6. Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу

В наказному провадженні відсутня стадія попереднього судового засідання і не передбачено постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Деякі суди, однак, постановляють ухвали про відкриття наказного провадження. Це не є порушенням, хоча метою наказного провадження є його максимальне спрощення.

Розділом ІІ ЦПК не передбачено можливості залишення заяви про видачу судового наказу без розгляду. Однак підстави, з яких згідно ст. 207 суд може залишити без розгляду позовну заяву, можуть мати місце і у наказному провадженні. Тому судам належить відмовляти у прийнятті заяви про видачу судового наказу у випадку наявності підстав, передбачених ст. 207 ЦПК.

6.1. Підсудність

У випадку порушення правил підсудності, заява повертається стягувачу для подання у належний суд відповідно до ст. 115 ЦПК.

Подання заяви про видачу судового наказу з порушеннями правил підсудності не є підставою для відмови у прийнятті такої заяви. Однак, траплялися випадки, коли суди відмовляли у прийнятті заяви про видачу судового наказу через порушення правил підсудності.

Наприклад, ухвалою Чернігівського районного суду від 29.09.2006 р. у справі № 2-н-27/2006 відмовлено у прийнятті заяви ВАТ комерційного банку «Надра» про стягнення заборгованості по кредитному договору з Сидоренко Н.Г. через порушення правил підсудності.

Така практика є грубим порушенням законодавства, оскільки наслідком відмови у прийнятті заяви, згідно ч. 1 ст. 101 ЦПК є позбавлення права звернутися до суду з такою самою заявою.

6.2. Судові витрати

На стадії прийняття заяв про видачу судового наказу суди перевіряють дотримання заявниками вимог ст. 99 ЦПК щодо оплати заяви судовим збором.

Частина 1 ст. 99 встановлює, що за подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження.

На практиці виникає питання, чи стягується за подачу заяви про видачу судового наказу витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема, на інформаційно-технічне забезпечення, адже у статті зазначений лише судовий збір.

При цьому відзначимо, що регулювання судових витрат належить до «Загальних положень» ЦПК, а тому поширюється на всі категорії цивільних справ, в тому числі на наказне провадження. Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з ч. 3 цієї ж статті втирати на інформаційно-технічне забезпечення належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, а отже до судового збору не належать. З іншого боку, ст. 81 ЦПК містить визначення витрат на інформаційно-технічне забезпечення і, зокрема, перелік випадків, у яких витрати на інформаційно-технічне забезпечення не сплачуються. У цьому переліку справи наказного провадження відсутні. У той же час у «Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ», затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 передбачено розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення для наказного провадження – 15 гривень. Таким чином, вбачається, що у даному випадку законодавство необхідно тлумачити системно, а отже вважати, що при подачі заяви про видачу судового наказу витрати на інформаційно-технічне забезпечення підлягають сплаті.

Іноді заяви стягувачів поряд з вимогами про стягнення боргу включають вимоги про стягнення з боржників витрат, що пов’язані з наданням стягувачу юридичної допомоги. Витрати на правову допомогу, згідно з ч. 3 ст. 79, належать до витрат, пов’язаних з розглядом справи. Виходячи з цього, вважаємо, що витрати на правову допомогу при видачі судового наказу за умови достатньої обґрунтованості їх розміру, повинні стягуватися з боржника, згідно з ст. 84 та ч. 1 ст. 88 ЦПК.

Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК встановлено, що до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. Таким чином, судам необхідно враховувати положення Декрету Кабінету України Міністрів від 21 січня 1993 р. №7-93 «Про державне мито».