- •Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні
- •Аналіз статистичних даних
- •Поняття наказного провадження та судового наказу
- •Розгляд справ у наказному провадженні врегульовано Розділом іі цпк, що обумовлено його специфікою у порівнянні з позовним та окремим провадженнями (відповідно Розділи ііі та IV).
- •4. Сторони у наказному провадженні
- •5. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ
- •6. Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу
- •6.1. Підсудність
- •6.2. Судові витрати
- •6.3. Вимога, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі (п. 1 ч. 1 ст. 96)
- •6.4. Вимога про стягнення нарахованої але не виплаченої суми заробітної плати (п. 2 ч. 1 ст. 96)
- •6.5. Вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника (п. 3 ч. 1 ст. 96 цпк)
- •6.6. Вимоги за ч.2 ст. 96 щодо “інших випадків, встановлених законом”
- •7. Відмова у прийнятті заяви про видачу судового наказу
- •9. Набрання судовим наказом законної сили
- •10. Скасування судового наказу
Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні
Вступ
Наказне провадження – це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб, шляхом видачі судового наказу, що є одночасно судовим рішенням та виконавчим документом. Така спрощена та скорочена процедура передбачалася та існує на сьогодні у процесуальному праві переважної більшості зарубіжних країн. В Україні наказне провадження було впроваджено Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК), який було прийнято 18 березня 2004 року. Оскільки даний інститут для вітчизняної правової системи є новим, а його законодавче регулювання - недосконалим, Верховним Судом України відповідно до пункту 4.11 плану роботи Верховного Суду України на ІІ півріччя 2007 року проведено узагальнення практики розгляду судами цивільних справ у наказному провадженні, а також перегляду апеляційними судами ухвал про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або про скасування судового наказу.
Метою узагальнення є вивчення практики застосування судами норм законодавства стосовно наказного провадження, виявлення та аналіз проблемних та спірних питань, що виникають при його застосуванні, оцінка стану врегульованості інституту наказного провадження процесуальним законодавством України, розробка пропозицій щодо забезпечення правильного та однакового застосування судами норм права, а також щодо вдосконалення законодавства.
При здійсненні узагальнення аналізувалась практика видачі та скасування судових наказів, а також перегляду апеляційними судами ухвал про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу за 2006 – І півріччя 2007 рр.
Захист права у наказному провадженні може мати місце за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується належно оформленими письмовими документами. У такому випадку немає потреби порушувати процесуально складне та довге за часом позовне провадження, достатньо короткого та спрощеного наказного провадження, що відповідає інтересам як кредитора (стягувача), так і суду.
Інститут наказного провадження відповідає міжнародним принципам здійснення справедливого та ефективного правосуддя та забезпечення прав людини. Зокрема, Резолюція № R (81) 7 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо способів спрощення доступу до правосуддя та Резолюція № R (84) 5 щодо принципів цивільного судочинства з метою вдосконалення судової системи передбачають, що для справ, пов’язаних з безспірним правом повинні бути передбачені спеціальні правила для прискорення розгляду справи.
Як свідчать матеріали узагальнення, наказне провадження є ефективним засобом вирішення безспірних справ і нині все частіше застосовується судами. Однак законодавче врегулювання цього інституту є недосконалим, з наявністю прогалин і протиріч, внаслідок чого на практиці виникають численні проблеми. Разом з тим, окремі суди не в повній мірі виконують вимоги ЦПК, а також по-різному тлумачать норми, що регулюють наказне провадження.