутої медіальної стінки. Між двома артикулюючими поверхнями міститься суглобовий диск, який має волоконну структуру. Рухи нижньої щелепи відбуваються в результаті складної взаємодії жувальних м'язів, СНЩС і зубів. При цьому артикуляція нижньої щелепи можлива тільки в тісній взаємодії всіх елементів зубо-щелепної системи. Рефлекторна дія регулюється через рухову зону, яка знаходиться в нижньому відділі передньої третини центральної звивини і займає велику зону кори.

2. Огляд проводять по загальновідомій схемі. Особливу увагу звертають на симетричність обличчя, стан шкіри, стан суглобів.

З'ясовують загальний стан організму (хвороба Боткіна, СНІД, венеричні і інфекційні захворювання, захворювання серцево-судинної системи, захворювання крові, гормональні розлади, цукровий діабет). З'ясовують аналіз захворювання, причини, час, лікування, яке проводилося, динаміку розвитку враження. Проводять комплексне обстеження, яке дозволяє в цілому оцінити результати обстеження окремих компонентів системи, визначають план лікування.

Аналіз рухів нижньої щелепи дає можливість з'ясувати їх порушення в сагітальному, трансверзальному і вертикальному напрямах. Проводять аналіз суглобових шумів. Пальпація суглоба і жувальних м'язів в центральній оклюзії і при рухах нижньої щелепи. Проводять оцінку прикусу і оклюзійних контактів, безпосередньо в роті, потім на діагностичних моделях.

Додаткові методи обстеження:

• електроміографія;

• фонографія суглобів;

• рентгенографія верхньої та нижньої щелеп:

• ортопантомограма

• прицільна рентгенографія

• рентгенографія СНЩС

• бічна низькофокусна томографія.

3. Рефлекторно-тонічне скорочення жувальних м’язів при різних патологічних станах (запальні процеси в ЩЛД, правець та ін..)

Анкілоз СНЩС

Рубцеві зміни навколо щелепних тканин, слизової оболонки, жувальних м’язів, підшкірної клітковини та шкіри.

Також основними чинниками нижньощелепних контрактур являється неправильна первинна обробка ран і тривала міжщелепна фіксація відламків щелеп, без застосування своєчасної лікувально-реабілітаційної гімнастики.

4. Існують дві ланки розвитку нижньощелепних контрактур. Першою (І) патогенетичною ланкою являється рефлекторно-м’язевий механізм; друга (ІІ) ланка - утворення рубцевої тканини і її негативним вплив на функцію нижньої щелепи. Але в певних клінічних випадках ці два процеси не виключають один одного. Тобто при пошкодженні м’яких тканин та м’язів, м’язевий гіпертонус переходить в стійку рубцеву контрактуру.

5. Класифікації контрактур:

Рефлекторно м’язеві контрактури виникають при переломах щелеп в місцях прикріплення м’язів, піднімаючих нижню щелепу. В наслідок подразнення рецепторного апарату жувальних м’язів краями відламків або продуктами розпаду пошкоджених тканин відбувається різке підвищення м’язового тонусу, які й призводять до контрактури нижньої щелепи.

В залежності від пошкоджених тканин рубцеві контрактури поділяють на:

• Дермогенні (шкіра, слизова оболонка);

• Міогенні (м’язи);

• Змішані.

Крім того розрізняють контрактури скронево-вінцеві, вилично-вінцеві, вилично-щелепні та міжщелепні.

6. Профілактика контрактур нижньої щелепи:

• попередження розвитку грубих рубців шляхом правильної та своєчасної обробки рани (максимальне зближення країв при накладанні швів, при великих дефектах тканин показано зшивання країв слизової оболонки з краями шкірних покривів);

• своєчасна іммобілізація відломків, бажано за допомогою одно щелепної шини;

• своєчасна міжщелепна фіксація відламків при переломах в місцях прикріплення м’язів, з метою попередження м’язового гіпертонусу;

• застосування лікувальної гімнастики

7. Існують слідуючі методи лікування контрактур: консервативний, оперативний, комбінований. Консервативне лікування в свою чергу складається із медикаментозних, фізіотерапевтичних методів, і лікувальної гімнастики та механотерапії.

Механотерапія контрактур являє собою примусове відкривання порожнини рота за допомогою механічних апаратів. Такий спосіб отримав назву пасивний, на відміну від активної механотерапії, коли зворотній рух нижньої щелепи здійснюється з надмірним тиском пружини механотерапевтичного апарату. Механотерапія може бути здійснена за допомогою простих речей таких як дерев’яні або ризові клинки, кільця, пробки, прищепки для білизни, різноманітні конуси, пластмасові гвинти з похилою різьбою, гумові розпірки та ін., які встановлюють між зубами-антагоністами на 2-3 години або до появи болю.

Також існує апаратурний метод лікування. Всі апарати, що застосовуються в таких випадках мають єдині конструктивні принципи. Вони складаються з жорстко з’єднаних між собою внутрішньоротової частини, яка має опору на зубних рядах та зовнішньоротової частини з силовим елементом (ризова тяга, пружина тощо). Величина сили може бути дозована. В стандартних апаратах внутрішньоротова частина, як правило, складається з металічних відбиткових ложок або дощечок, а в індивідуальних – зубоясенева шина.

Апарати для механотерапії: Апарат Ядрової, Лімберга, Дарсісака, Вайнштейна.